9

9

- Ці сонячні бурі вже дістали. Не можемо вчасно отримати повідомлення. - обурювалася дівчина з навушниками на голові. - Ти такий спокійний. Борисе! Тебе нічого не турбує?

- Ні. Світляно. А щось повинно? - відповів хлопець, який сидів поруч.

Оці двоє знаходилися на супутниковій станції у відсіку, де було повно апаратури.

В інших подібних відсіках теж сиділо по двоє.

І такі самі супутникові станції оточували планету Земля на рівній відстані один від одного. Вони слугували приймальним пунктом збору термінових повідомлень з поверхні.

- Я не можу відкрити та розшифрувати повідомлення від Оксани. Воно вже десять хвилин завантажується. Щось трапилось, напевне, а я не можу нормально його отримати, щоб допомогти їй. А… Нарешті дійшло. Рівень небезпеки червоний! - Світляна натиснула на червону кнопку та проговорила у передавач. - Терміновий виклик. Передаю координати.

Це сповіщення прийняла команда Термінової служби, найближча до місця подій, де хвилин дванадцять тому вбили, здавлюючи, Оксану.

Миттю вилетіли рятувальні апарати на місце, де вже шістнадцять хвилин лежала мертвою ця дівчина.

ерш ніж спуститися на поверхню, територія була просканована, першими вискочили військові, потім науковці, а лише згодом і самі рятувальники.

Рятувальники поклали Оксану до заморожувальної капсули. На той час Оксана була мертвою вже двадцять дві хвилини. 

І ця капсула полетіла до найближчого відділення Центральної лікарні, де стан смерті дівчини стабілізувався, щоб зупинити пошкодження органів, а, головне, мозку.

А потім Оксану, підключену до апаратів, у спеціальному реанімолітаку понесли до Центральної лікарні.

І там після багаточисленних маніпуляцій, у тому числі з переливанні крові, Оксана зробила перший самостійний вдих після своєї смерті.