1.ПОВІТРЯНІ,БОЙОВІ БОЛІДИ.

    ​Секретний ангар авіабази під Шанхаєм пропах паливом, озоном та дорогим кавовим зерном, яке полюбляв заварювати технік третього рангу Чжоу. Простір освітлювали холодні блакитні софіти, що вихоплювали з напівтемряви силуети двох машин. Вони стояли на бетонному покритті поруч, мов двоє хижих лангустів, готових до стрибка у стратосферу.
​钢铁苹果-50 — новітні винищуваці останнього покоління. Корпус з матового металу кольору мокрого асфальту повністю поглинав хвилі радарів, а геометрія зі змінним кутом нахилу крила створювала враження, ніби апарати напружено дихають. Усього два літаки на весь гарнізон. Два унікальні бойові дуети.
​Біля лівого борта першого винищувача стояли капітан Ян Чень і старший лейтенант Вей Лі. Ян, пілот із прізвищем, що ідеально пасувало до його вибухового характеру, якраз затягував ремені льотного комбінезона. Вей, навідник-координатор і повний тезка командувача бази, перевіряв планшети з навігаційними чипами. Вони працювали в парі вже три роки, пройшовши шотландську школу симуляторів та африканські полігони на старих J-20, тож розуміли один одного з погляду.
​— Слухай, Вей, — Ян обійшов носову частину винищувача, проводячи рукавичкою по гладкій броні. — Ти певен, що ця пральна машина здатна злетіти вертикально? Мені здається, конструктори на заводі в Ченду перебрали рисової горілки, коли креслили ці сопла.
​— Не переймайся, Яне, — не відриваючись від екрана бортового комп'ютера, відповів Вей. — Якщо ми розіб'ємося, твоя страховка хоч покриє ремонт ангара. Хоча ні, не покриє. Нам доведеться відпрацьовувати вартість цього титанового монстра до пенсії. А пенсія у нас, нагадаю, у сорок років.
​З іншого боку ангара, біля другого "Яструба", розгорталася аналогічна картина. Там формувався другий екіпаж — пілот Лю Сянь на прізвисько «Блискавка» та його навідник-координатор Чжан Мін, який міг за п'ять секунд прорахувати балістику ракети на слух.
​— Ей, Ян! — крикнув Сянь, ляскаючи себе по шолому. — Якщо ти знову заснув за штурвалом, як на минулих маневрах над Жовтим морем, я візьму лідерство на себе. Не хочу червоніти перед полковником, коли ми полетимо на виконання реального завдання!
​— Сянь, залиш свої тривоги для майбутньої дружини, якщо вона у тебе колись з'явиться з таким характером, — відгукнувся Ян, граціозно застрибуючи до двомісної кабіни.
​Кабіна винищувача нагадувала рубку космічного корабля. Жодних зайвих тумблерів чи аналогових приладів. Перед очима пілота та навідника простягалися панорамні голографічні сфери. Задня півсфера належала Вейю: його робоче місце було завішене стрічками нейромережевих інтерфейсів, які виводили інформацію безпосередньо у візійний шолом.
​— Підключаю бортову систему «Фенікс-3», — сповістив Вей, зайшовши у систему. Голос його лунав у навушниках чітко й розмірено. — Синхронізація з моїм нейропортом... повна. Ян, приймай канали управління тягою. Двигуни готові до розігріву.
​— Отримав, — Ян активував свій блок керування. Штурвал м'яко ліг у руки, реагуючи на мінімальний тиск пальців. — Машина слухається пальців краще, ніж моя колишня свій смартфон. Дивись на показники тиску плазми в реакторах. Краса.
​Поки екіпажі проводили передпольотну перевірку, важкі сталеві ворота ангара почали повільно розсуватися, впускаючи густий морський вітер і вологий запах Шанхайського передмістя. На злітно-посадкову смугу лягли смуги яскравого сонячного світла.
​З командного пункту на зв'язок вийшов полковник Лі Вей. Голос командира лунав у динаміках шолома з нотками металевої суворості, хоча в очах його на моніторах читалося задоволення.
