Розділ 10 Телефонна розмова, блошиний ринок та бабуся Мері-888

— Ало, привіт, бабусю.

— Берчику, ти невчасно. Я тут прикурити дракону даю, а ти бійці заважаєш.Зачекай, зараз я з ним поквитаюсь, тоді перетелефоную, — і поклала слухавку.

За дві хвилини Бер-540 знову набрав номер і погнав з місця в кар'єр: 

— Ало, бабусю, стій, не клади слухавку, я якраз про куриво з тобою поговорити хотів. Ти ж двадцять два роки в Ем-Ка-Ес-Пі працювала, тож повинна знати, де тютюнове листя береться. 

— Борюсику, зараз, не збивай мене, я ще в процесі. Про що ти спитав, бо я не розчула?

— Я питаю, де можна сигару роздобути, мені дуже потрібно. Ти не підкажеш?

— Яку ще сигару? Ти що, здурів, онучку? Це протизаконно, тож навіть і не починай. Я думала, що коли ти з планети Багів повернешся, то порозумнішаєш, а он воно як вийшло! Виявляється, що ти палити почав. Геть здурів мій онук, соромно комусь зізнатись.

— Ну бабусенько, ну рідненька, мені всього одна манюня сигара потрібна, ну допоможи, будь ласка! – нив у слухавку лейтенант.

— Ні, навіть і не мрій. Нічого я тобі не скажу. Я не хочу, щоб мого єдиного внука знову на планету Багів відправили і там його механічні жуки поїли. Забудь, і навіть не згадуй про тютюнову заразу, а краще знаєш що? 

— Що?

— Я тебе шити навчу, от що. Як тільки ти дістанеш мені швейні голки, так одразу і почнемо. До речі, ти мені вже обіцяв, тож виконуй, будь ласка. 

— Так, обіцяв, але ситуація змінилася. Тепер швейні голки дістати так само складно, як і тютюнове листя. Ти, певно, не знаєш, але місяць тому Ші Віктор голки заборонив. Сказав, що люди тими голками раняться, колять один одного в очі, і взагалі! Пам'ятаєш, ти мені сама у дитинстві строго-настрого наказувала, щоб твоїх голок не чіпав, бо від голки померти можна. Ніби-то вона в тіло проникає і до серця доходить. А Ші Віктор про людську безпеку переймається, щоб люди якомога довше жили і працювали на користь процвітання Ентрополісу.

— Ти зараз жартуєш, Борюсику? 

На тому кінці слухавки стало тихо, а тоді лейтенант почув голосні схлипування.

— Бабусю, ти плачеш? Не треба, рідненька, то всього лишень якісь дурні голки і я не хочу, щоб ти через них плакала. Не для того я виживав на планеті Багів, щоб зараз моя бабуся ридала. 

Схлипи припинилися. Було чутно, як бабуся втерла носа хустинкою і почала посилено клацати клавіатуру. Напевно, шукала потрібний указ на офіційному сайті муніципалітету, а можливо, знову в гру занурилася.

— Бабусю, я тебе прошу: та покинь ти тих драконів бити, вони все одно розплодяться. Краще допоможи мені з моїм питанням, вік вдячний буду. Якщо ти думаєш, що я палю, то ти помиляєшся. Я все про шкоду тютюну знаю і ніколи в житті цю гидоту до рота не брав, хоч і бачив, як це дорослі дядьки робили. Навіть знаю, що мій тато цигарками бавився, потай від тебе. Мені сигара не для паління потрібна, а щоб одне питання вирішити. Чуєш? Я справу одну заплутану розслідую, а без сигари її розкрити не вдасться. Допоможи, чуєш? Якщо ти допоможеш мені, я допоможу тобі, так ми і розійдемося по-мирному.

— Що розійдемось? Куди це ми розійдемось? Не лякай мене, Борю! Ти що, вже з курцями злигався,  що так зі мною розмовляєш? Авжеж, я так і знала, чуло моє серце, що твоя служба добром не закінчиться. Як пішов у той чортів легіон, то там тебе якийсь чорт і збив зі шляху праведного. Додуматися тільки, такі страшні речі говорити, і кому, своїй рідній бабусі! Та щоб тебе на тій клятій планеті жуки поїли, ніж тепер ти мені такі ниці ультиматуми ставиш! Охо-хо, дожилася! На старості не буде кому склянку води піднести. Пропала моя надія на тебе, ох, пропала.

Бер-540 перечекав, доки бабуся поохкає і заспокоїться, а тоді знов почав умовляти.

— Бабусю, я тобі хоч раз збрехав? Ні! Ну, той випадок на автозвалищі не рахується, ти ж знаєш. 

— Ти про автозвалище згадав? Хе-хе. Це не один раз було, а мільйон разів. Ти мені постійно брешеш, Борюсику. Сто разів обіцяєш прийти, щоб у гру зі мною пограти, а коли приходиш, то одразу сто одну причину знаходиш, щоб тільки відмовити. Хіба ж так можна?

— Бабусю, я не винен, що я на службі і у мене ненормований робочий графік. Ти так кажеш, ніби я у тебе один такий. Зараз у Ентрополісі всі так живуть, день до вечора вижити намагаються. То радіаційний фон підвищиться, то пилова буря з пустки накриє, то диверсанти Ші Віти бомбочки у муніціпальних установах підривають. По твоєму, в усьому цьому теж я винен? Я вже мовчу про те, що кіборги-мутанти почали на вулиці Ентрополісу забрідати та людей хапати. І це серед білого дня, уявляєш, який жах?

— Берчику, я про ці страхіття не знаю і знати не бажаю, бо відколи стегно зламала, весь час вдома в інвалідному візку сиджу. 

— Так давай я тебе у люди на візку вивезу, побачиш все на власні очі, щоб я не був голослівним. 

— Ні, мені це не треба, бо у мене є чим зайнятися. Я дракона Алдуїна добиваю. Ю-ху! Дракон вмер. Можеш мене привітати, Борю, я дракона поглинула. Що скажеш? Може його залутати, щоб подивитися, чим всередині набитий? 

— Ну звісно чим, кишками. Навіщо його лутати, це ж і так зрозуміло.

— Ні, Борю, ти ж у "Skyrim" не граєш, тому й не розумієш, про що я кажу. У цього дракона в череві душі померлих сидять. Щоб ти знав, я поглинула дракона разом з неприкаяними душами. Мабуть, серед них є й такі, що потайки від бабусь сигарами диміли, ось Алдуїн їх за це і покарав. На тебе те ж саме чекає, дивись, дограєшся. Тільки замість дракона тебе посіпаки Ші Віктора десь у підворітні придушать. Чуєш мене? Знову якісь незрозумілі шуми, та нехай їм грець!

У трубці знову почулись швидкі клацання і розмова на мить припинилася. Ну як до неї достукатись, коли вона тільки свою клавіатуру стукати полюбляє?