10

Хвилями біль не спинила,

Скільки ж біди наробило

T.HUTSULS "Хвилями"

Голод - не найгірший з відчуттів. Його можна терпіти. Спрага мучить сильніше. У моїй темниці були вологі стіни, вкриті пліснявою. Напевно, колись їх навіть білили вапном, бо крізь брудні потьоки проглядалися світлі смуги. Вони нагадували плач згорьованої матері, яка спухла від сліз, але все одно вірила, що її дитина ще топче ряст на цій непривітній землі.

- Што такоє «влада»? – воно стояло наді мною і плювалося слиною. Я мовчав. Роздягнутий до поясу, облапаний холодними відростками, які нагадували щупальця, і точно не чиїсь пальці.

Врешті, своїх катів, людьми також не вважав. Я чув крики з сусідніх камер, я знав як ламається воля, мою вони також зламають.

- Власть, - видало інше членистоноге.

- Откуда знаєш?

- Так какой-то ихний и сказал.

- Нацики проклятиє. Щас я тєбє покажу власть.

Я не піднімав голову. Торкався підборіддям грудей і відчував запах опаленого металу. Щось потріскувало. У моїй особистій катівні світла не було, зрідка горіла свічка, яку лишали, немов нагадування і знущання – свічка догорала… напевно, моє життя разом із нею.

- Власть… Вот што будет с вами.

Біль – не найстрашніше з відчуттів. Його можна стерпіти. Випалене тавро на серці мучило сильніше.

***

         Зустріч з дистриб’ютором довелося пропустити. Влада зателефонувала Елі, яка, здавалося, обіймала всі можливі посади – секретарка, особиста помічниця, операторка неіснуючого кол-центру, ще й «зам», коли доводилося. Усе спихнула на дівча, яке закінчило університет за фахом «Маркетинговий менеджмент» і дуже гарно проявляло отримані знання під крилом Влади. Хоч, її мучило сумління, що так нахабно, навіть трохи безвідповідально, поставилася до своїх обов’язків, але буремні часи вимагали буремних рішень. Або, висловлюючись простіше – один раз можна. Принаймні, Влада так себе втішала, коли бігала по крамницях, обираючи сукню та взуття, а тоді летіла в салон краси, щоб навести марафет. І старалася вона так не для Гайворона, як для сестри. Одразу, після їхньої розмови і дивного цілунку, зателефонувала Сашці. Виклала суть справи, бо хотіла знати напевне, чи ті замовники насправді такі круті, чи Стас загустив фарби.

- От збоченець старий, - зашипіла в слухавку сестра. – Так трясеться за свої мільярди, що не знає на якій гілляці вчепитися.

- Мільярди, - охнула Влада.

- Мільярди, сестро. Цей старий пердун привіз з собою стадо дебілоїдів, які іменують себе спеціалістами, і винюхує кожен куток. Вони лізуть скрізь. Учора очільник відділу техпідтримки не втерпів і з’їздив одному з них по морді. Сьогодні я купила йому пляшку віскі за сміливість.

- Його звільнили?

- За що? Він врізав справедливо. Тільки дурень може вимагати кодів.

Влада не стала питати яких саме кодів жадав дебілоїд, але втямила, що ця зустріч важлива, і річ не стільки в мільярдах, як в престижі самого Гайворона. Біля такого чоловіка мусила бути відповідна жінка. Тому пожертвувала маленьким, щоб здобути велике, хай і не для себе.

На зустріч з мільярдером одягла вишукану дизайнерську сукню, за яку виклала ледь не половину свого щомісячного заробітку. Оскільки, завдяки Гайворону він потроївся, Влада вирішила, що буде цілком справедливо пожертвувати частину на вдяганку. Сукенка кольору айворі вигідно відтіняла темне волосся, а мерехтливі лелітки, що струменіли від стегна до долу, відбивалися в очах Влади іскрами-запальничками. Власне, погляд справді палахкотів інтригою, адже доволі скромна одежина, на перший погляд, оголяла спину й оперезувала її тонкими атласними стрічками.

Влада переймалася, аби сукня не мала вигляд надто відвертої, та однаково придбала, бо сіла на фігурі ідеально. Доповнила ансамбль туфликами-човниками на тоненьких підборах, сумочкою, всипаною камінням «Сваровськи», і дуже сподівалася, що не брязнеться мордою в асфальт перед старим пердуном.

Рівно о шостій тридцять вона спустилася у фойє, перекинувши через ліву руку кашемірове пальто – легке й тепле. Увечері цього дня бачила  себе в пастельних кольорах, тупцяла зі сходів ефектно, та на жаль, картинки як з кіно, де головний герой-коханець захопливо споглядає свою принцесу – не вийшло. Її ніхто не зустрів. Зате вибігла Лара, зачувши стукіт підборів. Раніше в оселі Гайворона подібних звуків не водилося.

- Ооооо, - округлила рота й очі, - Ти як… Як… Ну, дуже класно.

Влада скептично поглянула на неї. Сьогодні їм не вдалося разом попити кави, але комплімент не втішав, бо стовбичити прегарною самотою посеред великого фойє геть не комільфо.

- Стаса бачила?

- В кабінеті, - Лара притишила голос й махнула головою в напрямку вітальні.

- Перевелися принци. Треба брати свого коня і скакати.

- Сідло маєш чи подарувати?

- Краще мітлу, - Влада схарапудилася, але не розгубилася, а от хатня робітниця кулею вилетіла, зачувши голос Гайворона.