​— "Яструби-1" і "Яструби-2", слухайте бойовий розклад і завдання на сьогодні, — сказав полковник. — Сьогодні ви вперше піднімаєтеся в повітря не на тренування. Ваш маршрут пролягає над протокою. Завдання — отримати машини з бази виробника в Ханчжоу, перегнати їх на операційний аеродром під Фуцзянем і попутно провести сканування повітряного простору на наявність неідентифікованих об'єктів. Досвідчені аси з інших полків чекають на вас з перевіркою. Покажіть їм, чому ви тепер тут головні.
​— Вас зрозуміло, полковнику, — відповів Ян, підморгуючи Вейю у дзеркало внутрішнього зв'язку. — Доставимо птиці в цілості й збереженні Якщо хтось завадить, перетворимо їх на металобрухт для місцевих рибалок.
​— Менше пафосу, Ян, більше уваги на навігаційні коридори, — буркнув Вей, пальці якого вже бігали по віртуальній клавіатурі, завантажуючи карти висот. — У нас на шляху три зони щільного цивільного трафіку. Якщо ми зачепимо їхні ешелони на швидкості в три Махи, у диспетчерів станеться колективний інфаркт.
​— Цивільні перетерплять заради великої мети нашої авіації, — усміхнувся пілот. — Запускай катапульту шасі. Викочуємося.
​Обидва винищувачі плавно рушили з місця. Завдяки системі магнітної подушки колісні стійки майже не видавали звуку під час кочення по бетонних плитах. Вони вишикувалися на злітній смузі у формі парного клина. Дистанція між ними становила рівно тридцять метрів — ідеальний проміжок для синхронного старту новітніх прототипів.
​— Увага, екіпажі, старт через п'ять секунд, — скомандував Вей Лі, перевіряючи протоколи безпеки. — Три. Два. Один. Поїхали!
​Різкий поштовх втиснув пілотів у крісла з такою силою, що на мить потемніло в очах. Плазмові форсажні двигуни випустили довгі блакитні язики полум'я. Безшумність випробувальної стоянки миттєво змінилася гулом, низьким гуркотом, що відбився від стін ангарів і розкотився над рівнинами.
​Через три секунди обидва літаки відірвалися від злітної смуги, стрімко задираючи гострі носи в хмарне небо. Перевантаження досягло шести одиниць, але пілоти справлялися завдяки протиперевантажувальним костюмам нового зразка.
​— Ну що, Вей, як політ? — радісно вигукнув Ян через загальний канал, виводячи літак на вертикальний підйом під кутом вісімдесят градусів.
​— Політ нормальний, — спокійно відповів навідник, спостерігаючи за показниками радарів, які миттєво охопили територію радіусом у тисячу кілометрів. — Тільки зменш трохи кут атаки.
​Ми летимо на нових "Яструбах"! — сміявся Ян, розвертаючи свій винищувач у повітрі по координатах й плавно прилаштовуючись в хвіст партнеру по ескадрильї — літаку Сяня та Міна.
​Другий дует ішов чітко паралельним курсом, блимаючи бортовими маркерами у хмарах. Попереду лежала тисяча кілометрів повітряного простору, сотні завдань, шторми, випробування на міцність і непередбачувані маневри, але поки що небо належало їм чотирьом. Вони мчали назустріч новій ері, де техніка перетворилася на продовження людського розуму та емоцій.
​— Ей, Сянь, ти бачиш у нижньому ешелоні старий транспортник? — запитав через зв'язок Мін. — Давай зробимо над ним бочку, хай пілоти старого покоління подивляться, як виглядає справжній прогрес.
​— Відбій, Мін, полковник слухає нас у прямому ефірі, — відповів Сянь, хоча в його голосі чітко чулася спокуса влаштувати маленьке шоу. — Збережемо фокуси для бойових зіткнень. Нам ще завдань на два місяці вперед роздадуть.
​Ян підтримав колегу по рації:
— Правильно, Сянь. Бережіть нерви і паливо. Воно нам ще знадобиться, коли китайське небо почне качати по-справжньому.
