Розділ 1 Зустріч.

Очі вже звикли до темряви, але сидіти в цьому сирому підвалі було вже нестерпно. Дурна аномалія, треба ж було після викиду з'явиться саме на виході... Продовольства вистачить на дні 3, а наступний викид буде тільки через тиждень. Взагалі, я сам винен, що опинився тут. Не потрібно було зв'язуватися з Сохатим. Старий сталкерюга використав мене і привів прямо в засідку до найманців і ось тепер я сиджу тут, у підвалі старої п'ятиповерхівки. Добре хоча б мій Форт та Ак-74 при мені.

З вулиці пролунали крики і постріли, стріляли економно, зате кричали на все горло. Сварилися явно друзі, які були такими всього кілька хвилин тому.

- Дір, хіба ця куля варта того, варта стількох років нашої дружби? - хрипкий басистий голос пролунав дуже близько.

- Ти не розумієш, ти нічого не розумієш! Я б залишив тебе в живих, але ти занадто дурний! Тільки вбивши тебе, я зможу спати спокійно і не боятися, що хтось полюватиме на мене! - цей голос звучав тихіше, було відчуття, що володів ним пухкенький кабінетний черв'як.

- Ти вже зовсім збожеволів, що ж такого там було, в тому бункері?

Далі я не слухав, обмірковував варіанти як вчинити. З одного боку, це мій шанс врятуватися, з іншого, хто знає, що це за люди, і взагалі в них без мене проблем вистачає.

- Вибач Дір, я цього не хотів, але ти мене змушуєш. - далі мовчання і... вибух, потім виснажливий крик, постріл. Тиша.

Ось і скінчилася дружба... але в Зоні по-іншому ніяк, або ти, або тебе.

Я все ж таки наважився покликати того сталкера на допомогу, у разі чого з однією людиною впоратися легше.

- Гей, хто там нагорі, допоможіть!

Мовчання. Може, не почув?

- Ау, є хто-небудь живий?

Ззовні донеслися кроки, той самий басовитий голос сказав: - Хто там? Ти чого кричиш?

- Застряг я в цьому поганому підвалі. Після викиду на виході аномалія утворилася, почув вибух зовні, от подумав, може, хтось допоможе вибратися, ну або провізію до наступного тижня підкине, а там якось протягну... - сказав я не виглядаючи з-за стіни. Раптом вистрілить.

- Ну... - незручне мовчання - ну й втрапив ти... А що виходу там немає, підвали під'їздів мають бути з'єднані між собою.

- Завалено там.

- Ну-с, є одна ідейка...

- Дивись, мій покійний друг... Кхе... Знайшов ось такий артефакт. Він змушує аномалії зникнути, дуже корисний і коштує чимало, але використати його можна лише раз. - він задумався, і я зрозумів про що. Витратити такий цінний артефакт для порятунку життя якогось лівого мужика не дуже раціонально, - Через те, що через цю штуковину мене хотів убити найкращий друг, а в підсумку це довелося зробити мені, я врятую тебе. Спокутую провину хоч якось.

Він зараз серйозно? Замість того, щоб піти з такою дорогою штуковиною і заробити чималі гроші (вчені точно відвалять багато тугриків за такий корисний арт), він врятує мене? Зона дивує.

- Чого мовчиш, язик проковтнув? - сталкер жмувся, намагаючись розгледіти мене.

- Та ось, задумався. Ти ж таку можливість гроші заробити втрачаєш.

- Ех, не розумієш ти сталкер. Навіщо мені ці брудні гроші і цей безглуздий артефакт, через який друг спочатку збожеволів, а потім помер від моїх рук?

У принципі він правильні речі говорив. Зона не любить "брудних" людей, які заробляють "брудні" бабки. Тому бандоси дохнуть як мухи пачками.

Невідомий помовчав секунд п’ять і коли терпіння скінчилось сказав: - Так, я так зрозумів у тебе проблеми в комунікації з людьми, тому без зайвих слів починаю дезактивувати аномалію.

Він почав шаманити пальцями навколо артефакту, потім кинув його прямо в аномалію, пролунав тріскучий звук і вона зникла. Після цього я згадав назву артефакту, яким скористався сталкер - Ізолятор. М-да, це була справді не дешева штуковина.

- Можеш виходити, в'язень хрущовського ГУЛАГу, ги-ги. - коли він зрозумів, що я не поспішаю виходити, продовжив, -Та не бійся, я бачу, що ти голий як сокіл, нема чого з тебе взяти, не було сенсу мені тебе витягати, втрачаючи такий дорогий арт. Та й не мародер я.

Я почав виходити і жмуритись на світло. Очі настільки звикли до темряви, що я вже не міг сприймати денне світло, навіть за умови, що небо вкрите хмарами. Я вийшов на вулицю і вдихнув свіже повітря. Нарешті! Набридло нюхати вогкість і плісняву, яка здавалося вже повністю заповнила мої легені.

- Ну, надихався? Як звуть, то? Я - Аскольд. - він простягнув руку для потиску.

- Білл.

- Білл? А чому Білл? Не по-нашенськи якось. - він подивився на мене з насмішкою в очах.

- Зустрічне запитання, чому Аскольд? Це взагалі-то теж не "по-нашенськи".

- Не буду скупердяєм, - Аскольд затримав погляд на мені, натякаючи, що скупердяй це я, - Аскольд, тому що ми з моїм покійним другом Діром ще на Великій Землі дружили, разом у Зону прийшли, разом її топтали. Ось нас і прозвали як перших відомих князів Києва. Твоя черга Біллок.

Я всім виглядом показав, що таке перекручування мого прізвиська мені не подобалося, але, судячи з погляду Аскольда, йому було на це глибоко насра... пофіг.

- Білл я тому, що якось америкоса врятував, на Кордоні ще, а він ім'я Борис не міг ніяк вимовити і називав мене Білл. Так і прилипло.

Як виявилося, той америкос служив у миротворчих силах ООН які зобов'язалися охороняти периметр разом із ЗСУ, але дезиртував, набридло йому на блокапості сидіти, захотів Зону побачити. От дурень! Я як дізнався, які йому гроші платили просто за перебування на Кордоні, ледь свідомість не втратив. І він проміняв ЦЕ на Зону. Можливо, Кордоном пройшла слабка псі-хвиля з Радару і він під неї потрапив, ось і з'явилося в нього бажання Зону побачити. По іншому його вчинок я пояснити не можу.

- Де зараз американець цей?

- Пропав, ніхто не знає де він.

- Помер, значить.

- Чому це помер? - обурився я - чи не занадто радикальна заява?

- Тому що це Зона братан. - Дір підняв палець догори і зробив серйозне обличчя, прямо як у пам'ятника Лєніну, що стоїть зараз на центральній площі.