Сталеві яструби

2.БЕЗПІЛОТНІ ДРОНИ ШІ.

    ​Тиждень після першого тріумфального перехоплення пролетів у закритому житловому комплексі для льотного складу неподалік аеродрому у Фуцзяні так само швидко, як і чотири Махи у стратосфері. Величезні футуристичні корпуси житлового масиву, оточені штучними сосновими алеями та тихими ставками з білими лебедями, здавалися оазисом спокою серед напруженого військового регіону. Тут 2050 рік відчувався зовсім інакше: ніякого ревіння двигунів, жодних голографічних індикаторів бойової тривоги — лише м'яке світло настінних панелей, запах домашньої локшини з кунжутом і дитячий сміх на закритих терасах.
​Капітан Ян Чень сидів на просторому балконі квартири , сьорбаючи охолоджений зелений чай із високої склянки. На колінах у нього сидів шестирічний племінник Тянь-Тянь, який приїхав у гості на вихідні разом із сестрою Яна, поки той мав кілька днів офіційного законного відпочинку.
​— Дяде Яне, а правда, що твій новий літак вміє літати до самої луни і назад за п'ять хвилин? — запитав хлопчик, розмахуючи маленькою пластмасовою копією старого винищувача J-20, яку він уперто намагався наздогнати моделлю новітнього «Яструба».
​Ян усміхнувся, закинувши руку за спинку плетеного крісла, і ледь помітно підморгнув сестрі Мей, яка саме виносила з кухні тарілку з фруктами.
​— Не до луни, синку, а трішки ближче, — відповів пілот, легким рухом пальця активуючи голографічний проектор на поручні балкона. У повітрі спалахнув тривимірний мініатюрний образ його бойової машини, що почав грайливо виконувати віртуозну бочку навколо дитячої іграшки. — Наш «Брудний Гаррі» не любить такі далекі подорожі, бо там банально немає нормальної кав'ярні, а от розігнати хмари над морем — це він залюбки. Головне, щоб мій напарник Вей не забув увімкнути автопілот, коли знову засне за своїми сканерами.
​— Я все чув, Яне, — лунав спокійний голос Вей Лі з сусідньої тераси через розсувні скляні двері.
​Навідник-координатор влаштувався у сусідньому куточку з ноутбуком і двома планшетами, на яких перевіряв якісь особисті проєкти з програмування, хоча й обіцяв собі присвятити ці виняткові дні суто відпочинку. Його дружина Лінь, лікарка-генетик місцевого військового госпіталю, саме ставила поруч чашку міцної кави з кардамоном.
​— Якщо я засну за сканерами, то виключно тому, що ти вчора до третьої ночі розповідав усім у місцевому барі, як саме ти розіб'єшся під час посадки наступного разу, якщо техніки не поміняють тобі прокладку на кисневому балоні, — Лінь лагідно посміхнулася чоловікові, сідаючи поряд і ставлячи тарілку з печивом. — До речі, мамі дзвонили з Пекіна. Вона питає, коли наш герой почне нормально висипатися вдома, а не ремонтувати свої космічні апарати навіть уві сні.
​— Мамі передай, що її син захищає мирне небо великої країни, а не вибиває пил з ангарів, — відповів Вей, роблячи ковток кави. — Хоча, якщо чесно, цей тиждень тиші вже починає трохи набридати. Організм звик до вібрації плазми і постійного ритму в нейрошоломі. Сидіти на дивані і дивитися на спокійне море — це майже злочин для пілотів такого рівня.
​Тим часом на іншій стороні житлового комплексу, у затишному дворі під тінню декоративних бамбукових дерев, другий екіпаж — Лю Сянь та Чжан Мін — влаштували традиційне змагання з настільного тенісу. Навколо столу зібралася ціла компанія сусідів-офіцерів із родинами, активно вболіваючи за гравців.