​Винищувачі пробили верхній шар хмар і зникли в сонячному сяйві стратосфери, залишаючи за собою лише тонкі смуги іонізованого повітря. Перший день служби новітніх машин розпочався без ускладнень, обіцяючи майбутнім місіям чимало яскравих моментів, жартів та несподіваних викликів.                                                        Оперативний штаб тактичної авіації в передмісті Фуцзяня зустрів екіпажі гулом серверів та різким запахом озону з охолоджувальних систем. На величезному голографічному столі посеред бункера тривимірна карта акваторії Східнокитайського моря пульсувала червоними мітками. Шість годин тому радари зафіксували невідомі повітряні об’єкти, що порушили державний кордон на надзвуковій швидкості.Вони не відповідали на запити «свій-чужий» і маневрували з перевантаженнями, які розбили б на шматки будь-який винищувач минулого покоління.
​Полковник Лі Вей сперся руками на край столу, дивлячись на чотирьох пілотів, які щойно зайшли до залу в повній амуніції. Шоломи вони тримали під пахвами.
​— Вітаю на базі, «Яструби», — голос командира був спокійним, але в зборах відчувалася крижана напруга. — Медовий місяць із новими машинами закінчився швидше, ніж ви встигли випити каву з виробничого автомата в Ханчжоу. Ваше перше офіційне бойове завдання починається просто зараз.
​Ян перезирнувся з Вейєм, ледь помітно посміхнувшись кутиком рота, проте в його очах уже спалахнув звичний азарт хижака.
​— Сподіваюся, полковнику, ці невідомі гості хоч уміють літати, бо минулого разу над полігоном старі J-20 нагадували мені підбиті качки, — ущипливо кинув пілот, поправляючи розріз на рукаві комбінезона.
​— Не недооцінюйте ціль, Ян, — жорстко обірвав його полковник, виводячи на екран детальнішу специфікацію об'єктів. — За даними розвідки, у нейтральних водах зафіксовано пару важких неідентифікованих платформ. Вони озброєні експериментальними комплексами радіоелектронної боротьби. Вони йдуть на висоті двадцяти тисяч метрів зі швидкістю три з половиною Махи. Ваша задача — вийти на перехоплення, провести примусову ідентифікацію, заблокувати їхні канали зв'язку і, за потреби, витіснити за межі повітряного простору Китаю без застосування летальної зброї першими. Але якщо вони відкриють вогонь — дійте за протоколом повного знищення.
​Вей Лі вже розгорнув свій планшет, підключаючись до локальної мережі бункера. Пальці навідника-координатора швидко бігали по віртуальній клавіатурі, витягуючи супутникові знімки високої роздільної здатності.
​— Полковнику, рельєф акваторії в зоні перехоплення складний через щільні хмари та активні магнітні бурі, — зауважив Вей, підводячи погляд на командира. — Якщо ми підемо стандартним парним клином, їхні станції РЕБ заблокують наші бортові канали на п'ятій хвилині зближення. Нам потрібен нестандартний маневр.
​Лю Сянь, який разом із Чжан Міном уважно вивчав дані на протилежному кінці столу, хмикнув:
— Слухай, Вей, ти завжди ускладнюєш. Давайте зайдемо їм у сліпу зону зверху, випустим фальшиві цілі й змусимо розвернутися від самого переляку. Яструб не питає зайців, чи можна йому з'явитися в лісі.
​— Сянь, якщо ти знову вирішиш показати свій характер замість того, щоб слухати балістичні розрахунки Міна, ми всі перетворимося на гарний металевий салат на дні протоки, — спокійно парирував Вей Лі, навіть не дивлячись на колегу. — Тут тобі не симулятор. У них на борту може бути автономний штучний інтелект останнього покоління.
​— Вей має рацію, — підключився Чжан Мін, поправляючи окуляри з голографічним покриттям. — Я проаналізував їхній можливий алгоритм захисту. Вони використовують динамічне зміщення частот. Якщо ми полетимо прямо, вони випалять нам сканери ще на підльоті. Пропоную розійтися на ешелонах. Перший дует — Ян і Вей — іде нижнім коридором під прикриттям інверсійних хмар, імітуючи аварійний вихід з ладу. Другий дует — ми із Сянем — зависаємо в стратосфері на тридцяти кілометрах, вимкнувши активні радіолокатори. Коли вони переведуть фокус на Яна, ми падаємо їм на хвіст із вимкненими двигунами на плазмовому плануванні.
