7

7

Даміра привезли до Центральної лікарні розміром у ціле місто.

У крайніх кімнатах приймали щойно поступивших пацієнтів, таких само, як сам Дамір.

Прийом здійснювали роботи.

Тут же аналіз крові, сечі, тут же результат, температурний контроль, огляд з усіх сторін, навіть сканування, при чому доволі швидко.

Звісно, Дамір проскочив частину протоколу, бо одразу через цю одну з вхідних кімнат прийому потрапив до реанімаційної, де все ж таки були присутніми люди, хоча роботів там не бракувало.

Двадцять хвилин - і Дамір вже у своїй кімнаті швидкого відновлення.

Це була простора кімната з одним ліжком, навкруги якого було багато техніки з різними датчиками, які фіксували стан пацієнта.

Дані передавалися на екран медикині даного блоку лікарні.

Що ж… Жалітися було ні на що.

Колись про таке можна було лише мріяти.

А тут страхова медицина забезпечувала усім та лікувала усе.

Окрім запущеної смерті. Тобто, коли після неконтрольованої смерті (тіло не підтримувалося зовсім, бо пацієнт помер далеко за межами медичної структури та не було реанімаційної допомоги) проходило вже більше години, коли мозок вже настільки помер, що відновлювати там було нічого.

Це натяк автора про те, що ми скоро зустрінемося з особистістю, якої з логіки сюжета вже не повинно було бути у нормальних умовах існування.

Отже, це страхова медицина в умовах майбутнього, яке вже почалося.

Якщо роботи немає, немає інших джерел фінансування, якою можна було би оплатити цю страховку, то тоді лікуйся сам, як то кажучи, народними засобами. Тобто, повертайся у минуле та сподівайся, що природний відбір дозволить тобі прожити ще трошки такого дорогоцінного життя.

- Привіт, Даміре, розповідай, що там у тебе трапилося. - до лікарняної кімнати Даміра завітав один солідний сивий чоловік.

- Станіславе Ігоровичу, чим я заслужив візиту найбільшого зі своїх керівників? - прошепотів Дамір.

- Цікавим випадком, що ніби ти постраждав від нападу на тебе сталевого маку. Ну що, підлеглий мій, розповідай, як там усе було, мені дуже цікаво.

- У лікарняному протоколі реєстрації все описано, керівнику.

- Ні, я хочу це почути від тебе з усіма яскравими фарбами розповідача. - попросив Станіслав Ігорович.

І Дамір своїм хриплим голосом почав свою найдивовижнішу на той час розповідь, не здогадуючись, що цікавіше ще тільки попереду.