Розділ 12 Вторгнення Кабана та "коронація"

— Що ви робите? Я вас тут раніше не бачив.

Тип обернувся і з-під густих світлих брів проглянули сірі очі. Хижо зблиснувши, вони одразу ж набули добродушного вигляду.

— Як що роблю, камери рихтую. Інженер-електронщик я, а тобі нащо?

 Лице було сховане під маскою, а одяг ні разу не нагадував уніформу монтера.

— Просто цікаво. Вас домовласник покликав? А де андроїд-технік? Зазвичай, ремонтувати камери відеоспостереження – це його робота. 

— У комірчині зламаний лежить. Його хтось по голові стукнув, от він і заглючив. Взагалі-то це не твоя справа, хлопче, йди собі, куди йшов, бо поліцію викличу. 

— Не моя справа, справді? А якщо я вам скажу, що я сам – поліція? Ось, дивіться, моє посвідчення і жетон. Лейтенант Бер-540, до ваших послуг. Між іншим, я тут живу і маю право знати, хто тут шастає, коли мене немає вдома.

— Я у твоїх послуг не потребую, лейтенанте. У тебе своя робота, у мене своя. 

Маска важко видихнула і повернулася до камери. 

— Ні, шановний, не ухиляйтесь від відповіді. Якщо ви електромонтер, то покажіть посвідку, або дайте зчитати передпліччя. 

Чолов’яга мовчки продовжував длубатися у начинні камери і здається, не чув, що до нього звертаються. Бер-540 продовжив допитуватись:

— Звідки я знаю, що це не ви прибили того андроїда? Може, ви якийсь злодій, бо нещодавно сусіди бачили, як хтось у моїй капсулі нишпорив.

— Потрібен мені ваш андроїд, як собаці сідло. 

Так він не глухий, а просто прикидається глухим і ухиляється від відповіді. Щось тут не чисто, треба перевірити. 

— Добре, працюйте, я не буду заважати. Ви маєте рацію, якщо вас покликав домовласник, то це легко перевірити. Зараз я зійду вниз на ресепшн і все з’ясую.

Лейтенант зробив вигляд, що йде, а сам підскочив угору і підніс сканер чит-кодів до плеча монтера. Сканер одразу ж запищав, а потім заблимав червоним кольором. Опа, та це ж Кабан. Сам прибіг у пастку, навіть ловити не довелося. Оце так пощастило! 

— Вас заарештовано, громадянине Кабан. Злазьте з драбини та йдіть за мною. 

Чоловік завмер і було видно, як через картату сорочку проступили напружені м’язи спини. Він глухо прогув:

— Ваш сканер зіпсувався, лейтенанте. Це всього лише техніка, а вона схильна ламатися. Ось долагоджу камеру, подивлюся ваш девайс. 

— Ви так думаєте? А я чомусь ні. Зніміть маску, я повинен переконатися, що ваше обличчя не схоже на обличчя злочинця, що висвітилось на сканері. 

— Добре, я не проти, лейтенанте. Я зараз злізу, а ви вибачитесь.

Бер-540 заліз рукою в шкіряний плащ і намацав пістолет. Якщо це Кабан і сканер не бреше, то треба бути напоготові. 

Чоловік неквапом поклав викрутку у нагрудну кишеню, зліз з металевої драбинки і повернувся обличчям до лейтенанта. У його руці зблиснув шокер. Рука з пістолетом застрягла у кишені, і чому лейтенант не переклав його до кобури? Дуже легковажно, дуже. Мить, і розряд шокера зробив свою чорну справу і на декілька хвилин лишив поліцейського свідомості. 

Легковажність до добра не доводить. 

Бер-540 прийшов до тями у власній житловій капсулі. Він сидів, міцно прикутий до крісла. Руки і ноги стягували пластикові стяжки. Кабан стояв збоку і хижо посміхався.

— Ну, лейтенанте, як вам така зміна ролей? Ви думали, що це ви мене зловили, а насправді я вас упіймав. Іронія долі!

— Не радій так, Кабан, зараз Сірінга нас зацінить, і охорона збіжиться. 

— Сірінга? Я її заблочив ще до того, як сюди увійшов. Не бійтесь, лейтенанте, вона нас не потурбує. Краще скажіть, де та дівка, що тут нещодавно була?

— Яка дівка? Тут окрім Сірінги ніяких дівок не гуляє, — спробував віджартуватися лейтенант. 

Якщо Кабан знає про Ікс-3000, то це точно його сусіди бачили. Ні. Не так. Якщо він питає, значить знає, що Ікс-3000 тут була, і він  шукав саме її, коли його сусіди побачили. 

Після розряду шокера у голові злегка паморочилося, ось чому думки плуталися.

— Не прикидайтесь дурником, лейтенанте. Та сама дівка, яку ви сюди з пустки привозили. Мені вона потрібна. Скажете, і будете жити, а не скажете…

Ну чесне слово, як у театрі. З Кабана вийшов би непоганий актор.

— Не так пафосно, Кабан. Ми не в театрі. Як ти так спритно мене вирубив, що я і не зчувся? 

— Відповідь неправильна. Неважливо, як, важливіше – навіщо. Повторюю питання: де дівчина? До речі, ваш пістолет – лайно, і його місце на смітнику. Ганьба поліції, що такий непотріб служивим видають. Хоча… Чого я хочу від влади? Ентрополіс вже давно не той, особливо з тих пір, відколи у ньому Ші Віктор керує. Ось якби це були люди, то була б інша справа. Погодьтесь, з вас такий же поліцейський, як з гімна куля. Офіцер Грізлі-816 мав рацію, авжеж?

“Так він ще й підслуховував тоді, у пустці,” — подумав лейтенант. — “Рано я його з рахунку списав, треба було пильнішим бути, а все через Ікс-3000. Паршиво."

— Залиш лірику при собі, Кабан. Краще скажи: ти на Енді працюєш? Це тому ти у пустку побіг, бо тебе Енді собі на підмогу покликав?

— Не ваше собаче діло. Відповідайте по суті: де діли дівку?

“Де-де-де”, — подумки зло перекривив лейтенант і спробував поворушити скутими руками. — “Оце задудів, наче труба на верхотурі. Не Кабан, а дірявий паротяг."

— Навіщо вона тобі? Якщо ти працюєш сам, то маєш пояснити. Енді теж її хотів, та прорахувався.

Ех, і навіщо він так сказав, фактично, зізнався.

Кабан підійшов і ще міцніше затягнув стяжки на руках і ногах лейтенанта. Які ж вони болючі, прямо спасу немає.