25 розділ . Шлях через Ліс Смерті

   Я прокинулась на столі з приклеїним до обличчя планом. На столі догорала свічка та стояв холодний чай з булочкою. Вийшовши на вулицю мене проникало холодом . Я появилась на кишеньковий годинник п'ята ранку. Зайшла до намету і накинула щось тепле і знову вийшла на вулицю. Зійшла на вершину плато і сіла на його край . І голові відголошувались думки про тодішню розмову з Кларою. Мене не полишала думка що я перетворююсь на батька і брата в їх жорсткості тренувань. І в цю мить мені згадався лист матері я її не дослухалась мені тільки двадцять чотири ,але я не могла будьте терпіти й дивитись як він знищує мене і мою родину. За спиною хтось підійшов я не обернулась ,вже знала хто це - Марк. - Що хотів? - Троє ти майже не спала і не їла. - Не треба мене повчати , ти мені не мати ,йди я хочу побути сама?- Сказала все також не обертаючись. - Троє ти ....  добре .- Він хотів щось сказати, але розвернувся та пішов. Я ще довго сиділа там аж поки табір не почав прокидатись. Поки всі снідали я одягала обладунок схопила дві булки і пішла збирати плани . Частина тут залишиться за цей місяць Алін та Аделя організовували повстання нетрів. І скоро його кульмінація вони розгортатимуть їх від сьогодні і до кінця тижня почерзі. Орися зібрала все для польових госпіталів ,в Дара вирушила ще учора для того щоб почати диверсію вчасно. До мене зайшла Клара. - Пані за пів години почнеться фінальна промова. - Добре. - Виринула на хвилину з думок і вийшла . Деякі з нас лишаються тут наприклад ковалі , кілька цілителів. Та ще деякі. 

Я стала на краю скелястого плато на вулиці стояв туман ,було холодно і повітря пахло залізом та рутою яку деякі з лицарів причепили на обладунки. - Мої вірні солдати я тренувала вас цілий місяць, а учора ви пройшли фінальне випробування. Сьогодні ж ми відправляємось у похід . Нас чекає боротьба! І всі вибухнули криками. - Хай живе Сталева командир! Хай живе Стале кров! - В мене Вислизнуло невеличка усмішка ,але я швидко її сховала . Мене скував сумнів скільки їх не повернеться додому ? Скільки сімей лишиться без чоловіка ,сина чи батька. Не про це я думала коли їх набирала , але уже пізно щось міняти вони мені довірились і я їх не зраджу. - Вирушаймо!

Чим далі ми заходили у ліс тим більше посилювався туман. Я ішла майже попереду колони . Але мені було якось не пособі ніби щось мені підстерігає. До мене ніби  підкрався Марк. - Командирко вам треба трохи забавити темп. Задні за вами не встигають. - А добре. Ти зранку хотів щось сказати що це було? - Та неважливо  пізніше розкажу. - В нього на обличчі я на мить побачила сум і скорботу. Та все ж воно мені швидко вилетіло з голови я думала про наш план захоплення. Як Ірвен промайнуло в голові останній лист від Адріана був тиждень тому . Надіюсь усе добре. І ось так одна думка перебивала іншу . Аж поки ми не дійшли до лігва нічних павуків , вдень вони сплять ,в вночі вирізають.тож я наказала йти швидше. До Їх пробудження лишилось лічені години. Зсутеніло дуже швидко ,а ми ще не вийшли з лігва цих монстрів. Тому довелося битись. - Командирко вам не обов'язково битись . - Я маю подавати їм прикладтому обов'язково. Ззаду підкрався один ,але Марк його встиг вбити. Ще і туман заважав . Десь о одинадцятій ми вийшли з лігва цих монстрів і розбили табір , враховуючи нашу кількість це було довгенько . Катаріна і інші маги витягли зі магічного сховища їжу та роздали усім солдатам. В мене якось нічого не лізло ,але поїсти треба було щоб просто не впасти від знесилення. Весь табір заснув ,а я ще трохи сиділа біля вогнища що уже тільки тліло і пішла спати.

Ранок видався ще туманнішим ніж учора ,але це був уже кінець лісу. Всі поснідали раніше заготовленою їжею і ми знову вирушили ,за кілька метрів до кінця лісу ми почали накладати невидимість . Напевне в роті кожного з 200 магів відчув я присмак заліза, але швидко зник. Ми почали просуватись далі по лугах, селах та лісочках, пройшли кілька річок і опинитись під входом в столичний замок. Але все було не так просто перед цим на треба було зробити кілька важливих речей.....