Розділ 4 Дорога на Янтар.

Ми з Аскольдом перевірили свої речмішки і коли уже мали відправлятись він несподівано запитав:

- А ти взагалі знаєш що коїться на Дикій Території?

- Ні, я далі Бару то і ніколи не ходив, якщо не рахувати вилазку з Сохатим.

- Хм, ну тоді тебе здивує історія про групу канібалів яка панує там. - на лиці у Аскольда проступила посмішка після того як він побачив моє обличчя. - Ну слухай, це ще не найстрашніше, вони хоч канібали але ж теж люди домовимось і якось пройдемо. От Незвідані Землі це справді страшне місце наповнене невідомими мутантами та аномаліями, яких тут не зустрінеш. Коли буде натхнення розповім більше про цю територію.

- Ну, кхе... До речі канібала одного я уже зустрічав, на базі Волі.

- Колян Канібал? То ще той жартівник, з ним хоч посміятимь можна, а з "тими" так не вийде.

- А чого в нього така дивна кличка, не дуже приваблива мягко кажучи.

- Так він справді канібал, тільки своїх не їсть. - Аскольд помовчав аналізуючи мою реакцію і як не зарже, коли заспокоївся прожовжив. - Якщо чесно вона така ж не серйозна як і його жарти, розслабся. Образ "канібала" використовують долгівці для демонізації Волі, типу: "Дивіться кого в свої ряди приймають волівці, впевнені що хочете мати з ними діло?"

Як тільки ми увійшли на Дику я відразу відчув дискомфорт, звичайно на це вплинула розповідь Аскольда про канібалів але і без цього тут була присутня погана аура. Цілком можливо, що причиною неприємних відчуттів були трупи що звісали з вікон заводу "Росток".

Сонце тут світило по особовому, з якимось рожевим відтінком, ніколи такого не бачив, навіть в Зоні. Закинуті будівлі заводу були повсюди, колись в них ходили робочі, працювали станки і взагалом бурило життя. А зараз це територія підвладна мутантам і хворим людям хоча, якщо замислитись, на Великій Землі приблизно така ж ситуація. Коли ми було підійшли до гаражів Аскольд насторожився.

- Тут хтось є, не відходь від мене і будь на сторожі якщо жити хочеш.

Я силмніше зжав в руках свій АК-74 і приготувався до бою, як тут із одного з гаражів хтось заговорив.

- Не стріляйте сталкери, мені лише потрібно вибратися звідси, я не чипатиму вас. - чоловік який подавав голос вийшов з піднятими руками але не як жертва, а як хижак, що всім видом показує "Сьогодні вас я не чипатиму. Ситий."

У Аскольда очі на лоб вилізли судячи з голосу, - Еее, так, звичайно, йди. - він у нього дрижав. Таким наляканим свого напарника я ще не чув за цілий день який його знаю. Коли дивний сталкер у плащі пішов Аскольд повернувся до мене потряс головою.

- Бачу, у тебе є питання. - ці слова він сказав своїм звичним хриплим басом.

- Одне всього лиш. Хто це тільки що був?

- Максим Звір.

- Як же йому підходить ця кличка.

- Ти не уявляєш на скільки підходить. Звір це не просто метафора. Максим, це справді звір, колишній член угрупування Гріх, про них я думаю ти знаєш і приблизно уявляєш що з себе являє ця людина.

- Це точно.

Про Гріх в Зоні не знає хіба що лінивий. Це навть не угруповання, а справжнісінька секта, члени якої приносять в жертву звичайних сталкерів. Їдять вони прямо з черепів свої жертв, а в якості маскування використовують шкіру здерту з лиця бідолаг які ненароком потрапили їм до рук.

- До речі, говорять їх база знаходиться на Тихих Пагорбах, що десь в Незвіданих Землях. - після недовгої паузи Аскольд продовжив - Звідти поверталися одиниці але і у тих або дах їхав або вони закривались в собі і не бажали про ті місця щось розповідати, отак от. - напарник зупинився кинув болт і прямо на колії блиснула електра освітлюючи все навколо синім сяйвом. Ми благополучно обійшли аномалію і попрямували до розбитого вертольоту. - Дехто вважає, що за Незвіданими Землями живуть сталкери, приблизно як ми, просто у них своя система аномалій, мутантів, свої локації та угруповання серед яких є як нові так і такі що схожі на наші. Виходить Зона в Зоні але паралельна. Що думаєш про це?

Я відповів тільки коли переварив сказану інформацію. - Звучить дуже цікаво, справді, але фантастично це по перше, а по друге звідки у сталкерів ця інформація, якщо ті хто повертався з Незвіданих Земель нічого не розповідали?

- Байки не більше. А от про фантастично не згоден. Подивись навколо, ми в Зоні тут все фантастика від аномалій до мутантів. А ціль наша походить на теорію змови. "Два стакери шукають нацистський бункер в аномальній зоні відчуження, паралельно з тим це роблять найманці. Хто добереться першим - буде правити Зоною!" - Аскольд говорив ці слова з пригодницькою інтонацієюю, що змусило мене посміхнутись і погодитись з ним.

Коли ми проходили біля підземного ходу на дисплеї КПК у Аскольда загорілася жовта крапка. Спустившись в низ, аби перевірити хто там, перше що на нас чекало це електри. Акуратно пересуваючись по старим автівкам та іншому мотлоху, який благо був майже не радіоактивним підійшли до вогнища біля якого сидів мужик в дивному комбенізоні, таких я не бачив. Він, тобто комбенізон, був чорного кольору з помаранчевими вставками в області грудей та колін.  Невідомий сталкер дивився на вогонь і ніби не помічав нас. Не витримавши тиши я заговорив першим:

- Еее, мужик ти чого тут сидиш і хто ти?

- По-перше, доброго дня. - я махнув головою невербально вітаючись, сталкер махнув у відповідь, - По-друге, я всією Зоною подорожую,   недавно торгував з однією шайкою, що наводить страх на половину Зони, тут вирішив перепочити.

- Ти торгуєш з канбалами? Совість ночами не мучить? - брови у Аскольда звузились, а лице стало злим.

- Гроші не пахнуть сталкере, тим більше це Зона, тут усіх повинна совість ночами мучити за вбивства людей, чи не так? - мужик біля вогнища говорив спокійно не дивлячись на неприємний тон Аскольда.

Напарник промовчав, задумвася і було розвернувся йти далі та мене цікавив комбенізон незнайомця. Тому випереджуючи Аскольда я поставив важливе для мене питання.