​— Сянь, твоя подача така ж крива, як балістика тих невідомих платформ минулого тижня! — голосно сміявся Мін, відбиваючи м'ячик потужним крученим ударом у самий кут столу. — Збирайся з силами, бо через три дні ми знову полетимо шукати пригоди на свою голову, а ти досі не навчився тримати ракетку нормально!
​— Я ракетку тримаю краще, ніж ти свої формули розрахунку перевантаження під час шторму! — парирував Сянь, різким стрибком дістаючи м'ячик і відправляючи його назад потужним смешем. — До речі, ти чув свіжі плітки з командного штабу? Полковник Лі Вей казав технікам готувати машини до повного розширеного патрулювання вздовж усієї лінії протоки. Кажуть, там знову з'явилися якісь дивні позначки на глибинних локаторах.
​Згадка про роботу миттєво збила грайливий настрій на майданчику. Попри те, що йшов лише шостий день їхнього законного тижневого відпочинку, кожен із пілотів розумів: перепочинок був занадто коротким, щоб розслабитися остаточно, і занадто крихким, щоб вірити в його тривалість.
​Вечоріло. Над житловим комплексом повільно опускалися сутінки, фарбуючи хмари над морем у насичені багряні та золоті відтінки. У вікнах сусідніх будинків спалахували м'які вогні, лунала тиха музика, а на дитячих майданчиках догравали останні партії маленькі мешканці містечка. Ян стояв біля панорамного вікна своєї вітальні, дивлячись у бік темних силуетів ангарів на аеродромі, які ледь виднілися за смугою штучних сосен.
​Його телефон на столі раптом коротко й різко вібрував, видавши характерний захищений сигнал виклику першого пріоритету. На екрані з'явився герб командування військово-повітряних сил та коротке повідомлення: «Екіпажам "Яструбів". Скасувати решту часу відпочинку. Збір у командному бункері о 06:00 ранку. Наступне бойове завдання затверджено».
​Вей, який зазирнув до кімнати з чашкою кави в руках, мовчки глянув на екран смартфона на столі, а потім перевів погляд на напарника. На його обличчі не було ані подиву, ані розчарування — лише звична зібраність професіонала.
​— Ну от, — спокійно сказав навідник, роблячи ковток. — Здається, кава на балконі скасовується. Наш «Брудний Гаррі» сумує за ангаром.
​Ян усміхнувся, відчуваючи, як у крові знову починає закипати знайомий адреналін. Він підійшов до вікна, легко торкнувся пальцем скла і вимкнув голографічну іграшку племінника, яка досі кружляла в повітрі.
​— Нічого, Вей, — відповів пілот, застібаючи комір домашнього світшота. — Каву вип'ємо на командному пункті, а от гостям з іншого боку моря ми завтра влаштуємо такий теплий прийом, що вони забудуть дорогу до наших кордонів на кілька місяців вперед. Поїхали збиратися. Відпочинок закінчився.                                                       Бункер оперативного командування у Фуцзяні о 06:00 ранку зустрів чотирьох пілотів щільною стіною сизого диму від кавових машин і гулом десятків процесорів, що обробляли терабайти супутникових даних. На центральному голографічному столі тривимірна карта акваторії Південнокитайського моря пульсувала яскраво-червоними трикутниками, що позначали невідомі рухомі об’єкти. Вони йшли на глибині ста метрів під водою, але раптово змінювали траєкторію, злітаючи вертикально в повітря на гіперзвукових швидкостях.
​Полковник Лі Вей стояв біля проектора, тримаючи в руках закритий планшет із грифом вищої секретності. На його втомленому обличчі читалася суворість: нічний відпочинок екіпажів закінчився занадто різко, і реальність нагадала про себе без будь-яких прелюдій.
​— Вітаю з закінченням канікул, «Яструби», — голос командира пролунав над бункером, заглушаючи гул техніки. — Попереднє завдання було лише розминкою для ваших нових машин. Сьогодні все набагато складніше. За останні сорок годин наші стратегічні гідролокатори зафіксували аномальну активність у районі рифу Вуді. Хтось намагається розгорнути мобільні автономні платформи подвійного призначення, які здатні діяти як підводні човни, а за хвилину трансформуватися у повітряні винищувачі-невидимки.
