Частина 1 "Толока"

Сергій Кіт

S.T.A.L.K.E.R.

“Толока”

Частина 1

Присвячується тим, хто був незгоден із тиранією -

з початку війни захищаючи тих, хто іх зрадив.

Розділ 1. “Назвався грибом — лізь в юшку”

Митрополит Дмитро, 45 років, неодружений, рід занять: незаконний збір та продаж аномальних обєктів у Чорнобильській Зоні Відчудження ("сталкерство"). Позивний: "Тремор" 

- Подумаєш, кажуть!

Пхикув Тремор, усім своїм виглядом демонструючи зневагу до бесіди. Хоча, уважний співрозмовник уже помітив би, що жилка на його, вкритому сухим загаром та подряпинами зап'ясті, яке тримало запотілу пляшку з холодним пивом, “відбиває гопака” в темпі ста ударів на хвилину, в схвильованому, ажніяк не доречному до розслабленої атмосфери бару “100 рентген”, темпі.

Проте сталкер-інформатор, який сидів навпроти нього, за столом із грубих дощок був ще “зелений”, і Тремор вже дві години під горілочку, сальце псевдокабанчика та холодне “Оксамитове” витягував із нього таку інфу, за яку скупий та тертий “Флоппі” харчувався б тут - у бармена цілий тиждень, якщо б взагалі іі продавав.

Та сталкер, що назвався “Грибом” і тільки-но починав свою кар'єру “інформатора” - бездумно поплив після третьої, клюнувши на стару "оперську вудку" сумнівів в цінності інформації, розповів «за так» значну її частину. Чого досвідчений сталкер, ніколи б не зробив, не взявши із "клієнта", свою передплату.

Тремору не вистачало лиш кількох деталей маршруту, щоб самомостійно відправитись в такий, яскраво намальований Грибом “клондайк артефактів”, що з його слів утворився десь після останнього викиду аномальної енергії, місяць тому.

Знатний був “викид”. Зону трусило так, ніби востаннє. Навіть ті, хто перечікував в надійному, як сам «бункер Сидоровича» барі, добряче налякалися. А бармен Пень (можливо дійсно найстаріший ветеран Зони) казав, що так було тільки в 2014 - коли Мічений дійшов-таки до Моноліту, від чого Зона стала ще небезпечнішою ніж була раніше - захопивши Болота і пару сіл навколо них.

Усі знали, що цей бармен дійсно був у Зоні від самого початку (прийшов сюди ще молодим комсомольцем - ліквідатором, під час першої “катастрофи”, та лишився - отримавши поріз руки та захисного костюма, в який проникли спори мутованого гриба. Руку Пню довелось відняти в місцевому військовому госпіталі, а згодом, дізнавшись, що поки він «по рознарядці рятував світ», молода дружина втекла із їх гуртожитського гніздечка, щоб не жити з калікою) довелось відняти й попереднє життя. Всі поважали однорукого бармена, але все ж не вірили І посміювались над байками старого діда.

Так вже ті сталкери влаштовані - сподіватися лише на хороше та відкидати імовірність можливої загибелі до останнього моменту свого життя. Інакше певне й не ходили б тут - під вічно сірим та похмурим небом Зони.

Правда, після того викиду Зону дійсно “перекроїло” не на жарт. На кладовищі суден, біля мосту, проліг углиб розлом. В який, кажуть, бувалі сталкери краще навіть не заглядати, не те щоб ще й намагатися спускатися туди в пошуку артефактів. Ті хто ризикував ночами гуляти по трясинах (а таких сміливців було небагато) чи просто спізнювався до темноти на одне із суден, що назавжди встали в засохлому Затоні - підтверджували, що із розлому по ночам доноситься несамовите виття на безліч різних голосів, і підсвічується ця «какофонія»  стовпами синто-зеленого світла прямо над розломом, що за виглядом нагадує картинки «північного сяйва» з шкільного підручника географіі. От тільки воно висить низько - прямісінько над землею, точніше - над самим розломом так, ніби виходить з нього разом зі звуками.

Територія Зони знову розширилася, захопивши собою, як завжди знову не готові до цього блокпости охорони периметра. Бійці строкової служби, які були на них вже поповнили собою списки “загиблих при виконанні” - в штабі, та особовий склад армії зомбі і снорків - в Зоні.

В залежності від того, чим же саме, спершу накрило їх блокпост: 

Радіаційно - мутаційною хмарою (від дрібного пилу якоі прості протигази не рятують), хоча всі вояки продовжують уперто спихувати в Зону ці їх «радянські зразки« — із гофрованими шлангами - хоботами, що іх досі повно на військових складах з часів “Совєтів, і які  сталкер, що себе береже, в дальню Зону не візьме.

Або ж “пси-впромінюванням” - від якого людина лиш перетворюється на живу ляльку, що ходить, бурмоче та пострілює у все що рухається - доки не скінчиться боєзапас чи не втратить опори скелет, роздроблений численною кількістю куль, випущених ій у відповідь.

Таких зомбі повно повсюди, окрім хіба що Агропрому та території Складів - нинішньої бази клану “Воля”.

Хоча, в останньому навряд чи будеш впевнений, бо побачивши мешканців цієі бази, після їх традиційної “вечірньої обкурки”, яка й досі глузливо заміняє їм традиційну військову “вечірню перевірку”, прийняту в клані “Борг”, розумієш чому з бази їх після цього не випускають -  щоб ті хто повертаються не пристрілили.

Треба визнати, що ця «вечірня обкурка» - як насмішка над “священнодійством” клану їх одвічних «ворогів» - «боргівців» (чи «боржників» як іх дражнили сталкери) незмінно, вербувала до лав клану “Волі” поповнення з нових бійців, краще, ніж стара «мегафона пропаганда знищення усіх мутантів”, у записі, постійно галасуюча із кожного матюгальника на базі “Боргу” - голосом її незмінного командира - полковника Воронцова.

Таким чином, незважаючи на сильний викид, по великому рахунку, в Зоні все було по-старому:

Борг і Воля підтримували хитке перемиря, але іноді приховано гризлися в коротких сутичках-перестрілках на нейтральних територіях. Сидорович і далі постійно бурчав щось про консервні банки. Фанатики Моноліту знов не пускали нікого зі сталкерів вглиб Зони - дорога  в бік ЧАЕС зі Складів була заблокована сильніше ніж це було за часів Міченого. Жодні спроби зібрати армію, щоб прорвати іх периметр не вдалися - цьому немало сприяла атмосфера тотальноі недовіри між кланами - кожен боявся що його руками інший розчистить собі дорогу до незліченних багатств, які недоторканими лежали в неходжених ніким, із часів Прориву Міченого, территоріях Припяті та околиць, а може й самій ЧАЕС.