Розділ 4. Повстання з мертвих

              ...Мета  справжнього воїна - не розгубитися                   

                            складній ситуації ,і розібравшись вже вирішувати ,що  

                                саме робити : викликати на бій чи зрозуміти і забути .  

                          Тільки справжній воїн зможе обрати другий варіант ,яким 

                                                би складним він не здавався .

                                                              Алойсія Валкес -майор 3 ступеня Тьєрського Королівства 

До кімнати зайшла я .Так ,це була саме ,я,тільки очі не мої. 

Аделардо опустив кинджал і відступив у бік ,дивлячись тепер зі сторони на обох “мене”,а я стояла в ступорі . У другої “мене” було таке ж волосся-кольору акажу ,а сіро-коричневе плаття в яке “я” була одягнута покривали дірки ,гілочки дерев  та бруд.. З  карих очей  сочилась кров ,а обличчя покривало багацько подряпин  ,та “я” була  трохи худіша за мене -це і всі відмінності між нами ,так ми були ,повністю однаковими.

Тут я почула різкий звук ,ніби щось впало ,але навіть не повернувши голови ,щоб зрозуміти ,що саме це було ,я продовжувала стояти і дивитися у вічі  моїй копії . Судячи з галасу я зрозуміла ,що це мати знепритомніла  і вся увага переключилась на неї ,тільки я  залишилась в ступорі . Я стояла і дивилась  прямо у ці карі очі ,а вони -на мої голубі ,і ніхто з нас не міг повірити їм. 

Слуги почали бігати ,приводячи мати до ладу ,а представники Білого королівства , вважали за потрібне віддалитися з зали. Хайес  і Кілліан пішли першими  ,Олівія занепокоєно глянула на мене і взявшись під руку Кайзера, також попрямувала до виходу . Коли Зарія проходила повз мне,вона  доторкнулась до мого плеча ,у знак підтримки  нічого не кажучи .Останнім попрямував Аделардо ,його погляд нічого не виражав ,хоча на хвильку мені здалось ,що там промайнула іскра подиву..

Вже пройшло хвилин 15 ,мати вже отямилась ,вона сиділа і тихо плакала ., За  батьковим наказом вже всі слуги розбрелися хто куди ,а я разом зі своїм двійником стояли і дивилися одна на одну . Поки я стояла ,мене поглинуло багато думок. Може це мій двійник  і він постраждав від того ,що її хотіли вбити? Навряд чи. Може це я з майбутнього захотіла себе про щось попередити? Ні ,це безглуздо ,бо по-перше ,в мене очі іншого кольору ,а по-друге , на вигляд вона такого ж віку як я . 

Я ніколи ще не бачила ,щоб тато  плакав ,але в саме цей час з його повік також прокладали путь солоні струмки сліз. Він кинувся ,до дівчини ,що стояла навпроти мене і міцно її обійняв ,постійно тихо шепчучи одне слово :”Пробач “.

 Мати тихо сиділа на стулі і  лише її  стікаючі сльози по обличчю показували ,що вона не знерухомлена.  Тато покликав слуг і наказав ,щоб тій дівчинці дали все необхідне і заселили її в кімнату 

-Есмерай  ,це була  Алора  -твоя сестра-близнючка . -звернувся батько вже до мене . - Коли вам було по 5 років ,Данкель -принц Темного Королівства ,забрав у нас її ,ми намагалися її врятувати ,але все було марно .Навіть Біле Королівство нам не чим не змогло зарадити .Ми дуже тужили за нею ,але на щастя в нас ще залишилась ти . -перевівши подих ,він продовжив -Коли ти трохи підросла ,ми зрозуміли ,що ти не пам’ятаєш Алору  і спробували вичеркнути її з твого, і нашого життя ,бо були впевнені ,що її немає в живих .Вибач ,ми повинні були тобі розповісти ,але зрозумій ,нам було дуже важко згадувати її . Але це чудо ,справжнє чудо ,що вона жива! Тепер наша сім’я буде в повному складі,так ,ніхто не каже ,що буде просто ,але ми з твоєю…вашою мамою будемо намагатися ,щоб все стало на свої місця .

Нічого не сказавши ,я розвернулась і помчала сходами нагору до своєї кімнати .Що зараз тільки-но  було ?Яка сестра близнючка ,яку в дитинстві вкрали ? Що за дурниці ? Та ні ,це просто якийсь злий жарт ,не може такого бути !

Впавши на ліжко  я весь час дивилась у стелю і блукала у своїх думках ,все осмислюючи і розкладаючи по поличках. Коли за вікном вже стемніло і спів пташок і дзижчання комарів , змінилися на  гру  коників-стрибунців і ухкання сови, до мене у двері хтось постукав .

-Есмерай ,можна ? - до кімнати зайшла Джейлін  і сумно на мене глянула- Місіс Кроупленд сказала ,щоб ти спустилася  до Зали на вечерю  .

-Добре ,я скоро буду -сказала я піднявшись з ліжка.

-Есмі  …Ммм ..До мене дійшли деякі чутки …Ти тримайся ,добре ?-Джей підійшла до мене і міцно обійняла -Я сподіваюся ,що все налагодиться .

Після того як я їй слабо посміхнулась ,вона вийшла з кімнати і сходами долунали легкі кроки . Мені нічого не хотілося робити ,але я все ж таки переодягла шкіряний костюм ,на більш комфортний - брючний чорного кольору . Умившись і  розпустивши  волосся я  пішла до Зали . Там сиділи всі окрім батьків та … сестри . Я опустилася на свій стул нічого не сказавши  ,і уткнулася на одну з картин ,що прикрашала головну стіну цієї кімнати .Як-тільки-о я сіла ,повстала тиша. Олівія та Кайзер  коротко глянули на мене,а потім продовжили свою розмову . Кілліан   і Хайес замовкнувши тривожно глянули на мене ,Зарія  стисла моє плече в знак підтримки .В усіх них на обличчі читались смуток  і  співчуття ,лиш один  Лард сидів без емоцій .Я звичайно не певна ,але мені здалось  ,що  в його очах  читалась цікавість . 

Всі сиділи за столом ,чекаючи на прихід батьків ,але їх все не було.Зрештою Аделардо також втягнувся в розмову до братів ,лиш одна Вів’єн продовжувала тихо сидіти .Її очі виражали печаль і вона постійно тяжко зітхала,.Якщо чесно ,то мене це вже трохи бісило.

-Зарі ,досить зітхати ,не роби з неї якусь нещасну  .- сказав Аделардо звернувшись до сестри .-Ніхто не помер ,щоб їй співчувати,навпаки в неї з’явилась нова родичка ,не розумію чого вона сумує. Чи то опечалена ,що на престол королівства ,ти вже не єдина спадкоємиця?-на цей раз ,хлопець вже звернувся до мене.