8

- Козак, Козак. Підйом. Ранок вже. Нам ще Пасажира вивести треба.

Відкрив очі і побачив Тарана, який стояв наді мною і намагався мене розбудити.

- Халтурщик ти, Козак. Заснув на посту. А якби до нас хто прийшов в гості?

- Та не каркай. Після вчорашнього просто не попустило.

І так, потрібно прикинути, як ми Пасажира виводити будемо. У Чорному лісі нас можуть знову чекати найманці, адже це найкоротша дорога до Кордону. Але не факт, що вони там можуть сидіти, адже там їм по шиї вже дали Амазонки. А з ними зустріч нам теж нічого доброго не обіцяє. Куди ж рухатися в іншому випадку? Шпала запропонував зводити наших нових друзів на Янтар, до Сахарова. Не факт, що нас там хто-небудь буде чекати, але до Сахарова військові літають як мінімум раз на тиждень. Нехай їх звідти і забирають. Але була в цьому плані своя проблема - найкоротша дорога до Янтарю лежала через базу Долгу. А ці красені всіх підряд не пропускають через свою територію. І можуть не пояснюючи причину відмови, постріляти невподобаних подорожніх. У нас-то проблем з пропуском не було, а ось Хама з Пасажиром могли не пустити. Була ще одна дорога на Янтар, але це треба топати в обхід володінь Долга через Агропром. А там зараз твориться казна-що - з тих пір, як звідти пішов Долг, там натуральна війна за територію: вояки і бандити намагаються вибити залишки сталкерів, які там залишилися. І стрілянина там ведеться в усе, що рухається. Навіть звірина пішла, що б кулю не отримати. І нам з цими попутниками йти через такі краї нецікаво - самі-то виживаємо, а їх можемо і втратити. Назавжди. І прощайте грошики.

Тому вирішили пройти через базу Долгу, а якщо не пустять, то піти через Звалище до Кордону.

Встали, обтрусилися і тут Шпалі прийшла в голову дуже важлива думка. Він підійшов до Хама, по-братськи поклав руки йому на плечі і різко смикнув, відірвавши погони. У Хама в раз збільшилися очі в діаметрі. Шпала спокійно поклав у кишеню штанів Хаму те, що відірвав.

- Так треба, для твого ж блага.

- А в чому прикол?

- У тому, дорогенький мій, що не всі сталкери так добре ставляться до військових. А як наслідок, можуть пустити тобі кулю. А раптом куля пройде повз і потрапить в кого з нас? А так ти схожий на стандартного дезертира.

- А як я потім поясню, що трапилося зі мною?

- Як було, так і розкажеш. У чому проблема то?

- Ні в чому, - сумно відповів Хам.

- Ось і ладушки.

Не зважаючи на те, що Пасажир був без ноші, збирався він довше за всіх. Причому займався він сущою фігнею: то у нього пальто забруднилася і він хотів його витерти, то намагався почистити взуття, то на голові порядок привести. Він би ще себе і манікюр вирішив зробив, якби Шпала не дав йому стусана і докірливо не звернув його поглядом до виходу з корівника.

Тактику пересування довелося міняти на ходу. Хоч гроші нам платив тільки Пасажир, охороняти ми вирішили обох. А це означає, що потрібно не просто йти і дивитися в два ока, а ще й намагатися прикривати собою, як кажуть бандити, два “лівих” тіла. Причому тіла ці абсолютно не навчені як вести себе, потрапивши в подібні умови. Що тільки ускладнювало завдання, адже і ми ніколи раніше не отримували таке замовлення.

Таран йшов незмінно першим. Він аномалії відчуває, йому першим сам Бог велів йти в будь-якій ситуації. Другим йшов я, намагаючись попутно виглядати в окуляр гвинтівки ворога, в разі будь-яких підозр. Далі йшов Хам. У нього був його “Калаш”, яким він крутив на всі боки. Слава Богу, що у нього автомат на запобіжнику, бо як стрельне мені впритул в спину з переляку, ніякий кевлар не допоможе. Слідом за ним йшов Пасажир з переляканими очима, постійно щось скаржачись як йому хріново: то ноги промокли, то весь вимазався, то комарі місцеві його закусали, то ще щось. Далі йшов Шпала, який тільки тим і займався, що повторював Пасажиру одну й ту ж саму фразу: “Стулися”. Замикав наш хід Тихоня, який, як завжди, безшумно прикривав наші спини. Іноді, мені здається, що ми його можемо втратити і не помітити, так тихо він пересувається.

Через півгодини тупання по горбах, я помітив бандитів у ста метрах від нас. Хоч Пасажир і нив не пошепки, бандюки нас не помітили.

- На три години, три гопника, - рапортував я.

Всі зупинилися. Пасажира, щоб менше варнякав і світив своїм бузковим пальто, ткнули носом в землю. Хам став на коліно, цілячись в сторону бандитів. Добре його в армії натренували хоч в стойці правильній для стрільби стояти та чекати команди.

- Козак, ти сам? - запитав Таран.

- Знімаю останнього, потім першого. Якщо третій встигне смикнутись, Шпала з Хамом його добивають.

- Плюс.

Весь цей час бандити мирно йшли по сусідньому пагорбі і не звертали на нас уваги. Що вони говорили ми не чули, але чітко було чути їх бидлячий регіт.

Я припав до окуляра гвинтівки, прицілився, вдихнув, затамував подих і натиснув на спуск. Куля пробила бандиту голову і він звалився на землю. Його дружки спочатку і не зрозуміли що сталося з ним і пройшли ще пару метрів, перш ніж вирішили обернутися і подивитися що ж сталося. Як тільки вони повернулися, я зробив другий постріл і вбив того, що йшов у них першим. Бандит, який залишився нас не бачив і судорожно крутився в різні боки. Чи то з переляку, чи то ще з якої причини, Хам зробив одиночний постріл і промахнувся. Ще й позначив наше розташування.

- Курви! - прокричав бандит, спробував поцілити в нас з пістолета, але Шпала продірявив його раніше, ніж той встиг прицілитися.

Не стримавшись, я відпустив підзатильник Хаму:

- Не впевнений - не стріляй!

- Але він же міг в нас влучити, - з ноткою образи виправдовувався той.

- Він нас не бачив. Ти помітив як він почав крутитися? Він тільки шукав ворога, але не встиг знайти. А ти своєю стріляниною нас здав. Мазило чортів!

Як тільки я хотів скомандувати рухатися далі, до мене підійшов Тихоня та постукав по плечу: