5

Через хвилин десять ми повернулися на дорогу з якої зійшли, щоб надати допомогу постраждалим під час падіння гелікоптерів. Йти по просіці було легше і ми трохи прискорили крок, наскільки це було можливо в нових умовах. Через хвилин десять пілоту закортіло подзюрити. Він зупинився і відійшов трохи зі стежки в глиб лісу. Ми теж були не проти зробити перепочинок на пару хвилин. І тут пролунав постріл. Стріляли явно в нашу сторону, але не влучили.

Таран недбало скинув тіло з плеча і взяв ПКМ напоготові. Ми дружно поховалися за дерева з протилежного боку від тих, хто стріляв. Постріли були схожі на м’який плескіт. Так стріляють зарубіжні стволи. А у кого в тутешніх краях були такі? Та начебто ні в кого. Гаразд, коли в сусідній Темній долині Воля сиділа, у них такі шмалєри були. Але їх то тепер там немає. Навколо бандюки, а вони погано озброєні, в гіршому випадку для нас - АК. Але його “голос” був знайомий всім і кардинально відрізнявся від тих, які звучали зі східного боку лісу. Східного боку? У тих краях була база Амазонок - бригади, подібної до нашої, але яка складалася з жінок. У нас були деякі особисті непорозуміння й вони могли напасти. Але Амазонки не стануть стріляти без розмови. Значить, або вони на нас ще більше розсердилися, або це хтось інший.

Всі бійці поховалися під укриття товстих стовбурів дерев, дивний пасажир лежав мордою в болоті, пілота було не видно, а солдатик як очманілий стояв на лінії вогню і ніяким чином не реагував на кулі, що пролітають повз нього. Ну дійсно найнатуральніший зомбі. Якщо його досі не зняли, значить він нецікавий нападникам.

Я припав до окуляра і спробував вгледіти, хто по нам стріляє. Ну і в помсту вистрілити в нього або в них, бажано на ураження. Щільне листя не дозволяло побачити хоч кого-небудь, але випадково противник сам встав в перехрестя прицілу. Я чітко побачив форму нападника - це був найманець. Чим ми їм дорогу перейшли? Раніше ж нормально уживалися. Значить є причина. Гаразд, подумаємо над цим пізніше, а зараз потрібно зменшити поголів'я найманців. Натиснув на спусковий гачок і майже одночасно з віддачею мені в плече, боєць впав. Мінус один. А скільки вас там? Судячи по звуку пострілів, ще четверо.

Таран дав невелику чергу з ПКМ і зніс голову ще одному. У той же момент найманці, які ще лишились, сконцентрували вогонь на Тарані, змусивши його сховатися. Скориставшись зміною напрямку ворожого вогню, інші бійці нашого загону спробували вицілити трьох найманців. Мені і Тихоні нічого значного зробити не вдалося, а ось Шпала потрапив в одного зі свого АК-74СУ.

Взагалі “Ксюня”, як називали в народі АКСУ, був автоматом дилетантів і фраєрів. Короткий ствол був слабо придатний для прицільної стрільби на відстані більше п'ятдесяти метрів. Але це було справедливо по відношенню до стандартних “Ксень”. Але у Шпали була особлива. Після того, як над нею пошаманив Таран, та за технічними параметрами була нітрохи не гірше від своїх “довгоствольних” родичів, а за деякими параметрами була навіть краще. Та й зовнішність у неї трохи змінилася - був прикручений зарубіжний глушник, який був краще наших, але при цьому, його довелося прикрутити намертво, так що вже і не знімеш для заміни. Другим нестандартним елементом став коліматор, прикручений на планку пікатіні, яка в свою чергу була нахабно припаяна до кришки затвору. АКСУ в ньому впізнавали не відразу, лише придивившись уважніше.

Шпала швидко перекотився за сусіднє дерево і відкрив вогонь в ту сторону, звідки доносилися постріли.

“Курва, в мене влучили", - придушено долинуло по рації. Але голос був не когось із нас. Схоже ми були з ними на одній частоті.

“Якого дідька вам від нас треба?!”, - запитав у них Таран. Блін, ну хто просив? Тепер вони перейдуть на інший канал і ми не дізнаємося їхні тактичні плани.

“Віддайте нам Роговцева і ми вас відпустимо”, - відповів другий найманець.

“Чуєш, фраєр, а тобі не здається, що ви вже не в тому стані, щоб тут умови ставити? Краще самі рухайтесь звідси по-тихому. Вам під гірочку, навіть не спітнієте”, - вставив свої “п'ять копійок” Шпала.

З боку найманців знову почулися постріли, але вже цокотіли АК. Все ясно, найманців можна подумки ховати, так як ззаду до них підійшли Амазонки. Намагаючись скористатися моментом, я знаками показав, що потрібно відступати. По рації зараз говорити небезпечно, може нас зараз і дамочки чують? Відступати потрібно по-тихому, що б знайти нас потім було важче. Солдатик вже прийшов до тями і сидів за одним з дерев, притиснувши голову до колін.

- Йдемо. Тільки тихо, - прошепотів йому я.

Він мовчки кивнув і сильно нагнувшись до землі, пішов за нами. Трохи осторонь Шпала зауважив труп пілота. Той лежав з діркою в голові і з розстебнутими штанами, тримаючи свій найважливіший чоловічий орган.

“Ех, шкода мужика”, - прошепотів Шпала.

“Ну так, ще й в такий неприємний момент вбили. Далі хоча б закінчити і штани застебнути. Адже йому ж тепер так і лежати”, - додав Таран.

“Таран, коли тебе вбивають, це завжди неприємний момент”, - додав зазвичай мовчазний Тихоня.

“Досить ефір засмічувати”, - нервово вже видав я.

У формі літери “Г” ми пройшли метрів п'ятсот. Шум пострілів згас і як нам здалося, що нас ніхто не переслідував. А могли. І це було б не важко, так як прокладка лісу мокра, без слідів йти не вийде, як не намагайся. А тут ще й Таран вирішив свій кулемет нести не на плечі, а протягнути волоком, залишаючи сошками дві чіткі борозни. Ми прийняли кругову оборону і слухали, чи не йде до нас хто. Солдат опинився в центрі нашого кола разом з товаришем в бузковому пальто.

- Чуєш, служивий, а ти що, забув як стріляти? Можу швидко навчити. Недорого, - відгукнувся Шпала.

- Ні, вмію. Я це... як його... зарядити забув.