9

Ти знаєш, що Ти є… Жінка?
для когось в житті – єдина
для когось – лише сторінка
ти – ніжна й, до біса, сильна
жінка, міцніша віскі
жінка, міцніша сталі
витерла вже до блиску
втрачені п’єдестали

Ілона Ельтек "Ти знаєш, що Ти є... Жінка?"

Я причаївся за сливою. Повертався зі школи, яка вже стала четвертою по рахунку за мої чотирнадцять років. І жодна з них не була прихистком для дружби, веселощів і безтурботності. Коли твоє коріння бере свій початок від бродячих псів, мимоволі ним стаєш. Принаймні батько постійно про це торочив. Мабуть, тому ми змінювали міста, квартири, але свого місця знайти не могли.

- Вони злодії! Я тобі кажу! – напосідала Валька з четвертого поверху. Вона мене ненавиділа, бо я накрутив вуха її гівнюку. Більше Владу не зачіпатиме.

- Не верзи дурниць, - заступилася Марина. У кароокої пустунки була класна мама, мені так не пощастило. – Славко хороший хлопець. Вихований, роботящий… А те, що надавав твоєму Ігорку стусанів, то правильно зробив. Хай не чіпляється до дітей на майданчику.

- Мій Ігор ні до кого не чіплявся! – визвірилася Валька, і мало не кидалася на Марину. Я вже думав, що її також доведеться боронити.

- Він обсипав мою Владу піском, а у хлопчика з другого під’їзду забрав гроші, - гнула своє мама Влади. Смілива жінка. – Славка обзиває, а у тебе всі винні.

- Мій Ігор такого не робив. Це все той циган малий, а на мого спирає.

- Ой, Валю, наплачешся ти ще з ним, якщо мозок не вправиш на потрібне місце.

- Своїм вправляй! Циганчуку тому недоробленому. Пригріла на грудях, воно тобі ще боком вилізе. – Валя осатаніло крутнулася й стрімголов кинулася до під’їзду.

Марина поволі потупала за нею, я не вип’явся з-за сливи. Супився і смикав лямки ранця, бо яким би хорошим не був, завжди знаходилася отака Валька, що клеймила мене циганчуком.

***

         Морозний вітерець свистав у вухах Влади. З рота виривався густий пар, але вона продовжувала бігти, не зважаючи на порипування снігу під кросівками та десятиградусний мороз. Погода ніколи не була для неї перешкодою, аби набратися легкості спозаранку, щоб підзарядитися бадьорістю на всенький день.

         Стас до того часу, поки вона поверталася додому, втікав на роботу. Видавалося, що після випадку на кухні, коли мав зухвалість пропонувати їй інтим, перед тим побувавши в обіймах іншої, намагався стикатися з Владою якнайменше. Власне, її це влаштовувало. Почала жити як і до цього абсурдного шлюбу, лишень на роботу доїжджати трохи далі. Про привілеї, які він їй приніс, звісно, гріх забути.

Вона пригадала слова Гайворона про чорний піар, і що він буває всякий, напевно, якби залишилася сам на сам з тою інформацією, що вилилася в соцмережі, давно потонула б, а так видерлася на самісінький вершечок підприємницької еволюції. Перед Владою відчинялися усі двері, і неважливо чи то податкова, чи пожежна, чи спа-салон. Друга крамничка з квітами відкрилася через тиждень після оприлюдненого компромату, дозвольні документи підписані і передані їй особисто в руки турботливими кур’єрами.

Влада добре пам’ятала, як намучилася, поки змогла відкрити свою першу крамницю. Пожежникам та санстанції постійно щось не подобалося, вишукували недоліки, яких просто не було, але вона принципово відмовлялася давати хабаря. І таки не дала, але крамницю відкрила.

Сашка мала рацію – слава тупотіла за Владою, лишалося чекати заздрості. Чомусь не сумнівалася – незабаром і та паскудниця висуне пазурці, щоб життя медом не здавалося. Врешті-решт, то був своєрідний кармічний закон, якщо тобі дуже добре, поділися щастям з іншим. Владі не хотілося ділитися. Бути егоїсткою не так погано. Вона давно перестала боротися з обставинами, бо не на все вдавалося вплинути, але навчилася брати те, що пропонують. Якраз захист Гайворона на всіх рівнях і став проявом егоїстичності, Влада брала і не стидалася. Напевно, вперше за багато років, вона могла не перейматися власним добробутом. Вона була за чоловіком.

Хай їхня ситуація і не вписувалася в усталені норми подружнього життя, однак чудово імпонувала амбіціям. Влада вирішила, що витисне з цього шлюбу все можливе і неможливе. А по закінчені угоди буде знову кумекати як далі розвивати справу. Протекція Гайворона їй більше не світитиме, але ж усі клієнти не повтікають геть. Принаймні сподівалася на це.

Під шум самонастанов вона прителіпалася додому. Незабаром мала прийти Лара, з якою взяла моду пити каву. Влада навчила її премудростям варіння того запашного трунку і молода жінка зовсім відмовилася від послуг кавоварки. З Ларою вони були практично одного віку, хатня робітниця лиш на три роки старша. Мала чоловіка і восьмирічного сина, й до гикавки боялася Гайворона. На початках знайомства, Владу також боялася, бо вирішила собі, що у такого звіра й дружина мегера, однак трошки помилилася.

Дім зустрів її знайомою тишею, яку вона потроху прикрашала мовчазними друзями. Гайворон претензій щодо нових мешканців не виставив, але й Влада чітко окреслену межу не переступала. Поставила горщики з рослинами у вітальні, їдальні, своїй кімнаті, і не більше. Лара сказала, що кабінет – то святилище для обраних, вона там тільки з пилосмоком бігає, все інше під забороною. Те саме стосувалося кімнати Стаса. Як виявилося, вона мала відгалуження у вигляді ванної кімнати та гардеробної, Влада туди ногою не ступала, та й не дуже рвалася. Проте тепер втямила, чому жодного разу не зіткнулася з ним у ванній, і не чекала під дверима своєї черги. Вона взагалі визріла з висновками, що кращого шлюбу й годі уявити. Після скрушного досвіду з Бриками і садистськими замашками Віктора – Гайворон здавався манною небесною. Ідеальний чоловік: вдома не показується, їсти не просить, сексу не вимагає, претензій не висуває – жити й радіти. Влада так й робила.