Сталевий Щур їде з України. Глава 6

Глава 6

Коли наш Транспортер нарешті зупинився, я очікував побачити щось на кшталт футуристичного центру управління польотами зі скляними панелями та голограмами, як у кіно про супергероїв. Проте реальність, як це часто буває у львівських передмістях, мала вигляд глибокої та дуже ароматної конспірації. Ми опинилися посеред старого, напівзакинутого яблуневого саду десь на межі Брюховичів. Перед нами височіла іржава брама з плакатом, що пережив кілька змішаних епох: Львівська дослідна станція селекції кабачків імені Миколи Вавилова. Карантин. Обережно, колорадський жук-мутант переносить сказ, депресію та гостре небажання платити податки.

— Приїхали, артистство, — Майор Степан Петрович першим вистрибнув з кабіни, звично поправляючи кобуру під курткою. — Знімайте своє сріблясте пір’я, воно тут тільки місцевих ворон до інфаркту доведе. Переодягайтеся в робоче. Тепер ви не ангели з Веселки, тепер ви — боги інженерної думки під прикриттям агрономів-невдах. Це місце виглядало так, ніби тут можна було знайти хіба що іржаву лопату та залишки планів на врожай минулого століття, але Майор впевнено покрокував до ангару.

Ми з Ігорем та Андрієм, тремтячи від нічного холоду та залишків адреналіну після підземних мандрів Полтвою, попленталися за Майором. Але щойно важкі, замасковані під дерево герметичні двері старого ангару зачинилися, запах перегнилих овочів миттєво змінився на стерильний, майже хірургічний аромат каніфолі, авіаційного гасу та потужного серверного охолодження. Під куполом, який зовні здавався дірявим шифером, розкинулася лабораторія Сталевого Щита. Тут замість кабачків на стендах висіли прототипи крилатих ракет, лазерні далекоміри та величезні рулони надміцної синтетичної тканини.

— Знайомтеся, — Майор обвів рукою приміщення з ледь помітною гордістю. — Це Гніздо. Головна операційна база Сталевого Щита у західному регіоні. Тут ми збираємо те, що офіційна армія боїться навіть уві сні бачити через бюрократичні кошмари. Тут немає паперів — тільки код і метал.

Я підійшов до центрального столу, де на моніторах відображалася мапа енергетичних вузлів країни. Мої мільйони на рахунку все ще були заморожені фінмоніторингом, який вважав, що один аспірант не може чесно заробити на оленях, але в моїй голові вже почав обертатися турбогвинт глобальної ідеї.

— Пане Майоре, — почав я, витираючи залишки масної паєтки з лоба. — Маски контролюють землю. Логістику, тунелі, ТЦК. Якщо ми хочемо їх переграти, ми маємо піти в небо. Не просто літати, а застовпити його. Аспірант Полтавської політехніки пропонує вам Проєкт Небовид. Це буде справжній купол, який неможливо пробити паперовою тяганиною.

Наступного ранку я сидів у кутку Гнізда на ящику з написом Насіння елітне і вів люту війну зі штучним інтелектом мого банку. Мої триста мільйонів доларів висіли в повітрі так само безнадійно. Банківський застосунок червонів повідомленням про сумнівне походження коштів та підозру у фінансуванні програм з вирощування бойових лосів.

Якраз у той момент, коли ми з Андрієм закінчили розсилку фальшивих листів від імені Букінгемського палацу, мій телефон ожив. На екрані висвітився номер, що складався з такої кількості нулів, ніби мені телефонувала сама нескінченність. Я натиснув Прийняти, очікуючи чергового банкіра, але голос у трубці був настільки спокійним і породистим, що я мимоволі вирівняв спину навіть на ящику з насінням кабачків.

— Alexander, you didn't have to go through all this trouble with fake emails and digital threats, — промовив голос із бездоганним акцентом. — Олександре, вам не варто було стільки возитися з цими фальшивими листами та цифровими погрозами. You could have just called me. Ви могли просто зателефонувати мені.

Я відчув, як у мене пересохло в горлі. Майор Степан Петрович завмер з огірком у руці, а Ігор перестав крутити вуглецевий трос.

— Your Majesty? — прохрипів я. — Ваша Величносте?

— Indeed, — м'яко відповіла Королева Марія. — I’ve been following your little project with the neanderthal deer. It was quite a brilliant fiction. Я стежила за вашим маленьким проєктом із неандертальськими оленями. Це була доволі блискуча вигадка. But now, as I see, you are moving to the sky. Але тепер, як я бачу, ви переходите в небо. My money in your account is there for a reason, Alexander. Мої гроші на вашому рахунку там не просто так, Олександре. I am coming to Lviv in six days. Я приїду до Львова за шість днів. Make sure your aerostats are as shiny as your imagination. Переконайтеся, що ваші аеростати такі ж блискучі, як і ваша уява. And please, stop harassing the bank managers. And as for the deer... I’ll take one as a pet if you ever find a real one. І, будь ласка, припиніть тероризувати менеджерів банку. А щодо оленів... я візьму одного як домашню тварину, якщо ви колись знайдете справжнього.

Зв'язок перервався. Я дивився на телефон, відчуваючи себе одночасно ідіотом і найвпливовішим аспірантом у світі.

— Що там? — напружено запитав Майор.

— Вона сказала, що можна було просто подзвонити, — прошепотів я. — І що вона хоче оленя. Але рахунки розблоковані. Тепер це офіційно — ми працюємо під патронатом корони.

Гроші почали рухатися миттєво. Цифри на екрані замиготіли, підтверджуючи оплату замовлень по всьому світу. Проєкт Небовид отримав своє паливо. Тепер поява Королеви через кілька днів була не просто чуткою, а жорстким дедлайном, під який ми мали підтягнути небо до стандартів Букінгемського палацу.

— Гарна робота, аспіранте, — Майор Степан Петрович ляснув мене по плечу. — Тепер у нас є шість днів. Королева хоче бачити результат. Якщо через тиждень над Оперою не буде висіти хоча б одна робоча павутина, твій Платиновий Олень перетвориться на мобілізованого лося. Нам потрібно закупити компоненти швидше, ніж Маски встигнуть зрозуміти, чому банк так різко полюбив науку.

Я встав і підійшов до веливого рулону сріблястої тканини, який щойно привезли з секретного складу Сталевого Щита. Ми вже не просто аспіранти. Ми — інженери стратосфери. Ігоре, Андрію — за роботу! Нам треба розкроїти цю оболонку так, щоб вона блищала яскравіше за всі корони світу. Починаємо монтувати систему живлення.