​Полковник Лі Вей уважно вислухав план, спостерігаючи, як на головному екрані формуються траєкторії руху. На обличчі старшого офіцера з'явилася скута, але схвальна усмішка.
​— Зухвало, Мін. Але ризиковано, — сказав полковник. — Планування на двигунах у режимі тиші вимагає ювелірної точності від обох членів екіпажу. Будь-яка помилка в розрахунку тиску повітря — і ваш винищувач згорить у верхніх шарах атмосфери.
​— Ми готові, — відповів Сянь, ставши рівно й дивлячись прямо в очі командиру. — Для чого ще потрібні найкращі машини століття, якщо не для того, щоб випробовувати їх на межі фізики?
​— Добре, — кивнув полковник. — Час на підготовку — п'ять хвилин. Техніки вже проводять діагностику реакторів у ангарах. Ян, Вей, ваш літак отримав власне неофіційне ім'я серед інженерів — «Брудний Гаррі», через вашу звичку порушувати інструкції під час симуляцій. Сподіваюся, у реальному бою цей «Гаррі» не підведе.
​Ян весело закинув шолом на плече:
— Не хвилюйтеся, полковнику. «Брудний Гаррі» любить зарядку і гарні виклики. Якщо ці гості з іншого боку моря думають, що можуть просто так літати над нашими пляжами й лякати рибалок, ми їм влаштуємо такий галас, що вони повернуться додому пішки.
​Зал наповнився робочим шумом: екіпажі почали завантажувати зашифровані бойові пакети даних безпосередньо у свої нейрошоломи. Кожен із них розумів вагу цієї місії. Це була перевірка техніки бойовим завданям.Перший реальний екзамен для нового покоління військової авіації Китаю, де помилка коштувала б надто дорого, а перемога визначала правила гри на десятиліття вперед.
​Вийшовши з командного пункту в коридор, що вів до підземних ангарів, Ян і Вей крокували нога в ногу, обговорюючи деталі майбутнього маневру.
​— Слухай, напарнику, — сказав Ян, застібаючи блискавку на комбінезоні. — Якщо ми сьогодні виконаємо це завдання без зауважень, ти поставиш мені ту каву з автомату в Шанхаї, яку обіцяв ще на базі виробника. Ту саму, з подвійним зерном.
​— Якщо ми виконаємо це завдання без зауважень, Ян, я особисто оплачу тобі ремонт твоїх нервових клітин, які ти витратиш під час мого маневру у сліпій зоні, — відповів Вей, перевіряючи заряд свого нейропорту. — А каву можеш випити з тими пілотами старих J-20, яких ми осоромимо на злеті. Вони зараз якраз плачуть у кутку ангара.
​Вони зайшли до напівтемного простору ангара, де на них чекали їхні «Яструби». Машини здавалися живими істотами в передчутті бою: їхні матові чорні корпуси ледь помітно мерехтіли від залишкової іонізації плазмових контурів. Механіки завершували останні налаштування балістичних систем, прикріплюючи під крила нові блоки електромагнітних пасток.
​— Ну що, старий друже, покажемо їм клас? — Ян поплескав носову частину винищувача, відчуваючи, як під долонею вібрує охолоджений титан.
​Вей уже піднявся по трапу до задньої кабіни, підключаючи свій шоломофон до головного бортового комп'ютера. На моніторах перед ним розгорнулася повна панорама майбутнього маршруту, позначена кривавими лініями ворожих секторів огляду.
​— Системи активовані, — пролунав спокійний голос навідника у навушниках Яна. — Сянь і Мін уже виходять на паралельну позицію. Час запускати двигуни. До бою залишилося три хвилини.
​Ян легко застрибнув до кабінки, зачинив важкий ліхтар кабіни, який герметично відрізав їх від зовнішнього світу, залишивши лише світло голографічних панелей та власний дихальний ритм.
​— Екіпаж «Яструб-1» до бою готовий, — сказав він у мікрофон, відчуваючи, як адреналин починає повільно розливатися по венах, витісняючи будь-які думки, окрім неба, швидкості та майбутнього зіткнення.
