Між ладаном та залізом

Сутінки опустилися на Ріадор, коли Рейнар та Елейна нарешті повернулися до палацу. Дім, який завжди здавався їй величним і безпечним, тепер зустрів їх зловісною тишею, яку порушував лише сухий скрегіт кроків по мармуру.

Вони йшли неквапливо. Рейнар не питав про те, що сталося на площі, а Елейна не поспішала розповідати. Від чоловіка віяло тривогою та втомою. Здавалося, цей похід у місто виснажив його не менше, ніж саму принцесу, але він тримався набагато впевненіше. Пряма спина, рука на ефесі меча, пильний погляд — він сканував простір навколо, ніби все ще перебував на ворожій території.

Елейна же все ще відчувала легке тремтіння в пальцях і глухий біль у животі. Чи були це почуття самого Лея, чи лише те, що, на думку матері, мав відчувати її син? На жаль чи на щастя, дівчина не знала відповіді.

— Треба доповісти королю, — голос Рейнара відлунням застиг під високими склепіннями коридору.

— І про що мені доповідати? — хмикнула принцеса, натягуючи каптур накидки глибше. — Про те, що я злякалася матері, яка втратила дитину?

Голос Елейни звучав тихо, але Рейнар почув. Він різко зупинився і повернувся до дівчини, змушуючи її підняти голову.

— Ваша високосте, — він на мить замовк, наче зважуючи слова. — Елейно... Війна — це страшно. І на твоєму місці злякався б кожен.

Елейна насупилася, відчуваючи, як усередині все стискається. Його «ти» прозвучало надто інтимно для порожнього коридору, де за кожною статуєю могли ховатися вуха інквізиції.

— Ти не повинен, — видихнула вона, відводячи погляд. — Рейнаре, тут не місце для...

— Тут ніде немає місця для правди, — перебив її капітан, і в його голосі брязнула сталь. — Доповідай батькові про те, що бачила. Про голод. Про те, що Тірсон — це остання перешкода. Не кажи про свої страхи, Елейно. Королі не слухають тих, хто боїться. Але вони чудово розуміють цифри та сухі звіти.

Він знову випростався, і маска капітана гвардії повернулася на його обличчя, наче її прибили цвяхами.

— Ходімо, ваша високосте. Король чекає.

Вони підійшли до важких дубових дверей Тронної зали. Стражники вдарили держаками списів об підлогу, і двері повільно розчинилися, впускаючи їх у задушливу напівтемряву, просякнуту ладаном і старим папером.

Король Валеріон сидів не на троні, а в глибокому кріслі біля величезного каміна, в якому ледь тліло вугілля. Він здавався ще втомленішим, ніж уранці — мантія важко звисала з його гострих плечей. Поруч із ним, у тіні, стояв Малахій. Його чорне вбрання інквізитора в напівтемряві здавалося саваном, а вервиці з кісток у його руках мірно клацали.

— Елейно, — голос короля був сухим, як пергамент. — Ти повернулася пізно. Малахій доповів, що в місті неспокійно.

Священник зробив крок уперед, і світло каміна вихопило його бліде обличчя.

— Ми чули, на площі стався інцидент, — м'яко промовив інквізитор, не зводячи з Елейни пильного погляду. — Кажуть, якась жінка з Тірсона посміла торкнутися принцеси. Брудна біженка, осквернена горем... або чимось гіршим.

Елейна відчула, як долоні знову стали вологими. Рейнар за її спиною завмер, перетворившись на статую.

— Ви маєте рацію, отче Малахію, — неквапливо промовила дівчина, не зводячи очей із батька. — Ця жінка схопила мене за руку, але лише тому, що шукала втіхи. Її син був убитий під час першої атаки сіверян. Хіба ми можемо звинувачувати її за цей вчинок у годину великого смутку, який вона носить у серці?

— Смуток чи ні, але це порушення всіх правил, — вів далі отець Малахій. — Принцеси повинні берегти себе в такий непевний час.

— Ви знову праві, надалі я буду обережнішою, — Елейна схилила голову, ховаючи за цією покірністю гнів.

Холодний погляд Малахія ковзав по її обличчю, ніби він намагався намацати пролом у її броні. Тихий шелест його вервиць здавався їй звуком ножа, що точиться об камінь.

— Радий чути, — інквізитор ледь помітно всміхнувся, але ця усмішка не торкнулася його очей. — Адже скверна, дитино моя, часто ховається під маскою невинного страждання. Вона живиться слабкістю, розбратом і... надмірною цікавістю до тих, хто вже позначений печаткою смерті.

Король Валеріон, який увесь цей час мовчки спостерігав за перепалкою, важко зітхнув. Він потер перенісся, і Елейна помітила, як сильно тремтять його схудлі пальці.

— Досить, — прохрипів він. — Елейне, я відправив тебе на цю прогулянку, щоб ти на власні очі побачила, чому ми повинні бути єдиними. Тірсон в облозі. Стіни ще стоять, але це лише питання часу.

Він підвів очі на дочку, і в них Елейна побачила лише безсилля.

— Малахій наполягає на запровадженні нових заходів безпеки в Ріадорі. Більше варти на вулицях, більше перевірок серед тих, хто прибув ззовні. — Валеріон зробив паузу, глянувши на Рейнара, що стояв біля дверей. — Капітане, ви забезпечите виконання цього указу?

Рейнар ударив кулаком по нагруднику, але Елейна шкірою відчула напругу, що виходила від нього.

— Як накажете, сір.

— От і славно, — Малахій знову ступив у тінь, майже зливаючись із гобеленами. — А вам, ваша високосте, я радив би сьогодні ж відвідати сповідальню. Такий близький контакт із простолюдинкою... вам потрібно очистити розум від зайвих образів.