Відлік молодого місяця

У каплиці пахло ладаном і горілим воском. Крізь високі вікна проникало ранкове світло, перетворюючи пил у повітрі на золоту крихту. Попри велич склепінь і приплив свіжого весняного повітря, Елейна відчувала, як нудота зрадницьки підступає до горла, а тіло пробиває легке тремтіння..

Чутливість поверталася, і це було болісно. Чужі емоції знову чіплялися за шкіру, мов колюча шерсть, забивалися під нігті, віддавали ломотою у кістках.

Та найстрашніше було визнати інше: за ті години, коли дар мовчав, вона відчула не полегшення, а майже тваринний жах. Світ без чужих почуттів виявився не тишею, а порожнечею. Люди навколо раптом стали глухими стінами, за якими могло ховатися будь-що, і від цієї сліпоти її нудило сильніше, ніж від будь-якого спалаху болю.

Але зараз усе поверталося.

Вона знову шкірою відчувала тривогу Рейнара, що завмер біля входу, глухе роздратування Кассіона і свинцеву втому батька. Чужі емоції вже не обрушувалися на неї лавиною, але свербіли під шкірою, мов стара рана. Це було болісно — і водночас приносило дивне, майже постидне полегшення.

Маріель стояла по інший бік від короля. Вона не відводила погляду від Малахія, і від її постаті віяло таким презирством, що повітря довкола здавалося густим, хоча обличчя залишалося бездоганною мармуровою маскою. Між ними, ніби намагаючись утримати світ, що руйнувався, завмер король. Він випрямився, зберігаючи колишню гвардійську поставу, розправив плечі, але Елейна бачила, як осунулося його обличчя. За останні кілька днів він ніби постарів на кілька років.

— Над Вессією збираються хмари, — голос Малахія прозвучав гучніше, ніж вимагав обряд, миттєво прикувавши до себе увагу присутніх. — Ворог приходить не лише з-за стін. Іноді він народжується в наших власних слабкостях. Бо держава стоїть не лише на камені й сталі, а й на чистоті тих, хто нею править.

Тиша в каплиці одразу стала свинцевою. Елейна відчула, як Рейнар біля дубових дверей натягнувся, мов струна перед обривом. Вона сильніше стиснула щелепи, борючись із хвилею люті, що накрила її.

«Я змушу тебе пошкодувати про ці слова, пихатий старий», — майнула думка в голові принцеси, перш ніж їй вдалося втихомирити бурю всередині.

Тим часом священник продовжував:

— Схилимо ж коліна і піднесімо молитву за королівство та його захисників. І нехай Небо буде милостивим до всіх нас.

Приміщення наповнилося шурхотом подолів і сухим брязкотом обладунків. Елейна слухняно опустилася на камінь, відчуваючи, як його могильний холод пробирається крізь тканину сукні. Схиливши голову, вона кинула короткий погляд на Рейнара. Той стояв нерухомо, дивлячись у порожнечу перед собою, але його аура палала тривогою.

Малахій почав молитву. Його голос глухим відлюнням розносився під склепіннями, вібруючи в кістках Елейни. Вона не слухала слів — лише механічно ворушила губами, імітуючи покору, поки в її думках визрівали думки про те як можна відповісти Малахію.

Коли служба закінчилася, люди почали розходитися. Першими попрямували до виходу Валеріон і Маріель, за ними неспішно йшла Елейна. Коли королівська родина вийшла, інші також рушили до дверей. Бертольд стояв біля виходу, чекаючи, поки решта покине приміщення. Він планував поснідати й відпочити після нічної зміни, щоб увечері знову мати змогу нести свою варту.

Чоловік також хотів устигнути ще побачитися з Бекою, миловидною фрейліною королеви. Мріючи про майбутню зустріч, солдат не одразу почув, як хрипкий голос священника покликав його.

— Святий отче, прийміть мої вибачення, — уклонився Бертольд, коли Малахій опинився поруч і знову звернувся до нього.

— Нічого страшного, сину мій, — дружньо поплескав того по плечу старий. Його губи витягнулися в легку усмішку, але очі залишалися холодними. — Нічні чергування, певно, виснажують вас, Бертольде, чи не так?

Солдат злегка насупився.

— Для мене честь охороняти спокій принцеси, пане.

— Упевнений, що так і є. — Кивнув старий, склавши руки за спиною. — Давно ви сповідалися? У такий смутний час чистота душі приносить спокій.

Бертольд відчув, як по спині пробіг неприємний холодок. Запитання священника прозвучало не як турбота про його душу, а як тихий наказ.

— Давно, отче, — відповів солдат, намагаючись, щоб голос звучав рівно. — У справах служби рідко випадає година для смирення.

— Можливо, саме зараз така година й настала, — Малахій вказав на тишу у спорожнілої каплиці. — Ходімо. Зайвий тягар на серці робить руку воїна важчою, а око — менш пильним.

Бертольд стримав зітхання розчарування. Вони підійшли до важкої дубової сповідальні. Чоловік опустився на коліна в тісній кабінці, відчуваючи різкий контраст між свіжим весняним ранком зовні й затхлим повітрям тут, усередині. За різьбленою дерев’яною перегородкою почулося шарудіння мантії Малахія.

— Сину мій, — голос священника тепер лунав приглушено, але в ньому з’явилася нова, підступна нотка. — Я знаю, як тяжко доводиться простим солдатам. Капітан Рейнар… він людина сувора, часом навіть жорстка. Не всі його накази легко виконувати, особливо коли вони йдуть урозріз із благочестям.

Бертольд затамував подих.

— Тобі ж часто доводиться нести варту біля покоїв принцеси Елейни? — Малахій зробив паузу, ніби даючи Бертольду змогу заговорити. — Ніч приховує багато. Але те, що сховане від людських очей, відкрите перед Богом. Якщо ти бачив щось… незвичне. Якщо капітан дозволяв собі зайве, переходячи межі дозволеного статутом і пристойністю… Твоє зізнання допоможе очистити замок від скверни.