​Ян сперся плечем на металеву колону бункера, склавши руки на грудях, і скептично посміхнувся, дивлячись на мінливі голографічні графіки.
​— Тобто, полковнику, якісь генії об'єднали рибальський човник, атомну субмарину і наш новітній «Яструб» в одне ціле? — поцікавився пілот, кинувши погляд на напарника. — Сподіваюся, вони хоча б встановили там нормальну систему кондиціювання, бо інакше нам доведеться витягувати звідти злющих і мокрих пілотів, які задихнулися від власної хитрості.
​— Не недооцінюйте противника, Ян, — жорстко перервав його полковник Лі Вей, виводячи на центральний екран детальні характеристики цілей. — Це повністю автономні бойові модулі п'ятого покоління, керовані штучним інтелектом із віддаленого центру управління. Вони не мають екіпажу, а отже, не відчувають страху, не роблять людських помилок і запрограмовані знищувати будь-які об'єкти, що перетинають їхній сектор патрулювання. Ваше завдання — вийти в зазначений квадрат, виявити головного носія, заблокувати його навігаційні канали й примусово транспортувати на нашу базу для вивчення. Але майте на увазі: вони використовують гідроакустичні пастки та лазерні перешкоди. Будь-який промах у розрахунку траєкторії закінчиться тим, що ваші «Яструби» перетворяться на дорогий металоблом на дні океану.
​Вей Лі вже підключив свій нейропланшет до головного сервера бункера, швидко аналізуючи потоки розвідувальної інформації. Пальці навідника ковзали по сенсорній панелі з неймовірною швидкістю, витягуючи карти морських течій і показники атмосферного тиску в районі рифу.
​— Полковнику, зона операції ускладнена потужними магнітними штормами та високою щільністю цивільного судноплавства на поверхні, — зазначив Вей, не відриваючи очей від монітора. — Якщо ми почнемо активне радіоелектронне сканування на звичайній висоті, місцеві рибальські судна втратять навігацію, а ми демаскуємо себе задовго до виходу на позицію. Нам потрібен комбінований підхід. Перший дует — ми із Яном — заходимо на ціль з боку глибоководного жолоба на ультранизькій висоті, імітуючи збій бортових систем, щоб змусити їх активувати пасивні сканери. Другий дует — Сянь і Мін — падають на них зверху зі стратосфери, блокуючи шляхи відступу.
​Лю Сянь, який уважно слухав план разом із Чжан Міном, схвально кивнув, розтираючи долоні.
​— Слухай, Вей, а твої плани стають усе дедалі зухвалішими з кожним новим завданням, — усміхнувся Сянь. — Мені це подобається. Нам тільки й залишалося, що занурюватися під воду разом із нашими літаками, які й так коштують дорожче, ніж пів кварталу в Шанхаї. Мін, ти встиг перевірити балістику нових електромагнітних сіток? Не хочу, щоб моя машина раптом вирішила самостійно повернутися на завод-виробник у розпал бою.
​— Перевірив двічі, Сянь, — спокійно відповів Чжан Мін, поправляючи окуляри з голографічним покриттям. — Якщо ти не почнеш крутити свої фірмові вісімки на надзвуковій швидкості там, де цього не вимагає інструкція, сітки спрацюють ідеально. Але якщо ти знову спробуєш влаштувати повітряне шоу для місцевих чайок, я особисто відключу тобі автопілот на найскладнішому розвороті.
​— Досить суперечок, екіпажі, — рішуче сказав полковник Лі Вей, підводячись з крісла. — Час на підготовку — тридцять хвилин. Техніки в підземних ангарах уже завершують заправку плазмових реакторів і завантаження пакетів оновлень для захисту від штучного інтелекту ворога. Машини чекають. Покажіть цим залізякам, хто справжній господар у нашому небі та на нашому морі.
