13

Я довго вчив граматику кохання
граматику грудей і губ твоїх
Ти утікала і ховала сміх,
межи зубів затиснений востаннє.

Василь Стус

Відмовити, коли просять отак, зі щирою усмішкою, дуже складно. Влада не відмовила. Вмилася рум’янцем. Поруч нього вона постійно набиралася багрянцю, який вмощувався на щоках, і розсекречував думки перед Стасом.

         Пораючись біля плити, не дозволяла собі зиркати на нього. Їй не було соромно за вчорашній вибрик, радше незручно опісля, бо дідько його зна, як тепер з цим чоловіком поводитися. А може взагалі мовчати. Врешті, їй однаково заціпило від його зовнішнього вигляду. Голі ступні не давали спокою. Тим паче, він сів за стіл. І дивився на неї. Мороз поза шкірою бігав, бо здавалося, що той сталевий погляд зараз роздягне її. Шкіру обдере, аби вийняти нутро.

         Чаклуючи біля джезви, вона мимохідь глянула на ємності з приправами. У маленькій керамічній баночці знаходився чорний перець-горошок, а в скляній, яка була захована в шухляді, сушений імбир – Влада ще й добре не поміркувала, чи варто робити, але вже зробила каку. Додала до кави гостроти, та й такої, що зіньки пернатому точно повилазять. І ті усмішки їй, що мертвому припарка – по цимбалах.

- Ти не говориш зі мною? – хрипота в сонному, навіть змученому голосі, змусила жижки Влади тріпотіти.      

- Про що?

- Про вчорашнє.

- Здається, я чітко висловила свою позицію. Змінювати на догоду тобі не збираюся. Крім того, ми один одному ніхто і нічого не винні.

- Ніхто, - Стас спохмурнів, розтерзав чуприну. Слова Влади відлунювали ехом в грудях. Згадалося, як вона кусала руку опецькуватого Ігоря. Тоді він був для неї всім.

- Я сумніваюся, що секс на задньому сидінні вразив тебе в саме серце, і тепер ти не можеш спати спокійно, - вона саркастично відрубувала ниточку, яка ще тримала їх поряд. – Перед Аві більше не потрібно прикидатися.

- Що він з тобою зробив? – він наче окреслював думки в слова, а не запитував, тільки Влада осягнула це запізно.

- Хто?

- Твій чоловік. Віктор.

Їй довелося обернутися. Колючки вмить повитикалися з кожної пори, а в карих очах запанував ґвалт.

- А що чоловіки люблять робити з жінками? Принижувати? Зневажати? Виховувати? Учора Оскар мене зневажив за статевою ознакою, ти принизив за вибір сукні, сьогодні хочеш перекласти всю відповідальність на мого покійного чоловіка. Це ж не він зробив.

- Він, - категоричність вбивала впевненість Влади. – Якби не він, не було б твоїх вимог до угоди, не було б цієї розмови.

Стас і не намагався приховати, що здогадується, яким покидьком був її чоловік, проте на його фоні не збирався вибілювати себе. Йому не подобалося як на неї дивився Оскар, йому не сподобалася та сукня.

- Ти хочеш подробиць? – вона міцно стулила вуста, до білої німої риски.

- Я хочу тебе… І не озиратися на нього.

Його погляд говорив жаданням. Справжнім. Непідробним. Коли чоловік насправді хоче жінку. І це природно… Правильно. Але… Влада боялася пірнути на глибину, з якої колись заледве виборсалася.

Звук булькання привернув її увагу. Вона відвернулася, скинула ману непроникливої сталі, й хутко відставила джезву. Кава майже втекла. Не дала їй закипіти тричі, налила того трунку недоготованим, гострим й кипучим, як її емоції. Подала Гайворону під оману страхів, ані солі, ані цурку, лиш бентега. Й відважилася поглянути йому в очі. Дивний чирк у пам’яті майнув білою смугою. Розкуйовджене волосся, примружені спалахи сірості зронили забуті спогади. Щось наче знайоме, але ухопити його за хвіст не вдалося. Ця комета пролетіла повз їхню планету.

Влада кліпнула й скинула оману.

- Я не хочу, - тихо мовила до Стаса. – Я більше не хочу… Я не хочу озиратися на жодного чоловіка.

Вона полишила його зі звареним трунком на самоті. Гайворон провів її поглядом, а тоді притулив горня до губ. Сьогодні чар-зілля вдаряло гостротою, проте скуштував. Ротову порожнину стягнуло. Ковтнув. Стравохід обпекло.

Він узяв горня й пішов до кабінету.

Гайворон вмів чекати. Виробив у собі терплячість.

Коли дні стікаються в одну змазану смугу, а найбільша емоція –чергова доза болю – терплячість набуває статусу чесноти. Він укляк біля вікна. Не побоявся знову ковтнути трунку. Його писок не кривило, лиш очі нагадували дві щілинки. Ще один ковток. На подвір’ї показався міні купер Влади. Тікала. Вміла гарно бігати, тільки він кожного разу наздоганяв. І чекати вмів. І терпцю йому вистачить. Бо перемагає тільки терплячий.

***

         Коли спокій утікає, приходять несподівані рішення. Причім, виявляється, що вони правильні і конче необхідні. Просто інколи трапляється заковика з реалізацією. У Влади трапилося саме так. Їй забаглося зустрітися з Нікою. До того ж, цієї миті. Мала питання, яке ще вчора зосталося без відповіді. Вона й здогадувалася, що почує від тієї жінки, але прагнула переконатися.

         Контакти у Стаса не взяла. Пиха не дозволила. І образа. Передусім на себе. А ще ж отой дивний спомин з голови не йшов. Воно майнуло і зникло. Тепер муляло як тій принцесі на горошині. Замість того, щоб поїхати на дачу, заїхала на автозаправку й мізкувала як дістати номер Ніки. Найкращим варіантом було подзвонити до сестри. Єдине, що стримувало від цього кроку – допитливість Сашки. Вона ж поцікавиться, чому в Стаса не взяла. Все ж Ніка дружина Вадима.