Частина 1 "Толока"

Сергій Кіт

S.T.A.L.K.E.R.

“Толока”

Частина 1

Присвячується тим, хто був незгоден із тиранією -

від самого початку захищаючи тих,

хто на це не заслуговував.

Розділ 1. “Назвався грибом — лізь в юшку”

Тремор та інші.

- Подумаєш, кажуть!

Пхикув Тремор, усім своїм виглядом демонструючи зневагу до предмету бесіди, хоча уважний співрозмовник уже помітив би, що жилка на його зап'ясті, яке тримало пляшку з холодним пивом “відбиває гопака” ажніяк не доречного до розслабленої атмосфери бару “100 рентген”.

Проте сталкер-інформатор був ще “зелений”, і Тремор вже дві години під горілочку, сальце псевдокабанчика та холодне “Оболонь” витягував із нього таку інфу, за яку скупий та тертий “Флоппі” харчувався б у бармена цілий тиждень.

Цей сталкер, що назвався “Грибом” і тільки починав свою кар'єру “інформатора” - бездумно поплив після третьої, і клюнувши на стару як Світ вудку “сумнівів в цінності інформації” злив Тремору вже значну її частину, чого досвідчений сталкер ніколи б не зробив, не взявши свою передплату.

Не вистачало лише кількох деталей маршруту, щоб відправитись в яскраво намальований Грибом “клондайк артефактів”, що з його слів утворився після останнього викиду аномальної енергії, місяць тому.

Знатний був “Викид”, Зону трусило як востаннє. Навіть ті хто перечікував в надійному як бункер Сидоровича барі, добряче налякалися, а сталкер Пень, можливо дійсно найстаріший ветеран Зони, сказав що так трусило тільки в 2014, коли Мічений дійшов-таки до Моноліта, після чого Зона стала ще небезпечнішою ніж раніше.

І хоч усі знали, що цей старий дійсно був у Зоні від самого початку (прийшов сюди ще молодим комсомольцем - ліквідатором, під час першої “катастрофи”, та так і залишився, дізнавшись, що поки він по рознарядці рятував світ, дружина-комсомолка, втікла із їх гуртожитського гніздечка, щоб “не жити з опроміненим” і не народжувати “мавпенят”) - не повірили.

Так вже ті сталкери влаштовані - вірити лише у хороше та відкидати імовірність можливої загибелі до останнього моменту свого життя. Інакше не ходили б тут, під вічно сірим та похмурим небом Зони.

Правда, після того викиду Зону дійсно “перекроїло” не на жарт. На кладовищі суден, біля мосту проліг розлом, в який, кажуть, бувалі сталкери краще навіть не заглядати, не те що спускатися туди в пошуку артефактів.

Территорія Зони знову розширилася, захопивши собою, як завжди не готові до цього блокпости охорони периметра. Бійці строкової служби на них поповнили собою в штабах армії списки “загиблих при виконанні”, а в Зоні - особовий склад армії зомбі та снорків.

В залежності від того чим саме накрило їх блокпост - радіаційно- мутаненною хмарою, від якої ніякі протигази не рятують (хоча вояки продовжують уперто спихувати в Зону їх старі радянські зразки — ще із гофрованими шлангами-хоботами (яких, певне, досі повно на військових складах ще з часів “Совєтів” і які жоден сталкер, що себе поважає в Зону не візьме), чи “пси-впромінюванням”, від якого людина перетворюється на живу ляльку, що лиш ходить, бурмоче та пострілює у все що рухається - доки не скінчиться боєзапас чи не втратить опори скелету, роздробленого численою кількістю сталкерських куль у відповідь.

Таких тупих зомбі і так повно повсюди, окрім хіба що Агропрому та території Складів - нинішньої бази “Волі” (хоча в останньому навряд чи будеш впевнений, побачивши особовий склад бази після їх традиційної “вечірньої обкурки”, яка й досі глузливо заміняє їм традиційну військову “вечірню перевірку” прийняту в клані “Борг”).

Ця насмішка над “священнодійством” клану їх одвічних ворогів, незмінно, вербувала до лав клану “вільних” поповнення з нових бійців, набагато краще, ніж це робила мегафонна пропаганда “тотального знищення усіх мутантів”, постійно галасуюча з кожного матюгальника на базі “Боргу”, голосом її командира - полковника Воронцова.

Таким чином, по великому рахунку, в Зоні все було по-старому:

“Борг” і “Воля” іноді гризлися в коротких сутичках-перестрілках на нейтральних территоріях а Сидорович постійно бурчав про свої консервні банки. Бар “100 рентген” справно годував і поїв відвідувачів, брат-сталкер і далі ходив в зону - хто за хабаром, а хто за сенсом життя, а часто і за обома одразу. Тремор був таким же. Принаймні він вважав себе таким, до подій, про які мова піде далі.

Він вже майже все “витягнув” із його нового товариша - Гриба, як в бар зайшли троє: усі в мокрих, лискучих від вологи плащах, з натягнутими на голови каптурами, що не дозволяли розгледіти обличчя гостей.

Це знервувало не лише одного Тремора, і хоч правило “жодної зброї у барі” виконувалось беззаперечно, і можна було бути впевненим, що цих гостей, як усіх на вході “обшмонали”, Тремор відчув як гомін у барі затих.

Принишк неначе схаменувшись і його “інформатор”...

Нові гості пройшли до дальнього, найтемнішого столика в кутку, і розсілися таким чином, щоб бачити увесь зал. Кожен з них всівся спиною до стіни, при цьому не скинувши ні своїх таємничих плащів, чи навіть не опустивши каптурів, щоб показати обличчя і привітатися зі знайомими.

Було видно, як чимало сталкерів зашепотілися, киваючи головами на незнайомців, але через кілька хвилин кожен повернувся до своїх справ - надмірна цікавість в Зоні, до добра не веде і тому вивітрюється із сталкера швидко і назавжди, іноді, правда, посмертно.

Тремор, хоч і продовжував впіввуха слухати Гриба, наливаючи йому час від часу, периферійним зором спостерігав за цією трійцею. І це кіно ставало дедалі цікавішим: