Частина 1 "Толока"

Сергій Кіт

S.T.A.L.K.E.R.

“Толока”

Частина 1

Присвячується тим, 

хто був незгоден із тиранією -

від самого початку захищаючи тих,

хто на це не заслуговував.

Розділ 1. “Назвався грибом — лізь в юшку”

Митрополит Дмитро, 45 років, неодружений, рід занять: незаконний збір та продаж аномальних обєктів - ("сталкерство") Позивний: "Тремор".

- Подумаєш, кажуть!

Пхикув Тремор, усім своїм виглядом демонструючи зневагу до предмету бесіди, хоча уважний співрозмовник уже помітив би, що жилка на його зап'ясті, яке тримало запотівшу пляшку з холодним пивом “відбиває гопака” ажніяк не доречного до розслабленої атмосфери бару “100 рентген”.

Проте сталкер-інформатор був ще “зелений”, і Тремор вже дві години під горілочку, сальце псевдокабанчика та холодне “Оксамитове” витягував із нього таку інфу, за яку скупий та тертий “Флоппі” харчувався б тут у бармена може й з цілий тиждень.

Цей сталкер, що назвався “Грибом” і тільки-но починав свою кар'єру “інформатора” - бездумно поплив після третьої, клюнувши на стару як Світ "вудку" - сумнівів в цінності інформації, злив Тремору вже значну її частину. Чого досвідчений сталкер, ніколи б не зробив, не взявши із "клієнта", спочатку, свою передплату.

Не вистачало лише кількох деталей маршруту, щоб самомостійно відправитись в так яскраво намальований Грибом “клондайк артефактів”, що з його слів утворився після останнього викиду аномальної енергії, місяць тому.

Знатний був “викид” - Зону трусило так, ніби востаннє. Навіть ті, хто перечікував в надійному, як бункер Сидоровича барі, добряче налякалися. А сталкер "Пень", можливо дійсно найстаріший ветеран Зони, сказав що так було тільки в 2014 - коли Мічений дійшов-таки до Моноліта, після чого Зона стала ще більш небезпечнішою ніж раніше.

І хоч усі знали, що цей старий дійсно був у Зоні від самого початку (прийшов сюди ще молодим комсомольцем - ліквідатором, під час першої “катастрофи”, та так і лишився, дізнавшись, що поки він по рознарядці рятував світ, дружина-комсомолка, втікла із їх гуртожитського гніздечка, щоб “не жити з опроміненим” і не народжувати “мавпенят”) - не вірили.

Так вже ті сталкери влаштовані - сподіватися лише на хороше та відкидати імовірність можливої загибелі до останнього моменту свого життя. Інакше не ходили б тут - під вічно сірим та похмурим небом Зони.

Правда, після того викиду Зону дійсно “перекроїло” не на жарт. На кладовищі суден, біля мосту проліг розлом, в який, кажуть, бувалі сталкери краще навіть не заглядати, не те щоб ще й намагатися спускатися туди в пошуку артефактів.

Территорія Зони знову розширилася, захопивши собою, як завжди не готові до цього блокпости охорони периметра. Бійці строкової служби на них поповнили собою в штабах армії списки “загиблих при виконанні”, а в Зоні - особовий склад армії зомбі та снорків.

В залежності від того, чим саме накрило їх блокпост: радіаційно- мутаненною хмарою, від якої ніякі протигази не рятують (хоча вояки продовжують уперто спихувати в Зону їх старі радянські зразки — із гофрованими шлангами-хоботами, яких, певне, досі повно на військових складах ще з часів “Совєтів” і які жоден сталкер, що себе поважає в Зону не візьме).

Чи “пси-впромінюванням”, від якого людина перетворюється на живу ляльку, що лиш ходить, бурмоче та пострілює у все що рухається - доки не скінчиться боєзапас чи не втратить опори скелет, роздроблений численою кількістю куль, у відповідь.

Цих тупих зомбі і так повно повсюди, окрім хіба що Агропрому та території Складів - нинішньої бази клану “Воля”.

Хоча, в останньому навряд чи будеш впевнений, побачивши мешканців бази після їх традиційної “вечірньої обкурки”, яка й досі глузливо заміняє їм традиційну військову “вечірню перевірку”, прийняту в клані “Борг”.

Ця насмішка над “священнодійством” клану їх одвічних ворогів, незмінно, вербувала до лав клану “вільних” поповнення з нових бійців, набагато краще, ніж це робила мегафонна пропаганда “тотального знищення усіх мутантів”, постійно галасуюча з кожного матюгальника на базі “Боргу”, голосом її командира - полковника Воронцова.

Таким чином, по великому рахунку, в Зоні все було по-старому:

“Борг” і “Воля” приховано гризлися в коротких сутичках-перестрілках на нейтральних территоріях, Сидорович постійно бурчав про свої консервні банки, клан "Моноліт" і далі не пускав нікого зі сталкерів вглиб Зони.

Бар “100 рентген” справно годував і поїв відвідувачів, брат-сталкер і далі ходив в Зону. Хто за хабаром, хто за сенсом життя а хто, часто, і за обома одразу. Тремор був таким же як всі. Принаймні він вважав себе таким, до подій, про які мова піде далі:

Він вже майже все “витягнув” із свого нового товариша - Гриба, коли в бар зайшли троє: усі в мокрих, лискучих від вологи плащах, з натягнутими на голови каптурами, що не дозволяли розгледіти обличчя гостей.

Це знервувало не лише Тремора. І хоча правило “жодної зброї у барі” тут виконувалось беззаперечно, і можна було бути впевненим, що цих гостей, як і усіх їх на вході “обшмонали” - Тремор відчув, як гомін у барі притих.

Принишк, неначе схаменувшись, що наговорив зайве і його “інформатор”...

Нові гості пройшли до дальнього, найтемнішого столика в кутку, де розсілися таким чином, щоб бачити увесь зал. Кожен з них - спиною до стіни, при цьому не скинувши ні своїх таємничих плащів, чи навіть не опустивши каптурів, щоб показати обличчя і привітатися зі знайомими.

Було видно, як чимало сталкерів зашепотілися, киваючи головами на незнайомців, але через кілька хвилин кожен повернувся до своїх справ: