2

2

У загальному каналі п’ять хвилин тому сталася розсилка. Вчені запропонували вдвічі завищену ціну за артефакти - це пояснювалося тим, що все менше сталкерів погоджуються йти через Кітеж-8.

-Чорт, - подумав сталкер, - якщо я хочу заробити купу бабла, мабуть, таки доведеться пройти через це містечко. Через страшне, смердюче, огидне, зловонне містечко з дурнуватою назвою.

Кітеж-8 - приховане від сторонніх очей радянське місто-експеримент. На вигляд - типовий для тих часів: велика центральна площа, в центрі якої дідусь Ленін указує на х… єдино правильний шлях до комунізму; школа, дитячий садок, невеликий будинок культури, залізнична колія й кілька багатоповерхівок. На жителях міста тестували новий тип низькочастотного випромінювання для вивчення процесів зомбування людини. Окрім НЧ-випромінювання, в Кітежі-8, як і в інших закритих містах, транслювали радіопередачу «Голос Мозку» (так її прозвали в народі). В ефірі лунали пропагандистські пісні, промови вождів світового пролетаріату, а іноді - новинні зведення.
Сталкери кажуть, що по радіо й досі можна почути музику, яка зазвичай відтворюється у реверсі, через що звучить моторошно.

Кітеж-8 оповитий таємницями, багато з яких досі залишаються нерозкритими. Наприклад, усі знають, що в місті можна почути звуки минулого: дитячі голоси, гудіння мотору, стукіт коліс потяга - це звичайна практика для Зони. Але ніхто не може пояснити дивні зникнення сталкерів.
Ось так, ішов собі чоловік продати артефакти вченим за завищеною ціною - й зник. Назавжди й безслідно. Навіть кісток не залишилось.

- І от через це містечко мені доведеться йти. Я ж хочу стати багатим і шанованим чоловіком - подумав Слизняк.
Усе, вирішено - я йду в Кітеж-8. Надоїло кланятися перед Ернестом, вимолюючи, щоб він купив артефакт хоча б на пів тугрика дорожче. Піду до головастиків, у Карріґанівські лабораторії - там мене зустрінуть як слід, із таким-то артефактом!

У барі «100 рентген» Слизняк, за сталкерським звичаєм, мав би нормально затаритись, але останні гроші він витратив на свій АК-112. Доведеться задовольнитися несмачним українським сухпайком і пляшкою мінералки «Карпатська джерельна». Небагато, але жити можна.

Свою знахідку Слизняк нікому не показував, лише перекинувся кількома словами з Кістлявим і попрямував до Дуґласа - колишнього сталкера, а нині техніка з «Долгу». Працював той у будівлі поруч із баром.

- Здоров, Дуґлас, як справи? - видихнувши рештки диму, Слизняк швидко привітався і, ніби для пристойності, поставив запитання, на яке можна було почути лише одну відповідь.

- Привіт, Слизняк. Нормально. Що тебе сюди привело? - Дуґласа освітлювала стара люмінесцентна лампа. Він трохи косив на одне око - можливо, тому й дивився на людей, повертаючи голову трохи ліворуч.

- Та я тут… з одним питанням. Хочу для головастиків попрацювати. Сам розумієш, куди мені доведеться йти. Коротше, що там у Кітежі-8? - переступаючи з ноги на ногу, запитав Слизняк.

Дуґлас з прищуром глянув на сталкера.
- Та що, як і всюди в Зоні: брудно, небезпечно, і є немалий шанс обісратися - от як.

Слизняк помовчав секунду й сказав:
- Ну-у… кажуть, сталкери там зникають...

- А де вони не зникають? Це ж Зона, твою матір! І взагалі, ти що - прийшов сюди дурні питання ставити? Тут і без тебе роботи повно!

- Просто страшнувато… подумав, чого б не спитати в бувалого сталкера... - Слизняк ще щось хотів сказати, але Дуґлас його перебив:

- По-перше, я колишній сталкер. По-друге, я стільки разів Зоною ходив, що твій Кітеж мене нічим не налякає. Та й був я там лише один раз... - технік опустив голову й закрив обличчя руками. - Хочеш жити - не йди в Кітеж-8.

- Зрозуміло, Дуґлас. Бувай, - сказав Слизняк і пішов, більше не озираючись у його бік.