6

"Ніякий шлюб, ніяка розлука не заборонить, щоб ти була поезією мойого життя"

Іван Франко

- Влада, - задумливо посмакував слово чоловік, схиливши вже сиву голову. І вік у тридцять чотири роки від того не вберіг. – Вона п’янить.

- Я не сп’янів, - жорстко зауважив Гайворон.

- А тату? - не здавався Вадим. Врешті, він був єдиною людиною з оточення Стаса, яка могла ставити йому незручні питання, і отримувати на них відповіді.

- До чого тут воно?

- Влада, - напосідав друг, причім його погляд зумисно бродив по тексті угоди, яку сам склав і завчив практично напам’ять. 

Гайворон не відповів, лиш плечі напнулися під сорочкою. Тканина вже рипіла. Його погляд блукав за вікном. Осінь цьогоріч видалася не плаксивою. Зрання легенький приморозок, вдень яскраве сонечко. Подвір’я садиби втопало у яскравих жовтуватих променях, сталева неприкаяність виглядала у шибку гостю. Він не сп’янів, просто не бачив іншого виходу.

- Запропонуй щось краще? – звернувся до Вадима, подумки блукаючи у проваллі. Там пахло сечею, страхом та присмаленою шкірою. Нудотне поєднання. У тій місцині Гайворон пізнав страх, приниження, нестерпний біль. 

- Поки не придумав, - чоловік спохмурнів. Йому не подобалася ідея щодо шлюбної угоди, але кращого справді не зумів запропонувати.

Вадим не переймався за друга – жінка хвилювала, оскільки мав чималенькі сумніви, що вона насправді оцінить та зрозуміє, на яку угоду з собою, насамперед, пішов Стас. Це було практично єдино правильне рішення, адже після публікування компромату, її репутація заяскравіє новими барвами. Прізвище колишніх родичів знову поблукає бульварними дописами, брудними статтями на замовлення. По суті, для неї – то єдиний порятунок. Гайворон боргів не робив, а перед нею винний. Дістати хотіли його, а наплутали здоровецький клубок проблем. От тепер Вадим і розгрібав. Стас чекав. На третю дня у його заміському будинку мала відбутися зустріч, яка, або ознаменується успішністю, або скандалом. У них вже все готове: жіночка з РАГСу на кухні пила чай, хатня робітниця стане за свідка.

Відмовитися від тендеру – не вихід. Якщо поступитися хоч раз принципами, виказати слабкість, зграя гієн миттю роздере тлінну тушку. Це велика гра. Як шахова дошка. Гайворон завжди вигравав… Завжди. Навіть, коли напівдихав.

- Уже знайшов замовника? – наче знехотя поцікавився Вадим, кидаючи приховані гостринки  хитрими блакитними очима.

- Ще шукаю, - постать Стаса не зворухнулася. Він міг годинами стояти на одному місці – контроль тіла й духу доведені до межі досконалості. У Вадима так і не вийшло цьому навчитися. – Це не Пасічник. Одразу після того вечора у нього звільнився один з охоронців. За адресою проживання нікого не знайшли. Сусідка сказала, що бачила як він з валізами сідав у таксі.

- Замітають сліди… Бояться.

- Знайду.

- Звісно… Дівчину жаль. Треба було ж нарватися на тебе.

Гайворон розпоясано засопів. Чудово розумів на що натякав друг, але кращого варіанту не вигадав. 

- Вона не потоне. Її бізнес вціліє, репутація не постраждає,  а через пів року знову стане вільна. Чого ти ще від мене хочеш?!

- Робін Гуд, блін… - не менш дратівливе гупнулося об кремезні плечі. - Влада! Її ім’я Влада! Це не дає мені спокою. І ця угода, і шлюб… 

- Це випадковість.

- Брехня.

- А ти мені не пастор. Мою душу не треба рятувати.

- Там уже нема чого рятувати, - гулко бухнув Вадим. – Я все пам’ятаю. Нічого не забув. Твоє тату – це…

- Досить! – Гайворон таки зайнявся люттю. В очах витанцьовували сполохи навіженості, доведеної до апогею агресії. Є грань, за яку він не дозволяв переходити навіть Вадиму.

Друг вмовк. Відвів очі. Все одно програв би у цьому поєдинку, проте хоча б спробував добитися правди.

Кремезні плечі вирівнялися, утворили опуклу дугу, яка, здавалося, зараз тенькне. Жодна душа не любила незручних питань, бо найчастіше відповідь не ладна зронитися з вуст.

 Стас прикипів до вікна.

 Як істинна жінка, його гостя запізнилася на десять хвилин. В принципі, іншого від неї не чекав – мусила показатися, тому що власне майбутнє хвилює кожного члена суспільства. Її цегляний міні-купер поволі заїздив на подвір’я, викладене бруківкою та річковим каменем вздовж вервечки стежок. З вікна кабінету відкривався чудовий краєвид, а головне брама, подвір’я і частина садка. Саме тому він обрав цю кімнату за кабінет. Майже священна місцина, якщо врахувати, що сюди заходив лиш Вадим та зрідка хатня робітниця.

- Вона приїхала, - беземоційно мовив Гайворон.

Між ним та Вадимом давно не існувало образ, вони навчилися їх нівелювати, викинувши з себе, як непотріб.

- Чудово. Смілива дівчинка. Поць сюди.

Гулкі кроки по паркету відбивали розмірений ґвалт в очах Стаса. У тій катівні йому випекли не тільки напис на шкірі, а й надію врятуватися. Однак, він вцілів. Не без допомоги Вадима. Врешті-решт бізнес підняв також завдяки йому. Вважай, починали разом, заклали першу цеглинку, яка на той час стала рятівним промінчиком для багатьох вояк. Нині маленьке починання переросло у велику різносторонню організацію, яка надала купу робочих місць і могла впливати на віяння щодо металургійної індустрії, адже Гайворону потрібні були матеріали. Тягнути метал з-за кордону він принципово не хотів, шукав шляхи, аби розвивати своє, і шестерні закрутилися – якщо є попит, знайдеться пропозиція.