​Пілоти віддали честь командиру, забрали свої нейрошоломи і швидко попрямували до швидкісного ліфта, що вів безпосередньо в підземні ангарні відсіки аеродрому. Дорога минула в мовчанні: кожен із них розумів усю складність майбутньої операції. Це був не просто черговий тренувальний перехоплення чи відбиття простого порушника кордону. Це була війна технологій, де помилка коштувала занадто дорого.
​Ангар зустрів їх звичним різким запахом озону, охолодженого титану та гудінням потужних генераторів. Два новітні винищувачі Chengdu Jian-50 стояли на сталевих платформних плитах, немов хижі чорні птахи перед стрибком у невідомість. Їхні матові корпуси повністю поглинали світло софітів, створюючи враження бездонної темряви навколо фюзеляжу.
​Ян підійшов до свого літака, легко поплескав долонею по охолодженому носовому обтічнику і звернувся до напарника:
— Ну що, напарнику, «Брудний Гаррі» готовий до чергової порції пригод. Ти взяв ту додаткову карту пам'яті для резервного копіювання даних, яку я просив? Не хочу втратити наші показники швидкості, якщо ворожий штучний інтелект спробує стерти нам бортові журнали.
​Вей уже піднімався по висувному трапу до задньої кабіни, підключаючи свій шоломофон до головної шини даних винищувача. Його голос лунав у навушниках Яна спокійно та зосереджено:
— Усе під контролем, Ян. Карта на місці, системи захисту активовані, а канали зв'язку зашифровані на три рівні вище стандартного протоколу. Залазь у кабіну і припиняй розмовляти, нам за дві хвилини виходити на злітну смугу.
​Ян застрибнув на місце пілота, опустив важкий ліхтар кабіни й відчув, як герметичні прокладки щільно зафіксували простір навколо нього, відрізавши зовнішній світ і залишивши лише м'яке мерехтіння голографічних приладів, дихальний ритм та гул власних серцевих скорочень.
​— Екіпаж «Яструб-1» до бою і зльоту готовий, — чітко сказав пілот у мікрофон, активуючи систему синхронізації тяги.
​Поруч, на сусідній платформі, другий екіпаж у складі Сяня та Міна також завершував передпольотну перевірку. Важкі сталеві ворота ангара повільно розсувалися, впускаючи всередину свіжий солоний вітер із моря та яскраве світло ранкового сонця.
​— Увага, екіпажі, старт за командою, — пролунав голос полковника Лі Вея через загальний захищений канал зв'язку. — Виходьте на точку патрулювання парами. Не дайте їм жодного шансу на маневр.
​Злітний майданчик затремтів від потужного поштовху плазмових двигунів. Винищувачі, випустивши довгі блакитні язики іонізованого полум'я, стрімко відірвалися від бетонної плити і пішли вертикально вгору, пробиваючи шари ранкових хмар і залишаючи за собою тишу і прохолоду стратосфери. Попереду лежав риф Вуді, приховані під водою автономні платформи та складне випробування на межі людських можливостей і штучного інтелекту.                                   ​Стратосфера над рифом Вуді зустріла екіпажі «Яструбів» незвичною, майже хижою тишею. На висоті п'ятнадцяти кілометрів повітря було настільки розрідженим, що звичні для минулих століть літаки давно б втратили керування, але новітні Chengdu Jian-50 трималися впевнено завдяки плазмовим стабілізаторам і магнітній корекції курсу. Перший дует — Ян і Вей — йшов нижчим ешелоном над самою поверхнею спінених від вітру хвиль, тоді як другий дует — Сянь і Мін — завис у темному просторі верхньої стратосфери, готовий у будь-яку мить зірватися вниз лавиною.
