5

І багата я.

І вродлива я,

Та не маю собі пари,

Безталанна я.

Тарас Шевченко «І багата я…»

Просвіти в одвірку здавалися замурзаними, як роба механіка автосервісу. В очах Влади також рябіло. Нутро стиснулося в джгут, перекрило подачу повітря в організм. А кисневе голодування погано відображалося на мислетвірній функції. Від жаского усвідомлення, що її двотижнева приключка знайшлася, хотілося провалитися крізь землю, а краще взагалі зникнути. Вичеркнути себе із книги Буття.

- Владо, - Гайворон самовільно зайшов до передпокою. Дозволу не питав, - треба перемовитися. Маю для вас подарунок, - він підняв догори великий коричневий конверт.

У німоти є лиш одна перевага, зайвого не бовкнеш, в усіх інших випадках – це ознака інвалідності або недоумства. На Владу тиснуло все, похмурість днини, яка вкрилася непевностями разом з візитом цього чоловіка, і сам гість. Попри свій доволі немаленький зріст, вона однаково почувалося дрібною й непоказною поряд з ним. Він заполонив увесь простір, увібрав металевим поглядом здатність до словотворення.

- Ой!

На те «Ой!» обернулися всі. Вираз Сашиного обличчя, то первородна експресія, від якої памороки остаточно гепаються у прірву Владиного жаху.

- Станіславе Міхеєвичу, а… як… Ну, тобто… - для усіх присутніх стало справжнім відкриттям, що прямолінійній Олександрі забракло слів.

- Я не до тебе. Приїхав до твоєї сестри, - від чітких ноток наказового тону втягнули набите пузо всі, навіть Макс. – Владо, приділіть мені хвилину свого часу.

До неї він звернувся досить ласкаво. Припік очима кожну жилку, нейрони вилаштувалися рядочком, готові до маршу подальших несподіванок. Правда, на мить вона розгубилася, не зорієнтувалася, а відтак закружляла довкола своєї осі, не відаючи куди подіти того гостя. Вітальня заставлена святковим столом, до спальні – нізащо в світі, а ще одну вільну кімнату Влада перетворила на таку собі теплицю. Залишалася кухня, хоча там також чорт голову зломить – вони з Сашкою так господарювали, що лишили по собі купу брудного начиння. Одначе, вибору не було.

Влада відчинила стулку, запрошувально кивнула головою, на що Гайворон миттю відгукнувся. Зайшов, вона зачинила двері, сховала погляд, переповнилася бентегою, мліючи від наслідків цієї зустрічі. Зрештою, якщо бути точною, то від наслідків першої зустрічі. Ніщо не минає просто так, ніщо не дається за гарні оченята, а задоволення тілесне також має свою ціну. У повій вона фіксована, а от чим розплатися Влада страшно подумати.

- Ви знайомі з моєю сестрою? – питання логічне, та чи потрібне зараз ніхто не розбирався. Як і з горою брудного начиння, яке сповилося на столику, стільниці та в мийці.

Здавалося, що візитера воно зовсім не турбує. Він витяг з-під столу табуретку, давню та хитку, всівся, розстібнув коротке сіре пальто, відкриваючи щілинку для погляду. Під верхнім вбранням вишкірилася біла сорочка, наче в нареченого, який утік з вінчання.

- Вона працює в мене.

Влада й сіла. Просто тьопнулася на кутовий диванчик, що стояв попід стіною: такі колись часто ставили на кухнях. 

Вищий пілотаж – вперше скуштувати райського оргазму з босом сестри. Сашка любила базікати, що то не чоловік, навіть не людина, а втілення чорта на грішній землі, який бачить злі помисли крізь засув плоті. Гайворон! Герой визвольної війни. Свого часу про нього не писав тільки лінивий. Захисник розбомбленого, зруйнованого металургійного гіганта, полонений: каторжник, що вижив, відродився з попелу, аби власним існуванням показати, наскільки дрібними бувають людиська. Нутро Влади розлетілося на мілічасточки, котрі й годі позбирати. Серце тріпотіло в грудях загнаною здобиччю, для якої вихід лиш один -  смерть. 

- Чого ви хочете?

- Впізнали мене?

- Так, - вона не дивилася йому в очі. Нервово загинала пальці, ховала долоні в рукави в’язаної розтягнутої кофтини, ніби намагалася закритися від усього, що падало на нещасну безталанну голову.

- Погляньте на ось це.

Гайворон змів ребром долоні рештки недокришених овочів, поклав на стіл принесений конверт, пильнуючи найдрібніший порух Влади. Погамувавши дрижаки в тілі одним глибоким вдихом, вона відкрила незвідану підступачку. Новий шок довершив попередній. Із конверта випали фото. Багацько знімків. Чорно-білих, на кожному вона і…він. В різних позах, варіаціях, утисках, притисках… 

Останні памороки, що відповідали за здоровий глузд, закрутили волосінь на котушку отетерілості, спакували валізи і відправилися в круїз незбагненними світами, аби покинути божевільню, що оселилася на цій кухні.

- Навіщо? – Влада подивилася в очі чоловіку, який щойно безцеремонно вибив ґрунт під ногами, позбавив п’янкої свободи. 

- Це не я, - зауважив стримано. Для підсилення ефекту трохи схилив голову на бік. Чорне пасмо із зачесаного догори чуба вибилося із загальної композиції і впало на чоло. Гайворон не зважав, продовжив віщати. – Два дні тому ці фото привіз кур’єр. Є ще відео… Зі звуком.

Наче навмисно вирішив добити її, випекти тавро на серці, щоб Всесвіт також почув, якою розпусною може бути фригідна недоладна невістка Бриків.

- Хто це зробив?