4

Прокидатися всі почали потроху, як побачили перші вершини на горизонті. Ще зовсім далеко, та вони так приковували до себе погляди. Здалеку здавалося ніби не такі вони вже й великі. Та були ці думки незрілі, погляд обманював, тільки пізніше вони зрозуміли головне правило тих гір.

Говорити не хотілося, тривала котрась година поїздки і тільки тихо хтось пожовував якийсь харч у дорогу. Ніхто достеменно не знав, куди їде, хоча у кожного на думці було одне слово – Стаціонар. Та що воно таке, як виглядає, де знаходиться, ніхто не знав. Їхали не знати куди, не знати скільки, але вже не могли дочекатися, коли будуть на місці.

Заїхали в місто, щоб зупинитися на заправці. Багато хто вже чекав цього моменту, ще не зупинившись, почалася колотнеча. Хотілося розім’яти засижені тіла. Та й просто хоч трошки провітрити свої заспані голови. Гануся спала й далі. Хлопи подивились на неї, думали чи тривожити її, чи хай далі відпочиває. Їй-бо важко давалися всі ці походи та поїздки.

— І що робити з нею, - почав Роман.

— Не хотілося б будити, - продовжив Петро, знімаючи свою сорочку.

— А може, й потрібно було, хотіла б щось купити або що, хто зна, чи зупинятимемось потім.

— Давай таки будити, збудемо, буде недовольна, не збудемо - теж бурчатиме що пропустила через нас, - сказав Петро і обережно почав голосом своїм добиратися до найпотаємніших її снів.

— О, а де ми вже є, - не встигла очей протерти, зразу ж почала Гануся, - а чого автобус пустий, всі пішли, чого не збудили?

— На заправці стали, всі пішли, вирішили і тебе збудити легенько, тобі щось треба? – питав Роман.

— Не просто ж так збудили, пішли шось подивимось, ви теж всі йдете?

— Я ні, - махнув рукою Петро, - хочу ще тут посидіти трохи, поки тихо.

— Чогось захопити тобі?

— Та ні і так добре.

Гануся і Роман пішли, Петро лишився на свому місці. От тільки всівся на середині проходу і ноги розпустив, дуже вже заклякли.

Сидів і думав, гори вже зовсім близько, здається що їхати вже не так далеко. З одного боку кортіло вже якомога швидше потрапити туди, куди вони всі так рвалися, а з іншого, що ж їх чекає там, а як жити, які умови в тих гірських лісах. Нерви приємно лоскотали його думки. Більшість справді не могли дочекатися, але не Петро. Для нього ця машина була частиною всієї цієї пригоди. Коли вона довезе їх до місця призначення, її місія буде виконана, частина пригоди закінчиться, від того й не хотів йти. Як вже зазначалося раніше, він неймовірно просто прив’язувався до речей, особливо тому, що в якійсь мірі був ідеалістом.

Поглянув у вікно. За ним стояли Роман і Гануся, хлоп курив. Петро з очима по п’ять копійок почав стукати у вікно. Роман почув, кивнув ніби питаючи чого той хоче. У відповідь побачив тільки як його товариш крутить у скроні і пальцем показує у сторону. Глянув туди, палець показував на бензинові колонки. Миттю схопившись він потушив недопалок і сховав його. Гануся почала сміятися. Подивившись в різнобіччя, Роман почухав потилицю і повернувся на своє місце.

— Мда, ну даєш, - глумлячись промовив Петро.

— Та якось само собою, навіть і не подумав. Стоянка значить перекур, - ніяково виправдовувався Роман.

— Ти теж молодець Гань, чого не сказала, - почав добиратися і до подруги Петро.

— А я шо, я стою собі та й усе, не курила я, тільки поруч стояла.

Всі засміялися. Люди почали збиратися на свої місця. Хтось займав свої, хтось чужі, а хто сварився через останніх. Коротка зупинка підійшла кінцю.

Машина гуділа, колеса її крутилися і відчувалася легенька вібрація. Передчувався фінал її дійства. З-за вікна почали виринати все типовіші краєвиди. Рельєф змінювався все більше від рівнин до нерівностей. Показалися перші величні гірські сосни. Міста закінчилися, дорога під колесами автобуса змінилася з асфальтової гладкої дороги на ґрунтове покриття, яке ой як важко давалося йому. Люди почали тихо чекати. Ось десь вже зовсім скоро вони сподівалися побачити будиночки десь серед цих сосон, або що.

Автобус почав пригальмовувати, вмить всі заворушилися, кожен по своїх вікнах, а хтось і не по своїх. Кожен шукав там того, що сам уявити собі не міг, але очі все далі так пильно шукали.

— Он спереду, гляньте, шлагбаум, - перший помітив Роман.

— І справді, он і водій з кимось ззовні говорить, може потрібно платити.

— Навряд, нас би точно попередили, скоріше просто про щось говорять, або домовляються. Впевнений, цей водій тут не вперше, от і говорить з якимось знайомим.

Почувся гуркіт коробки передач. Шлагбаум почав поволі підійматися, автобус рушив з місця.