​— Ну що, Вей, мої датчики показують дивні коливання в районі підводного рифу, — Ян легким рухом пальців скоригував кут атаки, спостерігаючи, як на панорамному екранчику блимають ледь помітні червоні імпульси. — Вони там влаштували справжню дискотеку на глибині ста метрів. Судячи з частоти сигналів, автономні платформи вже готуються до вертикального ривка.
​— Не торопи події, Ян, — голос навідника в навушниках звучав максимально зібрано, а його пальці невидимо керували потоками шифрованих даних у нейрошоломі. — Вони не просто танцюють. Їхній штучний інтелект намагається сканувати наш діапазон зв'язку. Якщо ми зараз увімчимо повну потужність радарів, вони зафіксують нас за триста кілометрів. Працюємо на пасивному скануванні. Чекаємо, поки вони почнуть підйом.
​У цей момент вода біля бірюзових мілин рифу ніби закипіла. Потужні гідроакустичні хвилі вдарили по корпусах винищувачів із такою силою, що навіть надпотужна титанова броня «Яструбів» легенько здригнулася. У наступну секунду з морської безодні, розсікаючи тонни води та піни, вилетіли два дивні об'єкти. Наполовину підводні модулі, наполовину плоскі трикутні платформи, вони за мікросекунду змінили геометрію корпусу, перетворившись на повноцінні гіперзвукові безпілотники-невидимки, і стрімко пішли вертикально вгору, цілячись прямо у верхні ешелони.
​— Опачки, пташки вилетіли з гнізда! — вигукнув Ян, різко кидаючи свій літак у крутий маневр ухилення, щоб пропустити першу хвилю ультразвукових ракет, які ворожий модуль випустив на автоматі. — Вей, вони не надто ввічливі для гостей! Дай їм нашу фірмову відповідь з електромагнітною сіткою!
​— Рано для сіток, Ян! — різко відповів Вей, водночас запускаючи через свій консольний інтерфейс потужний пакет зворотного коду. — Їхній штучний інтелект використовує динамічне шифрування. Якщо ми просто кинемо туди сітку, їхні системи автознищення підірвуть увесь корпус разом із цінними мікросхемами. Я намагаюся зламати їхні шлюзи доступу. Тримайся міцніше, зараз буде різкий розворот!
​Винищувач під управлінням Яна зробив неймовірну бочку на швидкості чотири Махи, виходячи з-під удару лазерного променя, який ворожий безпілотник випалив із носової частини. Перевантаження сягнуло семи одиниць, але завдяки новітнім комбінезонам екіпаж витримав навантаження без втрати свідомості.
​Тим часом із верхньої стратосфери стрімко, наче метеорити, падали Сянь і Мін. Їхні двигуни працювали на мінімальній тязі охолодженої плазми, не залишаючи жодних інверсійних слідів у небі. Вони йшли на перехоплення другого безпілотника, який намагався зайти в хвіст екіпажу Яна.
​— Дорогу чемпіонам! — пролунав голос Сяня в загальному захищеному каналі. — Зараз ми покажемо цим бляшаним мізкам, хто тут головний конструктор повітряних маневрів. Мін, виводь свої пастки на повну потужність!
​— Все готово, Сянь! — відповів Чжан Мін, чий шолом спалахнув від потоку аналітичних даних. — Запускаю електромагнітний купол. Три... два... один... є накриття!
​З носових відсіків винищувача Сяня вилетіли чотири тонкі світлові голки, які у повітрі з'єдналися в міцну блакитну сітку. Ця конструкція миттєво огорнула другий ворожий безпілотник, блокуючи роботу його реактивних плазмових двигунів та відрізаючи будь-який зв'язок із віддаленим центром керування. Машина втратила управління, її носова частина безпорадно клюнула вниз, і вона почала плавно й контрольовано знижуватися, слідуючи за невидимим буксирувальним променем «Яструбів» у бік берегової лінії.
​Тим часом на нижньому ешелоні розгорталася справжня дуель між екіпажем Яна та першим безпілотником. Штучний інтелект ворога адаптувався надзвичайно швидко: він змінював частоту випромінювання щомиті, намагаючись спалити бортові сканери «Брудного Гаррі».
