9

Швидко обійшовши скупчення аномалій ми вийшли в невелику долину в кінці якої знаходився завод Росток. Після першої аварії його евакуювали до Києва зі збереженням колишньої назви, так що від заводу одні стіни та труби залишилися. Великий був завод, на стільки великий, що навіть таке потужне угруповання як Долг не змогло повністю взяти його під свій контроль. В результаті, ту частину на якій “должничків” не було називали Дикої територією, тому що там і монстри всякі водяться і покидьки Зонівського суспільства. Долг вічно влаштовує зачистки Дикої території, але особливого результату це поки не дало.

На підході до самого заводу знаходився ще один блокпост. Такий собі ближній рубіж оборони. Перед ним вирили рів, напхали туди арматури заточеної. Було одне навіть приміщення в вигляді доту з кулеметною бійницею. Коротше влаштувалися за всіма правилами фортифікації.

Проходячи по маленькому містку через рів, Тихоня смикнув мене за рукав і жестом голови звернув мою увагу на купу свіжих трупів сліпих спів.

- А у вас тут за бійня була? - запитав я у одного з долгівців на заставі.

- Так, собацюри набігли. Підійти боялися - знають чим загрожує, але нападали на всіх, хто з боку Звалища підходив. Довелося відстрілювати. Точніше, сталкера одного “запрягли”, щоб відстріляв їх.

Ми пройшли по занедбаного цеху заводу і вийшли на головну площу бази. Зліва від нас була вивіска “Бар 100 рентген”. Легендарне місце серед сталкерівського люду. Ось туди нам і треба було. Вже на підході до закладу чулася сумна пісня англійською мовою, при цьому з хорошим слов'янським акцентом. На вході через вузьку щілину здали зброю, і охоронець довго матюкався, так як не міг пропхати в цю щілину РПК Тарана, в яку той же “Калаш” не так вже й легко пролазить. Зрештою, охоронець вийшов зі своєї комірчини і забрав агрегат Тарана так.

Завідував в цьому закладі відомий на всю Зону барига на прізвисько Бармен. Ніхто не знав його імені, та воно й не потрібно було нікому. Бармен добре влаштувався під крилом Долгу - вони йому дах, а він їм приплив кадрів і інформацію. Від такого симбіозу вигравали всі, включно із сталкерами. Бар був таким собі оазисом Зони, де можна було відпочити, не турбуючись, що хтось тебе підстрелить; зняти ліжко на ніч і не боятися, що поки ти спиш тебе щось з'їсть. І якщо на Великій землі дороги ведуть в Рим, то в Зоні більшість доріг ведуть в бар “100 рентген”.

Підкоряючись розподілу обов'язків в нашій команді, ми всі пішли за останній вільний столик, збитий з збройових ящиків та іншого підручного мотлоху, а Шпала пішов до Бармена домовлятися про їжу і вигідний продаж хабара.

- Привіт, Шпала, як справи? - відмінним басом запитав Бармен.

- І вам таки драстє. Бармен зваргань що-небудь пожерти на шість персон.

- У вас людей додалося?

- Хвіст у нас додався.

- Вам пожерти або чого-небудь ще? - видав Бармен, все своїм виглядом даючи зрозуміти, що їжа у нього другорядне заняття, головне - хабар.

- Є дві батарейки. З радістю віддам за п'ять штук.

- Ти не очманів? Може ти ще шість попросиш?

- По шість це я професорам на Янтарі штовхати буду. І ви таки знаєте, що їх там з руками візьмуть. Просто замахався я їх на собі тягнути. Але можу дати Тарану, нехай він їх до Янтаря на собі тягне.

- Гаразд, беру. Це все, що в тебе є?

- І ще немає, але я скажу вам і буде. Потрібен комплект спорядження. Стандартний. Для новачка.

- Для новачка? Шпала, у вас наступили важкі часи. Ви не можете собі нормальну “снарягу” дозволити?

- А це вже не ваша справа.

- Шкода. Я хотів тобі запропонувати для вашого “малюка” дещо.

- І шо ви хотіли йому запропонувати?

- Так є у мене новенький екзоскелет. Прямо під розмір вашого Тарана. Для вас всього за дев'яносто тисяч.

- Скільки ?! Ви мене хочете образити? Шо за страшні ціни?

- Ой тільки не треба цього Одеського театру. Ти сам не гірше за мене знаєш, що він коштує значно дорожче, - Бармен не брехав і Шпала це знав теж, просто викаблучувався щоб тримати марку.

- Я зараз. А про їжу не забувай, ми голодні.

Шпала бадьорим кроком підійшов до нашого столика, біля якого ми ледве вміщалися.

- Шпала, що ти там так розкричався?

- Так барига має до нас хороший варіант: є екзоскелет для Тарана, але є одне «але».

- І яке ж?

- Дев'яносто штук.

Тихоня присвиснув. Навіть він не втримався від такої ціни. Це великі гроші. Чималі. Ви ніколи не побачите в Зоні одинака в екзоскелете. Він просто на нього не назбирає. Це може зробити тільки угруповання. Або вдала команда як, наприклад, наша. У нас були такі гроші, але ця сума з'їдала більшу частину нашого фінансового запасу на випадок, якщо ми вирішимо зав'язати з Зоною. Бармен знав про наші заощадження інакше б не заводив би розмову з нами на тему.

- Але з іншого боку, подумайте, ходячий танк в команді - це таки вєщ! - аргументував Шпала.

- Начебто так, але у нього і зараз броня нічогенька така, тримає пістолетну кулю, - мене все-таки мучила доцільність такої дорогої покупки, - У Тихоні взагалі броні немає, але це його якось не бентежить.

- В тому то вся справа, що Тихоня іншого сорту людина. Тихоня не ходить і не заливає від стегна з кулемета, він не закриває тебе під час бою широкими грудьми.

- Та й Таран мене поки що не закриває грудьми.

- А буде!

Я подивився на Тарана. У того очі горіли, як у дитини біля вітрини іграшок. Всю нашу дискусію зі Шпалою він стояв мовчки і терпляче чекав вердикту старших.

- Гаразд, Тихоня, ти не проти?

- Паралельно.

- Йому вічно все "паралельно”, - перекривляв Шпала.

- Значить так, Таран, йдеш зараз міряєш костюмчик, якщо сидить як рідний - беремо, якщо щось не так - ну його на фіг. Тобі в ньому ще до Янтаря і назад до бази топати. Воно нам треба, що б ти всю дорогу нив, що тобі що-небудь тисне та натирає? Ага, і ще одне, Шпала, ти Пасажиру замовив одяг? І, Бармен, де наше їдло?!