​Ангарні вороти знову поповзли в сторони, впускаючи в приміщення густий солоний вітер із моря та яскраве, майже слісле світло південного сонця. Попереду лежала висота, невідомість і перша бойова сутичка новітньої доби. Дует «Яструбів» плавно рушив до злітної смуги, готуючись розрізати небо.                                                    Висота двадцять два кілометри зустріла екіпажі крижаною тишею стратосфери та абсолютно чорним небом, на тлі якого зірки здавалися гострими голками, а кривизна Землі вимальовувалася чіткою блакитною дугою. Їхній дует із двох винищувачів розділився за затвердженим планом: Ян і Вей йшли нижнім ешелоном, імітуючи вразливу мішень через навмисно ослаблене магнітне поле захисту, тоді як другий дует — Сянь та Мін — розчинився у висхідних потоках повітря на граничній висоті, повністю відключивши всі активні випромінювачі.
​— Вей, сканери щось бачать? У мене на моніторах поки що тихіше, ніж на цвинтарі в неділю опівдні, — Ян злегка підтягнув штурвал на себе, відчуваючи, як титановий корпус «Яструба» м'яко відгукнувся на кожен мікродвигун. — Або гості з-за кордону злякалися нашого громіздкого вильоту, або вони вирішили перечекати бурю в нейтральному просторі.
​— Не розслаблюйся, Яне, — голос навідника в навушниках лунав чітко й зосереджено, а руки тим часом невидимими рухами керували потоками даних у нейрошоломі. — Мої датчики фіксують легке хвилювання в іоносфері за чотириста кілометрів на схід. Хтось намагається сканувати наш діапазон напівпасивними радарними хвилями. Вони тут. І, судячи з кута променя, це важкі платформи класу «Шторм».
​У цей момент у передній частині кабіни різко спалахнув червоний індикатор тривоги. На центральному панорамному екранчику з'явився пульсуючий трикутник, що сигналізував про захоплення ціллю.
​— Опачки, нас помітили! — вигукнув Ян, різко кидаючи винищувач у напівбочку, щоб збити приціл потенційному супротивнику. — Вей, вони переходять на бойові частоти! Давай їм зустрічний сюрприз!
​— Зачекай, не суйся попереду батька в пекло, — спокійно відповів Вей, хоча частота його пульсу, що передавалася через біометричні датчики комбінезона на прилади, помітно зросла. — Дай їм підійти ближче. Якщо ми зараз увімкнемо електромагнітні пастки, вони зрозуміють усю нашу стратегію. Чекаємо команди від верхнього дуету. Сянь, ви на позиції?
​З верхнього ешелону, де винищувач завис у плазмовому плануванні, пролунав голос Сяня:
— Ми на місці, хлопці. Бачимо двох «красунчиків» на їхньому екрані. Вони йдуть пеленгом на перехоплення вашої приманки, зовсім не підозрюючи, що над ними висить пара голодних китайських яструбів. Мін уже налаштував глушилки. Три... два... один... погнали!
​Небесна тиша розкололася від потужного імпульсу. Другий дует винищувача стрімко кинувся вниз із тридцятикілометрової висоти, використовуючи лише силу гравітації та тихе шипіння іонізованого повітря. Вони падали безшумно, наче тіні, не залишаючи за собою ніяких інверсійних слідів, бо двигуни працювали на мінімальній тязі охолодженої плазми.
​Ян тим часом продовжував крутити складні піруети нижнім ешелоном, привертаючи до себе максимальну увагу ворожих сканерів.
​— Ну що, хлопці, вам не здається, що ми занадто гостинні? — сміявся пілот, виконуючи складну петлю Нестерова на швидкості майже чотири Махи. — Вей, якщо вони зараз не випустять попереджувальну ракету, я почну нудьгувати. Мені здається, пілоти тих платформ грають у комп'ютерну стратегію за кавою.
​— Вони випускають не ракету, вони випускають пакет радіоелектронного глушіння, — перебив його навідник, швидким рухом пальців відсікаючи вірусний код, який намагався залізти в бортову мережу «Яструба». — Обережно! Вони намагаються перехопити наше управління! Ян, тримай стійку, зараз я їм відправлю зворотний пакет через канал супутникового наведення. Подивимося, як їм сподобається вірус власного виробництва.