​— Вей, якщо ти зараз не придумаєш щось геніальне, ця залізяка перетворить наш двигун на смажений рис! — крикнув Ян, виконуючи складну петлю на граничній швидкості та відчуваючи, як обшивку літака розігріває тертя об щільні шари повітря.
​— Замовкни на секунду, Ян, дай зосередитися! — Вей буквально влився у нейромережевий інтерфейс свого шолома. Його пальці на віртуальній клавіатурі рухалися з неймовірною швидкістю, закидаючи в системи супротивника глибокий вірусний пакет, замаскований під звичайний сигнал цивільної навігації. — Є! Пробив їхній брандмауер! Завантажую протокол примусового відключення живлення... три, два, один... гасимо двигуни!
​У ту ж мить ворожий безпілотник здригнувся у повітрі. Яскраві блакитні сопла його двигунів згасли, а сама хижа трикутна платформна машина раптом перетворилася на звичайний важкий шматок мертвого металу, що втратив швидкість і почав плавно падати в бік спокійних вод протоки.
​— Чудова робота, хлопці! — лунав у навушниках спокійний і задоволений голос полковника Лі Вея, який стежив за операцією з командного бункера у Фуцзяні. — Обидва носії повністю заблоковані й не пошкоджені. Наземні буксирувальні судна вже вийшли в точку падіння, щоб підняти їх на бортові платформи. Екіпажам — повернутися на базу.
​Ян глибоко й полегшено видихнув, витерши краплину поту з чола, і плавно розгорнув свій винищувач у зворотний курс.
​— Ну що, напарнику, — сказав пілот із легким посміхом у голосі, спостерігаючи, як за вікном кабіни знову розгортається мирна блакитна панорама моря. — Ми знову врятували світ, а заодно й честь нашої ескадрильї. З тебе та обіцяна кава з подвійним зерном, бо цього разу мої нервові клітини коштували дорожче, ніж увесь цей залізячний безпілотник.
​— Добре, Ян, переміг, — усміхнувся Вей, згортаючи тисячі віртуальних вікон на своїх моніторах і відключаючи нейропорт. — Куплю тобі ту каву в автоматові на базі. Але якщо на наступному завданні ти знову вирішиш покрутити бочку перед носом у ворога без мого дозволу, я запрограмую твій автопілот на посадку прямо на колгоспне поле біля Шанхаю.
​Обидва винищувачі, плавно й синхронно утворивши ідеальний парний клин із літаками Сяня та Міна, пішли на зниження крізь шари білих хмар. Попереду на них чекали нові ангари, розбір польотів, заслужений відпочинок у житловому комплексі, жарти з товаришами та звичне цивільне життя пілотів нового покоління, які щодня тримали у своїх руках спокій великого неба.                                                                                           ​Секретна лабораторія аналізу трофейної техніки на авіабазі у Фуцзяні гула, наче розлючений вулик. На металевих стапелях у центрі ангара лежав піднятий із морського дна ворожий безпілотник. Його трикутна плазмова оболонка була частково демонтована, відкриваючи внутрішні схеми, що світилися блідо-зеленим світлом від залишків охолоджувальної рідини. Обидва екіпажі — Ян із Вейєм та Сянь із Міном — стояли біля платформи у повній амуніції, розглядаючи нутрощі машини, яку вони вчора збили під час напруженого перехоплення.
​Полковник Лі Вей підійшов до них із важкою папкою даних у руках. На його обличчі застигло вираження зосередженості, змішане з легким здивуванням.
​— Ну що, «Яструби», ваші вчорашні трофеї виявилися набагато цікавішими, ніж ми думали спочатку, — сказав командир, відкриваючи голографічний планшет і виводячи в повітря схеми мікрочипів. — Наші криптографи та інженери розбили захисний брандмауер цього апарата. Тепер ми точно знаємо, хто стоїть за цими маневрами. Це не автономні пірати і не комерційні дрони-розвідники.
