3

Вона українка, ззовні як картинка

Від мого серця за секунду розгадала пінкод

PURPLEH00D "Vona Ukrainka"

Стогін. Гарячий подих на плечі. У руках плоть. Він зминав її пальцями, кусав, цілував… Поцілунки нижче допускалися. Вона була зверху як хотіла. Поміж ними не вгніздилася ніяковість. Дотики природності закралися під сукню, її пальці вміло розстібнули верхні ґудзики сорочки, нігтями вп’ялися в шкіру.

     Вона пахнула квітами і віскі. Димом та медом. Хотілося поцілунків. Тільки то був заборонений прийом. У кожному її торканні читалася пожадливість, в судомних подихах – бажання. Жінка, падка до любощів, апріорі не могла лишати байдужим будь-якого чоловіка. Стас намагався не відставати, бо ж пообіцяв, що їй сподобається. Даного слова дотримувався завжди, і куций диванчик не завада для фантазії та прояву вправності. Він навмисно відтягував мить апогею, щоб сповна насолодитися процесом, щоб жінка, яка беззастережно, трохи нерозсудливо, довірилася йому, - відчула увесь спектр емоцій, тягучої болі з домішками екстазу.

     Феєрверк раювання вирвався на волю блаженною лихоманкою, що стрясала тіло, вклинила подих під грудьми, аби опісля задоволено втягнути ніздрями живильного кисню.

     Стас згадував цю пригоду, як тільки заплющував очі. Відігнати спогади не вдавалося, хоча минуло майже два тижні відтоді. Вона сповзла з нього, поправила сукню і тихо мовила:

- Люблю, коли чоловік дотримується слова. Хай щастить.

І пішла. Туфлики тримала в руці. Ступала нечутно, практично невагомо. Він знову випив. Уже через пів години, те, що відбулося, здавалося вигадками фантазії. Одначе, на вустах досі бринів квітковий післясмак, пальці пам’ятали дотики до шкіри, а навкруги сновигав запах вереску та меду.

Стук у двері вивів його зі стану меланхолійної відсутності. Розплющивши очі, побачив у дверях свого помічника Артура. Він супив брови, а це вірогідна ознака того, що йому щось недовподоби.

- Що? – дратівливо бренькнув Стас, слідкуючи за виваженими кроками помічника. Через протез на лівій нозі, Артур ходив неквапом, зате каліцтво ніхто не помічав.

Стас сам знайшов найкращих спеціалістів з протезування, аби колишній побратим не відчував себе неповноцінним. Врешті так і сталося. В Артура гарна сім’я – дружина і двоє дітей.

- Привіз кур’єр, - помічник підняв догори величенький білий конверт.

Сталеві очі примружилися, конверт впав на стіл, нарешті стало зрозуміло, що так сколихнуло помічника: не було вказано відправника, як і адресата, лишень напис: «Підприємство Грак-сталь. Особисто для Гайворона Станіслава Міхеєвича».

         Узявши до рук конверт, він намацав якусь прямокутну випуклість. Артур вмостився з іншого боку столу, пильнуючи кожен порух довгих пальців.

- Нагадує флешку, - Стас відкрив конверт, перевернув, струснув, випала флешка.

Вони переглянулися з помічником. Уже не вперше їм присилали отакі подаруночки щастя. Зазвичай, то були опоненти, озлоблені конкуренти, а якось кур’єр привіз пакунок з капсулами крові, які лопнули, як тільки опинилися в його руках. Хтось не полінився нагадати, що бізнес Стаса побудований на крові. Принаймні, багато схиблених так вважало, адже він торгував зброєю.

- Що ж, подивимося.

Він заснув флешку в USB-порт, Артур миттю підскочив зі свого місця, зайняв позицію позаду боса. Монітор висвітив лиш одну папку без назви, клацнувши по ній, вискочило купа світлин та одне відео.

Стас впізнав себе на тих фото і жінку, яку щойно згадував. Зображення було чорно-білим, але гарно обробленим, одразу вгадувалося, хто там зображений. Фотограф закарбував кожну секунду їхнього тісного знайомства – від простягнутої склянки хорошого віскі до феєричного задоволення, яке змінило вираз його пики до непізнаваності.

Артур присвиснув. Знічев’я переступив з ноги на ногу, закректав, стримуючи глузливий смішок.

- Мабуть, тобі було добре.

- Так. – Гайворон ніколи не заперечував очевидних речей. І цієї миті не почувався ніяково перед помічником, бо не соромився насолоди, яку отримав того вечора.

Він згорнув вікно з вмістом флешки, крутнувся в кріслі, замислено поглянувши на Артура.

- Чому ти не переглянув увесь файл? – раптом обурився той. – Нащось тобі це прислали. Чогось хочуть.

- Грошей, - байдуже кинув. – Це було відзнято на благодійному збіговиську в Пасічника. Знайди його мені, признач зустріч якнайшвидше.

- Він не буде так підставлятися, - блакитний погляд Артура вкрився поволокою.

- Чому ж, шантаж – гарний важіль впливу, а виграний тендер багатьом не дає спокою.

- Пасічник не настільки дурний. Він чудово розуміє, хто ти і що можеш.

- А ми незабаром з’ясуємо з чого він насправді зроблений. Знайди його мені.

Артур спохмурнів ще дужче. Квапливо подався на вихід з кабінету, не усвідомлюючи власну кульгавість. У худорлявій статурі читалася незгода з рішенням керівника, проте він не смів висловити її. Останнє слово завжди за Гайвороном.

Залишившись на самоті, натиском на мишку знову розгорнув вікно. Клацнув по відео. Програвач запустив звук, тільки потім Стас зважив на картинку. Дві дійові особи – чоловік і жінка. Він сидів на дивані, вона на ньому. Сорочка розхристана, сукня спущена з грудей. Його руки й губи на плоті.