23 розділ. Пекельне тренування

Троянда 

Тиждень минув як один довгий пекельний видих. Коли я вийшла з нарадної того дня, мої груди та плечі були настільки затиснуті злістю та жагою помсти, що здавалося, ніби під шкірою замість м'язів - розпечений дріт. В голові не лишилося місця для снів чи спогадів; там панували лише холодні стратегії та липкий страх зради. Кожна похибка в моїх розрахунках могла коштувати життів, яких у нас і так було небагато. Тепер усе це дике вариво емоцій мало перетворитися на крижану дисципліну.

Я стояла на самому краї скелястого плато, де повітря було таким розрідженим і гострим, що кожен вдих нагадував ковток металевої крихти. Піді мною розкинувся Ліс Смерті - місце, яке ми обрали своїм домом. Тільки тут, серед тисяч монстрів та вікових дерев, що шепотіли прокляття на забутих мовах, ми могли сховати п’ятнадцятитисячну армію від всевидючого ока Імперії.

Вітер з боку Озера Чар віяв свіжістю та передчасним холодом, але він не міг загасити те полум’я, що жерло мене зсередини. Поруч, немов вірні, але примхливі духи, зависли у повітрі мої Книги. Вітрик невпинно шелестів сторінками, випускаючи ледь помітні повітряні леза - він прораховував траєкторії польоту стріл для загону Ральфа, враховуючи вологість та щільність лісового туману. Вогня ж періодично спалахувала яскравими іскрами, ніби нетерпляче підганяла мене кинутися в бій без підготовки  запах страрого металу завис у повітрі. - Почати ! - прокричала я, і мій голос ехом розкотився над верхівками дерев.

Сьогодні ми випробовували "Темний транс". Це була небезпечна техніка, яку зазвичай використовувала елітна гвардія Імперії. Вона дозволяла бійцю ігнорувати біль і втому, але ціною була власна свідомість. Катаріна, наша головна магиня, разом з групою алхіміків цілу ніч малювала гігантське коло на витоптаній землі. В повітрі завис солодко-гоструватий запах - суміш паленої сірки та дикої рути.- Катаріно, вводьте їх по черзі! - крикнула я і, не чекаючи відповіді, зістрибнула зі скелі вниз.

Вільне падіння тривало лічені секунди. Поруч зі мною, розрізаючи повітря, каменем падав Марк. Ми приземлилися одночасно, здійнявши хмару пилу, і одразу кинулися в атаку.Це мало бути тренування, але я не стримувалася. Мій меч виписував смертоносні дуги. Один, другий, п’ятий... вони падали один за одним. - ***** !- вислизнуло з мого горла міцне слівце. - Та я вас тиждень треную, а ви від третього удару пасуєте! Якщо ви не можете втримати щит проти мене, то імперські "сталеві пси" розірвуть вас на шматки, перш ніж ви встигнете помолитися! На вас не можна покластися навіть у чищенні картоплі !

Марк

Я спостерігав за нею і вкотре дивувався. Вона рухалася як розмита тінь. Але я знав, що за цією маскою " залізного генерала " ховається дівчина, яка ще кілька років тому не знала, як затягнути ремені на обладунках без допомоги служниці. - Троє, охолонь, - промовив я, блокуючи удар якогось бідолахи, що тремтів від напруги. - Поглянь на них. Вони вже не від "Трансу" сіпаються, а від твого погляду.Якщо ти продовжиш, у нас замість армії буде купа заїк, які при виді червоної тканини ховатимуться під кущі.Вона різко розвернулася до мене. Її очі горіли тим самим вогнем, що й Книга Вогню.Пил на її обличчі змішався з потом, створюючи подобу бойового розкрасу. - Ти мене не вчи! У них бази немає! Якщо ми зараз їх не зламаємо і не викуємо заново, вони загинуть у першій же сутичці. Бажаєш захистити їх? Будь ласка! Переможеш мене - тренуй їх хоч вишиванням !

Я підняв руки в захисному жесті.-Ні, дякую. Мені моє життя дороге, а твій "генеральський берсерк" - це останнє, що я хочу бачити перед смертю. Але прошу, збав обороти. - Перерва десять хвилин! - гаркнула вона.- Віддихатися - і знову до роботи! А я пішла до Еріка.

Коли Троянда пішла, я підійшов до вогнища, де сидів старий Еліас. Його запросили допомогти нашій ковальскій частині з масовим виготовленням мечів. Еліас знав Роану ще маленькою "квіткою" в палаці, і за останню ніч розповів мені стільки цікавого, що я ледь не луснув від сміху.

 - Ну що ,хлопці, важко?. - звернувся я до солдатів що важко дихали поруч валяючись в пилюці. - Думаєте наша командирка завжди була така. - Пройшла коротка пауза. - Е-е-е, ні . Ви знаєте вона настільки не любила і боялась тренувань свого брата ,що закривались в стайні і підкуповувала конюхів булочками, щоб ті її не здали. - Ще хвилину тому обезсилені солдати розійшлись сміхом . А знаєте звідки в неї така постава ? Це сестра вчила її ходити з трьома томами Історії світу наголові на якийсь там банкет. - Всі знову вибухнули сміхом ,в ті хто не відійшов від попереднього почали кашляти. За спиною ніби підкралась вона. - Ну якщо вам усім так смішно ,тоді  продовжуємо тренування! Раз ! Два ! Три! - І всі за її наказом стали в стрій і почалось замахи ,удари ,знову замахи і так по колу . На ранок у них все так боліло ,що ніхто не піднявся на сніданок. На який зазвичай летіли всі. 

Тільки почувши свист всі вишикувались ,Троянда стояла на вершині плато і віддавала накази . Усі в тому числі і я її помічник мали виконувати усе ідеально синхронно і ніяк інакше. Далі знову це тренування. І так промайнув місяць. 

Ранок листопаду вже підмерзне повітря понизило легені після задушливого намету. А наша командир стояла тільки в обладунку . В той час як кожен новобранець тремтів від холоду. Я накинув плащ і попрямував у сторону де стояла вона і щось обговорювала з Катаріною. Коли я підійшов на мене спочатку не звернули у ваги ,а потім на мене нічого накинулись Вітрик і Вогня. 

Троянда 

Я стояла з Катаріною обговорювала новий рівень туману для загону Ральфа . І враз Вітрик і Вогня відлетіли від мене і накинулись на когось , я спочатку не звернула уваги ,але коли повернулась . Побачила як мої фамільяри накинулись на бідного Марка . - Так ану відлетіли це що таке?- Вітрик похнюплено відповіла. - Він вчора знову обговорював з вояками твої дитячі історії.- От за цю інформацію я їй подякувала сьогоднішнє тренування і так було з нелегких,але за це воно стало пекельним . Він не просто жартує ,він підриває авторитет і за це він буде сам дві нічні варти стояти і охороняти табір.