1

Гарно так, гарно так
Жити без тебе на вустах

CHEEV «Гарно так»

         Свобода не пахне жоржинами.

У випадку Влади вона пахнула нафталіном та цигарками. Проте, жінка була готова перетерпіти незручності смородом, аби відчути запах свободи. Мудрі світу цього казали, що він п’янить. Погоджувалася з ними, адже поки суддя зачитувала рішення, встигла затамувати подих, щоб потім блаженно втягнути ніздрями сморід. Вона вільна. І крапка.

         Адвокат самовдоволено позиркував на неї, не забував кинутися зверхністю в опонентів, бо ще від початку цього непросто шляху, який тягнувся три роки, запевнив – вони обов’язково доб’ються свого. Не збрехав. Влада вільна.

         Затхлість суддівського приміщення більше не викликала у неї головний біль. Навіть похмурість судді, яка хитро осміхнулася їй після зачитання рішення, не збила з пантелику. Влада прийняла вітання адвоката. Натомість щиро подякувала йому. Вони вийшли в осінь впевненим кроком, з почуттям гідності, добре виконаної роботи.

- Владо! – вигук Орисі розлетівся невиметеним подвір’ям. Схоже, двірник вважав за необхідне дочекатися, коли з дерев опаде все листя, а тоді з чистим сумлінням приступати до роботи.

- Що? – висока, чорнява жінка озирнулася.

Її адвокат, Сергій Романович, від якого постійно пахнуло цигарками, також зупинився. Вони йшли попід ручки. За багато років судової тяганини стали гарними друзями.

Орися збігла зі сходів, нещадно топталася по жовтогарячому опалому листі, як колись топталася по Владі. Чорні чобітки на високих підборах вистукували по репаному асфальті, навмисно наздоганяли, щоб, хоч, наостанок висловити ядуче «фе».

- Ти ніколи не була гідна нашої сім’ї. Твоє плебейське походження та виховання стало ганьбою, яку ти змила смертю нашого сина.

- То чому ж ви так трималися за мої плебейські гроші? – Влада показово вигнула брову. Сестра часто казала, що від цього жесту навіть мухи падають на льоту.

- Це гроші нашого сина! – обурено вискнула вже немолода жінка, яка ретельно приховувала вік за майстрено пофарбованим волоссям та високими підборами.

- Від продажу моєї квартири, - спокійно зауважила вона.

- Цих грошей давно нема! Ти профукала їх на свої квіти.

- Тоді звідки вони там взялися? Ваш син ніде й ніколи не працював. Жив ілюзіями, якими ви його годували. Єдиний його гарний вчинок – це виконання свого обов’язку перед батьківщиною, та й то…

Влада не закінчила. Гнівно засопіла. Але ж обіцяла собі, що не гніватиметься. Не змогла. Байдужість – перевага холоднокровних, в її жилах кров завжди кипіла.

- Ти фригідна сука! Навіть народити не змогла…

Слова Віктора. Він постійно їй це кричав, коли приходив додому п’яним і починав виховувати фригідну, бездітну дружину.

- І слава Богу. Від таких мерзот дітей не хочеться.

Владу починало тіпати. Позад Орисі, вже колишньої свекрухи, помітила Владлена. Повагом, з самозакоханим виразом навіки закарбованого марнославства, йшов до них. Він був ще гіршим від Орисі. Не оминав можливості навчати сина, як потрібно виховувати дружину. Це дуже легко робити, коли їй дев’ятнадцять і вона закохана, неначе кішка в березні.

- Владо, йдемо, - прошепотів на вухо Сергій Романович. Амбре нікотину миттю забилося до носа, відлунило гіркотою на язику, яка служила за витверезник. – Ми їх знищили. Це агонія.

Він потягнув її до автівки. Всадовив на пасажирське сидіння, однак погляду від начебто доброчесного подружжя Влада відірвати не могла. Вкам’яніла поглядом і душею. Вони витоптували в ній будь-яке бажання жити багато років. Коли Віктор вирішив погратися  в героя і довести свою значимість перед рідними та суспільством, вона тільки пораділа. Небачене донині полегшення окрилило душу. Він не повернувся. Зник безвісти. Знадобилося три роки, щоб визнати його померлим і забрати свої гроші. Як добре, що вистачило клепок укласти шлюбну угоду. Як добре, що вона послухалася свого мудрого тата. Він пів життя віддав улюбленій справі, обожнював цифри, фінанси, таблиці… Влада не успадкувала його хисту, зате молодша донька повністю виправдала прізвище Мудрий.

- Куди тебе підкинути? – поцікавився адвокат і друг, прямуючи звивистими автошляхами.

- На роботу.

- Тобі б напитися. Відсвяткувати…

- Нап’єшся зі мною? – вона сумно потягла кутик рота. То мала бути усмішка.

- Не можу. Після обіду у мене ще одне засідання.

- Працеголік.

- Кручуся як можу, - він браво розправив плечі, як справжній козарцюга, що вийшов зі смертельного герцю живим. Йому незабаром мало виповнитися п’ятдесят, лишень чималенька купа років не вгадувалася на доволі грубому обличчі та підтягнутому тілі.

Влада осміхнулася. Втомлено прикрила повіки, дозволила мінливому сонячному промінню впокоїтися на підмальованих віях, уявляючи нове життя без судових засідань та остогидлих, уже колишніх, родичів. Не озираючись назад, могла віддатися улюбленій справі, розвивати бізнес. Кошти тепер були. Частину вкладе в рекламу, частину на розширення. Відкриє ще одну крамничку. На Позняках. Вона вже й місцину пригляділа, і з власником щодо оренди приміщення домовилася. А нещодавно отримала чималеньке замовлення на оформлення зали великого заміського будинку, де мав відбутися благодійне збіговисько товстосумів. Їй навіть запрошення прислали на дві персони. Влада не збиралася йти, але Саша сказала, що там треба бути, бо це шанс показати себе і не тільки себе. Сестра знала поіменно кожну багатеньку моську в місті, могла без проблем видати номер банківського рахунку цієї моськи і дуже хотіла піти на той благодійний вечір. Довелося купувати нову сукню. Саші відмовляти не можна, без неї вона не випливла б.