Вона

У дівочій голові гудів цілий рій думок, а говорити зовсім не хотілося, але, щойно автівка зупинилася біля знайомого парадного, Леся першою порушила тишу в салоні:

- Відвези мене додому, - попросила, щойно зрозуміла куди вони приїхали.

- Ми вдома, - відповів чорнявий спокійно, заглушивши мотор.

- В тебе вдома, а я хочу до себе додому, - крізь зуби просичала вона, відчеканюючи кожне слово.

Відчуття були двоякі. З одного боку вона була вдячна своєму спасителю, який став на захист її честі, а з іншого – хотілося знову втекти, аби нарешті позбутися загальної незручності. Все ж таки для Лесі цей спаситель був зовсім чужою людиною.

- Треба було раніше про це говорити, а зараз – пізно. Вже майже дванадцята, - подивився на ручний годинник чоловік та відповів так само спокій.

Він відчинив дверцята автівки та не витрачаючи даремно час, за кілька секунд опинився біля протилежного боку, мавши ласку відкрити дверці і для Лесі. Такий джентльменський жест потішив би кожну та тільки білявки не було у тому списку.

- Для тебе треба особливе запрошення? – перепитав він, побачивши, що дівчина навіть не сіпнулася. Так і сиділа на місці не рухаючись, подумки пригвинтивши себе до крісла.

Її очі закотилися доверху, а груди різко піднялися від вдиху, аби згодом важко видихнути.

- Я нікуди не піду, - вперлася вона, добре розуміючи, що піднятися до нього в квартиру, було, що віддатися на розтерзання вовкові, ще й такому гарненькому.

Дивлячись на цю дівочу виставу, чоловік посміхнувся лукаво, а за секунду різко нахилився, пірнаючи в салон з головою. Леся тільки того  й встигла, що декілька разів кліпнути і за ці миттєвості вона була не тільки звільнена від паска безпеки, а й нахабно та різко витягнута за руку на світ божий.

Мороз защипав за щоки ще більше, а стрункі ноги в капронових колготах швидко почали холонути, відправляючи полчища мурах по всьому тілу. І не зрозуміло було, чи то так на неї діяв мороз, чи то – передчуття чогось іншого.

- Яка хороша дівчинка – майже вийшла сама, - додав нахаба демонстративно, ніби знущаючись. – Бачу, ми з тобою порозуміємося.

- Зовсім здурів?!

- А по мені не видно? Весь розум відбила своїм заячим хвостиком, - відповів без роздумів, притягнувши почервоніле дівчисько до себе.

 Дівочі щоки запалали, неначе натерті перцем. Від згадки відвертого карнавального костюму, хотілося провалитися крізь землю, або втекти, але хитрий не відпускав свою здобич й на метр, ухопивши її за руку так, немов би вона була його власним продовженням. Так і потягнув її далі до під’їзду, а там вже й запхав у ліфт.

За деякий час стулки ліфта відчинилися, одночасно, коли й двері сусідньої квартири. З сусідньої холостяцької барлоги, на перекур, вийшло декілька особин чоловічої статі. Видно було, що всі вони були вже давно на підпитку, у веселому настрої чекаючи того моменту, коли річний календар обнулиться, почавши свій відлік з нового листа. Але звернувши увагу на пару, що проходила повз, один з них різко отверезів.

- Відпусти її! – заволав Вадим гнівно, побачивши, що його колишню дівчину тримають за руку, ще й таким загарбницьким чином, і ті зупинилися.

Гості Вадима затихли, не розуміючи, що ж таке трапилося, а чорнявий з цікавістю підняв брову, з ніг до голови вивчаючи опонента.

- Ти хто такий? – перепитав він, вперше побачивши свого сусіда по поверху.

- Це моя дівчина, - вийшов Вадим на перед та хотів було схопити Лесю за руку, аби притягти до себе, але дівчина не дала йому тієї змоги, відкинувши його граблі швидше, ніж він міг щось зробити.

- Я не твоя дівчина! – гаркнула вона, не витримавши підлого нахабства.

Думала, що вже забила на нього та й забула давно, а виявилося, що ще ні, бо так хотілося роздерти обличчя покручу, але вона не могла дати собі такої вольності. Так і стояла задерши носа до гори, давши своєму спасителю зробити всю роботу за неї.

- А-а-а? – протягнув спаситель, склавши два плюс два. Дивлячись на двох колишніх, що дивилися один на одного з-під лоба, він швидко зрозумів, що перед ним горе сусід, до якого й повинна була потрапити коробка з різдвяним подарунком. – Що ж, друже, - зробив крок до чергового залицяльника та поплескав по плечу явного невдаху. – Була твоя – стала моя, - сказав далі впевнено та придавив його ключицю так сильно, що Вадим осунувся, засичавши від болю. – Думаю, я добре пояснив, що буде, якщо ти й далі будеш нести всяку нісенітницю, псуючи мені настрій?

Поки всі присутні відходили від інформаційного шоку, не розуміючи й половини того, що зараз відбувалося, чорнявий відчинив двері та запхав Лесю поперед себе.

- Зая, а ти, я бачу, популярна, - озвучив він свої думки, зачиняючи металеві на замок. – Невже мені все життя прийдеться відбивати від тебе залицяльників?

- Ніхто тебе й не просив цього робити, - фиркнула дівчина, десь внутрішньо потішаючись, адже цей красивий незнайомець зробив те, про що вона мріяла від самого Різдва, ніби на підсвідомому рівні відчув її потребу. І так добре та спокійно стало на душі, але сама Лесюня не показала тієї ейфорії. – Нащо ти мене сюди притягнув? – продовжила колотися, бо така була її роль. Не все ж коту – масло.

- Ти вже доросла дівчинка. Думаю, знаєш відповідь на це питання, - відповів слідом, вже знімаючи з себе верхній одяг, і дівочі очі, від почутого – розширилися, ніби хто сірники в них повставляв.

Вона щось хотіла сказати у свій захист, але вийшло так, що ворушилися одні губи, пропускаючи повітря, і ця картина була схожа на рибу, яку ось-ось викинуло на берег. Лесю, може й не викинуло на берег, але відчувала вона себе так само – як не у своїй стихії.

- Про що ти там таке подумала, що аж покрасніла, Зая? – розтягнув либу господар трьох кімнатної. – Збоченка напевно? Я хотів аби ти мені рани допомогла обробити. А ти про що подумала?

- Ні про що! – і на цей раз відрізала голками, але внутрішньо почала себе картати, адже, і правда, у тій світлій голові, окрім пристрасних та відвертих картинок у горизонтальному положенні, нічого путнього не було. – Показуй де аптечка.