​Ян схилився над розібраним корпусом безпілотника, обережно торкнувшись пальцем обвугленого роз'єму живлення.
​— Судячи з якості пайки та характерного маркування на платах процесора, — зауважив пілот, скептично піднявши брову, — ці залізяки зібрані десь на підземних заводах, де досі використовують старовинні стандарти мікроелектроніки, замасковані під новітній штучний інтелект. Хто ж це міг бути? Не кажіть, що сусіди з півночі вирішили випробувати наше терпіння на морі.
​— Саме так, Ян, — кивнув полковник. — Детальний аналіз пакетів коду та систем навігації показав однозначно: ці розвідувальні платформи були розроблені та виготовлені у Північній Кореї. Вони використовували риф Вуді як прихований стартовий майданчик для збору телеметричних даних про наші новітні радари та частоти зв'язку «Яструбів». Їхня мета полягала в тому, щоб викрасти секрети шифрування наших бойових дуетів і передати їх третім сторонам.
​Вей Лі одразу підключив свій нейропланшет до головного термінала лабораторії, витягуючи супутникові мапи та архівні дані розвідки за останній рік.
​— Це пояснює аномальні радіочастотні шуми, які ми фіксували в регіоні ще минулого тижня, — сказав навідник, аналізуючи цифрові сліди. — Північнокорейські інженери створили гібридну систему: плазмовий двигун і корпус вони скопіювали з китайських чорнових креслень десятирічної давнини, а от навігаційні модулі та системи маскування виявилися кустарними, але надзвичайно агресивними утилітами для шпигунства. Вони розраховували на те, що ми сприймемо їх за звичайний дрейфуючий об'єкт і не станемо піднімати в повітря новітні винищувачі.
​Лю Сянь хмикнув, схрестивши руки на грудях:
— Ну, якщо вони хотіли перевірити наші нові машини на міцність, то експеримент вдався на славу. Тільки от результати цього експерименту зараз лежать перед нами у вигляді металоблому, а не секретних даних на їхніх серверах у Пхеньяні. Мін, ти зберіг копію їхніх навігаційних логів? Треба буде надіслати їм вітання під час наступного планового патрулювання.
​— Зберіг усе до останнього байта, Сянь, — відповів Чжан Мін, поправляючи окуляри. — Їхні алгоритми шифрування виявилися настільки архаїчними, що мій бортовий процесор розколов їх за дві хвилини. Вони використовували застарілі канали зв'язку через низькоорбітальні супутники-ретранслятори, намагаючись приховати трафік під виглядом рибальського радіообміну. Але проти наших нейромереж це виглядало як дитяча гра в пісочниці.
​Полковник Лі Вей обвів чотирьох пілотів серйозним поглядом, даючи зрозуміти, що розслаблятися зарано.
​— Це відкриття змінює характер нашої стратегії в регіоні, — підсумував командир. — Північнокорейські військові намагаються створити мережу глибоководних і повітряних баз шпигунства поблизу нашої акваторії. Ваша вчорашня перемога — це лише початок. Попереду нас чекає ретельна перевірка всіх прибережних секторів, і командування готує нову серію завдань. А поки що — вітаю з успішним розкриттям ворожої операції. Відпочивайте, але тримайте шоломи наготовому.
​Коли офіцери вийшли з лабораторії у напівтемний коридор авіабази, Ян штовхнув Вейя ліктем у бік і посміхнувся:
— Ну що, напарнику, тепер ми офіційно гроза не лише внутрішніх порушників, а й міжнародних шпигунів. З тебе подвійна кава за розкриття північнокорейської змови.
​— Добре, Ян, заслужив, — усміхнувся Вей, крокуючи до виходу на злітну смугу. — Тільки сподіваюся, що наступного разу шпигуни зберуть свої безпілотники з чогось більш довговічного.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше