Розділ 5 Ші Віктор, дід Пихто та робо-кіт

— Рядовий Бер-540, прибув у ваше особисте розпорядження, сер. Дякую, що поклопотались про мене, сер. 

Майор Грізлі-816 підвівся й офіційним тоном повідомив. 

— Вас підвищенно у званні, Бер-540. Тепер ви не рядовий, а лейтенант. Тримайте нове посвідчення. Вітаю. 

Потиск рук майора, наче тиски лещат у столярці. 

— Дякую, сер! Служу Глобальній Раді Корпорацій Ентрополісу! — механічно козирнув Бер-540 та пристукнув підборами. — Я вас не підведу, сер! 

Новоспечений лейтенант трохи пом’явся й несміливо запитав:

— Можна особисте питання, сер?

— Чого знову мямлиш? Задавай.

— Не розумію, чому ви перемінили до мене своє ставлення, сер. 

— Пояснюю. Я бачив тебе у Клітці, ось чому. Твій бій справив на мене гарне враження, хлопче. Я побачив у тобі потенціал, хоча, якщо чесно, бій був дещо е-е… дивним. Я так і не зрозумів, як ти відкрутив руку тому кіборгу. Поділишся секретом?

— Не можу, сер. Я не знаю, як так вийшло, сер. 

— Лукавиш, лейтенанте. Скромність – це добре, але не для поліцейського. Скромні у підземному секторі Ентрополісу працюють, а ти – тут, у моєму відділку. До речі, у тебе є знайомі у “Норах”? Мені доповіли, що бачили, як ти поряд з Терактовим мостом ошивався. Що спільного у лейтенанта поліції з підземними кротами, не підкажеш? 

Майор сів у крісло, взяв пульт і ввімкнув кондиціонер. У кабінеті повіяло прохолодою і кислим потом. 

Грізлі-816 підняв важке преспап’є та з розмаху припечатав ним надокучливу муху, яка рискала по столу у пошуках чогось їстівного. 

Бер-540 силкувався знайти хоч одне логічне пояснення, але не знаходив. Майор – не робот, він брехню на кілометр відчуває, отож, щоб не повторити долю мухи, слід уникати неправди і мовчати. 

Майор узяв зі столу поліцейський шолом, серветку та повільно почав протирати візор від уявного пилу.

— Мовчите, лейтенанте? А що ви скажете про місто Псів, яке знаходиться у протилежному місці від гетто? Ви теж там не були?

Ось тут можна полегшено видихнути та чесно відповісти.

— Ніколи не доводилось, сер. 

— Значить, доведеться. Офіційно ви працюєте моїм особистим помічником, а неофіційно – детективом. Будете мені допомагати одну справу розплутувати. Тільки полковнику Нейту-787 ані-чичирк, зрозуміли? Це повинно залишитися між нами. Хочу Ші Віктору на День народження сюрприз влаштувати. 

“А у нейромережі хіба Дні народження бувають?” – хотілося перепитати Беру-540, але він вчасно стримав язика. 

— Так у чому полягає робота, сер? Що я маю для вас робити?

— Шпигувати, що ж іще. У підземному місті Псів хакери засіли. Вони підтримують піратську мережу ШІ Віти. Отже, завдання таке: з’ясувати, де у них знаходиться головний сервер і знешкодити його, щоб у ШІ Віктора під ногами не плутався. 

“А у нейромережі хіба ноги є, щось не помічав такого”, — хотілось зауважити Беру-540, але секретар по селектору повідомив майору, що телефонує полковник. Майор підстрибнув із крісла, виструнчився і підняв слухавку. 

— Слухаю, пане полковнику! Не можу знати, пане полковнику. Вже поставив на контроль, пане полковнику. Нікуди вона від нас не дінеться, все одно знайдемо.  Слухаюсь, пане полковнику! 

Майор шанобливо опустив слухавку на важелі, тоді сів, набурмосився й гнівно глипнув на лейтенанта. 

— Полковник телефонував. Злий, як пантера, через те, що ми досі не можемо впіймати той чортів експериментальний зразок. Слухайте, лейтенанте, якщо вам не важко, сходіть у казарму та запросіть до мене молодшого сержанта Хенка-115 і сержанта Джонса-687. Справа дуже термінова. Здається, ми натрапили на слід, який приведе нас прямісінько до цілі. А ціль знаєте, хто? 

— Хто, сер? 

— Дід Пихто і баба з пістолетом, ось хто! Вам знати про це не обов’язково. Ось допоможете мені спіймати хакерів, то я потурбуюсь, щоб вас до капітана підвищили. Чого заклякли, наче мої статуетки, виконуйте!

Бер-540 на око зміряв вагу бронзових статуеток ведмедів, що стояли на столі у майора й прикинув, що в них приблизно кілограми три бронзи. Це були не звичайні ведмеді, бо вони стояли на задніх лапах й були одягнені у поліцейську форму.

— Вибачте, сер. Можна ще одне особисте питання, сер?

— Лейтенанте, не нахабнійте. Я не залізний. Що там у вас?

— Мені потрібні гроші, сер. Я не можу виконувати завдання, коли у кишенях пусто. 

— Гм… а й справді. 

Майор на секунду замислився, а тоді натиснув секретну кнопку. Фігурка ведмедя від’їхала вбік та відкрила невелику нішу, яка була прихована у стільниці. Майор Грізлі-816 обережно занурив туди руку й витягнув пачку кредитів, охайно перетягнуту канцелярською резинкою. 

— Тут має вистачити. Беріть, поки даю. Не радійте, це не безоплатно. Повернете із премії, коли хакерів пов’яжемо. А тепер дуйте у казарму. Кру-гом! Крро-ком марш! 

У слід лейтенанту донеслось важке дихання майора і його громоподібний голос мало не порвав йому барабанні перетинки.

— І не смійте повертатися без улову, лейтенанте, бо задавлю, як муху!   

Вже по той бік кабінету Бер-540 перевів дух й до нього повернулась здатність аналізувати. Є дві новини, до того ж обидві хороші. Перша: його підвищили до лейтенанта. Друга: у нього з’явилися вільні гроші. Є ще й третя новина, але вона погана. Майор лютює через Ікс-3000. Це значить, що у нього немає зачіпок. Полковник його з попелом змішає, якщо він вчасно не знайде зразок. Поліція знову активізується й буде землю носом рити, доки не знайде втікачку. Мільйон кредитів, елітна квартирка в Ентрополісі, поліси на імпланти від еМ-Ка-еС-Пі з новою силою стали спокушати лейтенанта й він зрозумів, що їм дуже важко опиратися. Від цього у голові забумкало від припливу крові, в артеріях підвищився тиск, а у фоє відділку з’явився привид величезного механічного жука зі страшними отруйними жвалами. Навколо вогняними квітами запалали розриви снарядів. Тільки цього бракувало. Знову цей синдром ветерана. Треба негайно заспокоїтися і випити води з бювету.