2

Еней був парубок моторний

І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний,

Завзятійший од всіх бурлак.

«Енеїда», Іван Котляревський

         Вечір може бути прекрасним незалежно від погоди, а от багаті моськи завжди нестерпні. Стас мусив заглушити дратівливість випивкою. Його опонент, і аж ніяк не співрозмовник, намагався довести, що замислена ним справа точно програшна, що таких цін не існує, а комплектуючих дістати неможливо. Від пуцьвірінків, які гадали, нібито тримають Бога за бороду, Стаса частенько нудило. Вони вважали його занадто молодим, недосвідченим, амбітним… І не могли пробачити цього.

         Його фінансист, також молода та амбітна Олександра Всеволодівна, називала цих пуцьвірінків багатенькими моськами. Не пробачала їхньої зверхності. Він поважав її за прямоту. А ще за професіоналізм. Молодість – не ознака обмеженості, це право на ризик, який згодом окуповується сповна.

         Сьогодні вечір був прекрасним. Зоряним. Ясним. Як колись в окопі. Лежиш. У небі грім. Тільки не той, після якого буває дощ, а невтомна канонада, що стає синонімом контузії та глухоти.

- За таку ціну в’єтнамці не продадуть тобі чіпи, - наполягав на своєму опонент. Чолов’ягу звали Остап. Він не виграв тендер на виробництво дронів.

Стас знав, що це замовлення саме для нього, кращого у цій сфері не знайти. Представники Ізраїлю, напевно, добули потрібну інформацію щодо діяльності його компанії, тому беззастережно довірилися. Людина, яка бачила пекло наяву, гівна не склепає.

- Уже продали. Перша партія приїде через тиждень.

- Як тобі це вдалося? – по-справжньому здивувався чолов’яга. – Я пересмикав усі мотузки, такої ціни немає.

- Для мене є.

Щоб не загарчати, він знову ковтнув алкоголь. Ротову порожнину обпекло, стягнуло у спазмі, котрому тільки порадів. Хороший скотч. Господарі благодійного збіговиська не поскупилися на хорошу випивку.

- Так завжди не буде, Стасе, - Остап тицьнув його в груди вказівним пальцем. – Успіх має ціну.

- Це не успіх. Не плутайте наполегливість і каторжну працю з везінням. Це не лотерея, - йому хотілося вивернути той палець. Стримався. Скрипів зубами. Сопів носом. Обдаровував опонента тяжким поглядом сталі, у якому вже казилася лють.

Остап прибрав пальця і відступив на крок назад. Сивина у скронях не зробила його мудрішим, а випитий алкоголь сміливішим.

- Вважаєш себе кращим за інших.

- Я кращий.

Опонент зареготав. Вкладав у звук глузливість, крихти дотепності, дещицю зневаги. Стас осміхнувся. Старому дурневі, який досі вважав, що все вирішують зв’язки та товщина банківського рахунку досі невтямки, що моська ніколи не зашкодить звірові.

- Ну-ну, Гайворон… Побачимо, чи ти справді зроблений зі сталі.

Роки минули, але Стасові не забували нагадати про пекло. Жоден з тут присутніх його не бачив, не відчував на смак і запах, уявлення не мав, як можна мріяти про свободу крізь металеві грати. Як солодко вона пахне. П’янить.

Остап пішов, а лють квітувала. Прекрасна оранжерея, наповнена екзотичними рослинами, стала роздоллям для боротьби між правильним та потрібним. Стас не вмів бути добрим. Це почуття вмерло в ньому давно. Люди не заслуговували на доброту.

Несподівана втома після викиду адреналіну повела його на куценький диванчик у кутку оранжереї. Він допив алкоголь. Склянку поставив на кахельну долівку, відкинувся на спинку, роздивляючись крізь скляні лабети зорі. Дрібні шибеники були прекрасними. Несли напівтемряву, у яку хотілося кутатися, бо в душі ця паскудниця також розпустила своє палуззя. Ще б цигарку для антуражу, тоді Стас остаточно впевнився б – життя класна штука.

- Чого тебе сюди несе?! – злостиво побзикував жіночий голос.

Стас припіднявся. За густою рослинністю не було видно візитерок –плюс напівтемрява, яку сколихнули жіночі голоси та постукування підборів.

- Бо тут краще, аніж там, - обурено відповіла інша жінка. – Ти їх бачила? Фуууу… Я з такими вже жила. Їдьмо додому!

- Ми тільки-но приїхали. Випий і розслабся. Чоловіка тобі треба… Напругу зняти.

Голос останньої здався йому дуже знайомим. Настільки, що він нахилився вперед, визираючи з-за листя. Побачив мало. Дві жіночі постаті. Одна нижча, інша вища.

- У тебе чоловік від усіх болячок! – збурилася криком жінка.

- А коли він у тебе востаннє був? Тут повно багатеньких мосьок, які люблять розважитися. Та притисни ж якогось, не відмовить. Відведи душу  й тіло.

- Ох, Сашко! Бідний твій Макс, мабуть, ти з нього не злазиш.

- Не злажу. І що?! Він не жаліється.

Слова про мосьок стали іскринкою, яка принесла впізнаваність. Його фінансистка також тут. Стас подивувався, бо не чекав зустріти, та ще й таке почути.

- Усе! Мовчи. Я не хочу цього чути.

- То й не слухай. І зауваж, ми звідси не поїдемо, бо щойно приїхали. Я відпросилася в Макса, попросила свекруху побавити доньку, так що ми тут лишаємося. Розважимося і заведемо корисні зв’язки, - вона значуще перевела подих. – А ти поки що побудь тут. Я по випивку.

Стас не зогледівся, коли за фінансисткою зачинилися двері. Вона так прудко дріботіла підборами, що й не наздоженеш. Інша жінка почала озиратися. Напевно, помітила його пляшку з алкоголем, що стояла прямісінько по центру, на підлозі, й попрямувала до неї. Забава сама просилася на волю. Крім того, усе благоволило здійснити її.