​Вей активував головний екран радіоелектронної протидії. На центральному моніторі ворожі об'єкти — дві величезні трикутні платформи без опознавальних знаків, що нагадували химерних скатів, — раптом втратили орієнтацію в просторі. Їхні екрани керування, очевидно, захлинулися від зворотного потоку зашифрованих даних, який навідник спрямував прямісінько в їхні приймальні антени.
​— Є контакт! — вигукнув Чжан Мін із верхнього дуету, стрімко наближаючись до ворожих машин ззаду та зверху. — Ми у них на хвості. Дистанція п'ять кілометрів. Вони нас навіть не бачать, бо їхні сканери зараз забиті нашими пастками під зав'язку!
​— Чудова робота, Мін, — відповів полковник Лі Вей, який уважно стежив за операцією з командного пункту у Фуцзяні через захищений канал зв'язку. — Але не збивайте їх. Нам потрібні живі свідки або принаймні непошкоджені зразки їхнього бортового обладнання. Проведіть примусове блокування двигунів за допомогою електромагнітного захвату.
​— Зрозумів, полковнику, — озвався Сянь, беручи лідерство у маневрі зближення. — Зараз влаштуємо їм гарячу посадку на нашу базу. Мін, запускай хвилю захоплення.
​Винищувач Сяня та Міна плавно вирівнявся паралельно з однією з ворожих платформ. На носовій частині «Яструба» відкрилися приховані панелі, з яких вилетіли тонкі, ледь помітні лазерні промені спрямованої енергії. Вони утворили міцну електромагнітну сітку навколо ворожого судна, миттєво блокуючи роботу його паливних насосів та систем стабілізації.
​— Перша ціль заблокована! — доповів Мін із другого літака. — Двигуни зупинено. Вони планують униз без тяги, як важка залізяка.
​Тим часом другий ворожий об'єкт, зрозумівши, що їхній парний партнер виведений з ладу, спробував різко пірнути вниз і втілити маневр ухилення в бік міжнародних вод. Але на його шляху вже виставив свій винищувач Ян.
​— Куди зібрався, друже? — усміхнувся Ян, різко розгортаючи «Брудного Гаррі» носом до цілі й зближуючись на відстань менше ніж кілометр. — У нас тут повітряний простір суверенний, а без квитка і візи літати заборонено. Вей, давай йому імпульсний розряд по хвостових стабілізаторах, щоб не думав про ривок.
​Вей одним рухом натиснув сенсорну клавішу на своїй консолі. З нижнього підвісу винищувача вилетів невеликий іонізований снаряд, який безшумно розчинився в повітрі й за мить вдарив у хвостову частину ворожої платформи. Машина здригнулася, її плазмові двигуни згасли, і вона почала контрольовано втрачати висоту, слідуючи за командою бортового автопілота «Яструбів», який м'яко спрямовував її в бік військового аеродрому під Фуцзянем.
​— Операція виконана успішно, — пролунав у навушниках спокійний і задоволений голос полковника Лі Вея. — Обидва неідентифіковані об'єкти заблоковані й супроводжуються нашими наземними службами до місця посадки. Екіпажам «Яструбів» — повернутися на базу. На вас чекає розбір польотів і, сподіваюся, заслужена кава.
​Ян глибоко вдихнув повітря в кабіні, витерши легку вихідну випарину з чола під шоломом. Адреналін у крові поступово відступав, поступаючись місцем приємній втомі та гордості за нову техніку.
​— Чув, Вей? — сказав пілот, розгортаючи літак у зворотний курс на базу. — Полковник обіцяв каву. Якщо ти мені її не поставиш після такого шоу, я змушу тебе самостійно мити обидва винищувачі губкою вручну.
​— Добре, Яне, переміг, — усміхнувся навідник, згортаючи тисячі відкритих вікон на своїх голографічних екранах. — Куплю тобі твою подвійну каву з автомату. Але тільки за умови, що під час посадки ти не знесеш ангар своєю звичною фірмовою ущипливою манерою.
​Обидва винищувачі плавно пішли на зниження, пробиваючи шари хмар і повертаючись додому, де на них уже чекали нові завдання, жарти, буденне життя пілотів та майбутні виклики нового неба 2050 року.