Розділ 15 Кафе "Міракл", аватари та тесеракт

Вийняти вікно було нескладно, проте складно було вмовити Дін-Дін поставити ногу на драбину. Коли вона побачила висоту, то так злякалася, що ледве не вмерла з переляку. Лейтенант ще з годину вмовляв дівчину і настійливо переконував, що це не страшно і треба тільки вниз не дивитися. Сказав, що полізе перший, що закріпить мотузку карабіном, обмотає талію, прив’яже до поясу і буде підстраховувати. Пообіцяв, що підхопить, якщо дівчина посковзнеться і зірветься. 

Все вирішила пожежа. Хтось із пожильців догрався, що якась із капсул задимілась і вогонь та дим швидко почав ширитись поверхами. Діватись було нікуди, тож вони полізли. Дін-Дін плакала, лейтенант чортихався, бо декілька разів вона мало не зірвала спуск. Високі підбори зачіпались об металеві сходинки, туфлі зісковзували, а вона верещала так, наче її ріжуть. Спуск зайняв двадцять хвилин і вони опинилися на землі. Дін-Дін впала і довго та пристрасно цілувала землю. Клялась, що це перший і останній раз, коли вона погодилась на подібну авантюру. Лейтенант з усієї сили заздрив землі, а коли дівчина заспокоїлась, то вони пішли шукати найближчу контору по перепрошивці. 

На вулиці було сум’яття. Всі кудись бігли, голосно кричали і ніхто нікого не слухав. Через численні аварії на дорогах утворилися затори, тож довелося йти пішки. Дін-Дін зізналася лейтенанту, що більшість з перехожих – несправжні люди, а голограми. Запевняла, що вона це бачить, бо у неї адаптанітум є, а у нього немає. Лейтенант не вірив і вимагав доказів, а дівчина злилась. Врешті Дін-Дін видихалась і замовкла, тож наступні десять хвилин вони йшли мовчки. Лейтенант думав, що дівчина звичайна фантазерка, а вона думала, що лейтенант тупий невіглас і не слід йому вибовкувати зайвого. Якщо він дізнається правду, то вона дограється, що він заведе її у темний провулок та спочатку пограбує, а вже потім згвалтує. 

За півгодини дісталися до контори перепрошивки і зайняли чергу. Контора працювала справно, бо у них була хитромудра система, яка дозволяла отримувати данні з орбітального супутника через резервну базу Техно-сіті. 

Процедура перепрошивки чіпа лейтенанта зайняла три хвилини, а ось у Дін-Дін виникли проблеми. 

Андроїд-секретар забубонів завченими словами:

— Лейтенанте Бер-540, тепер вашу особу підтверджено, і як тільки вся система повноцінно запрацює, ви знову зможете користуватися всіма благами статусу громадянина Ентрополісу. Присягу перескладати не потрібно. 

— Служу Глобальній Раді Корпорацій! — хвацько відкозиряв лейтенант, приклавши два пальці до серця, тоді до скроні, а тоді в повітря перед собою. 

Коли черга дійшла до Дін-Дін, база зависла і ніяк не хотіла прогружатися. І так декілька спроб, кожна з яких закінчувалась невдачею. Повторна ідентифікація дозволялась аж через добу, а доти дівчина повинна сидіти під охороною у секторі для таких же ноу-неймів, як вона. 

— Це неподобство! — кричала вона на секретаря. — Я буду скаржитись вашому начальству! Я повноправна громадянка Ентрополісу і ви не маєте права мене не поновлювати! 

Андроїд-секретар бубонів, що те, що вона громадянка, на жаль, не підтверджено, а раз не підтверджено, то у апеляції їй відмовлено. Запропонував купити прогружений чіп померлого, тільки в такому разі їй доведеться змінити стать, ім’я, вік, батьків і біографію. Дін-Дін, плакала і відмовлялась, доки її не вивели за двері і не приставили охоронця, щоб той відвів її у сектор для ноу-неймів. Скандал переріс у істерику і весь  коридор чув, як дівчина скаржилась охоронцю, що це підстава і хтось просто полює за її кулоном. Що у секторі для ноу-неймів вночі її пограбують, а можливо, і вб’ють, а контора буде повинна у її смерті. Впала на груди лейтенанту і гаряче шепотіла на вухо, що її кулон коштує тридцять мільйонів кредитів і якщо вона його втратить, то втратить не тільки жениха, а й власне життя. 

Лейтенант, як міг, заспокоював Дін-Дін, переконуючи не пороти гарячку і не приваблювати зайвої уваги до своєї персони. Пропонував віддати кулон йому на зберігання, раз дівчина боїться грабіжників і клявся, що у нього ту цяцьку ніхто не вкраде. Дін-Дін навідріз відмовлялась віддавати кулон лейтенанту, боячись, що той його відкриє, потім продасть на чорному ринку, а її покине на поталу ноу-неймам. Буцімто вона точно знає, що він пообіцяє допомогу, а сам не повернеться. Знову падала йому на груди і шепотіла на вухо, що її кулон аби-кого не слухається і у чужих руках може шкоди наробити. Лейтенант спантеличено перепитував, чи в тому кулоні справді адаптанітум, чи там міні-бомба захована, раз Дін-Дін так боїться його втратити. Казав, що вона не схожа на диверсантку, бо диверсанти зазвичай притомні і на рівному місці у паніку не впадають. А ще казав, якби від початку знав, що адаптанітум такий дорогий, то вкрав би кілограм цього добра на планеті Багів, продав на Землі, розбагатів і тоді б дівчина точно не відмовилась за нього заміж вийти. Дін-Дін злилась і вимагала від лейтенанта, щоб той не розводив любовні нюні, а краще брав її на поруки, доки прийде час проходити повторну ідентифікацію. Після цього їхні шляхи розійдуться і він нарешті від неї відчепиться. Врешті охоронцю набридло слухати цю словесну перепалку, і він змусив замовкнути обох. 

Бер-540 відвів охоронця убік, показав посвідчення поліцейського, та запропонував взяти Дін-Дін на поруки до завтрашнього ранку. Обіцяв, що сам особисто приведе ноу-нейм на повторну ідентифікацію особи. Охоронець навідріз відмовився, але коли побачив у кулаці лейтенанта зібгану п’ятисотенну купюру, то закусив губу, пом’явся для виду і тихенько взяв хабара. Ніхто цього не помітив, бо в коридорі утворилась давка, а камери відеонагляду не працювали по причині цифрового збою. Охоронець про це знав, тож вирішив скористався позаштатною ситуацією, інакше б за таке порушення одразу загримів у гетто без права повторного поновлення громадянства. Запитав, а потім записав данні особи ручителя собі у блокнот і пригрозив, якщо лейтенант не з’явиться у потрібний час завтра зранку і не доставить ноу-нейм, то на нього карну справу відкриють.