Вона

Леся летіла, як навіжена, стараючись якомога швидше покинути під’їзд. Після усього пережитого серце калатало нестримним моторчиком розносячи по тілу особливі флюїди, і то напевно від тієї швидкості, яку вона зараз включила. Бо, на диво, серед усього того внутрішнього спантеличення вже не було ні стресу, ні страху, ні злості. Натомість, відчуття були схожі на ту ейфорію, яка з дитинства – коли ти поцупив черешні у сусідньому садку та не отримав на горіхи, з нетерпінням чекаючи наступної вилазки, аби знову наїстися смачненького та отримати чергову дозу адреналіну.

От так і зараз – тікала від нахаби, грішним ділом обдумуючи як же добре було б зустрітися з ним знову.

Ось такою була Леся.

Коли вона вже опинилася на першому поверсі – з полегшенням видихнула та навіть посміхнулася собі грайливо, оцінивши всю ситуацію, а далі, вже спокійно крокуючи, кинула оком на пару, що мало не роздягали один одного, в пристрасних обіймах.

Цікаво було дивитися на подібну картину збоку, згадуючи й себе в підлітковому віці. Тоді відчуття були збільшені через призму відсутності досвіду та сприймалися надто тремтливими, а від того й були особливими. Навіть позаздрила коханцям, але, коли густий знайомий запах чоловічих парфумів через ніздрі вдарив в мозок, розбудивши його – різко зупинилася, неначе примерзла до твердої основи.

- Я більше не можу. Хочу тебе, - шепотів чоловічий голос до незнайомки, і ці слова ножем пройшлися по серцю, адже проговорив їх ніхто інший, як Вадим, з яким Леся зустрічалася вже декілька місяців.

- Нас побачать, - відповіла його компаньйонка соромлячись, ніби й досі була цнотливою дівою.

- Ходімо до мене, - знайшов вихід Вадим та ще тісніше притягнув до себе квітку, що цвіла та пахла від його пристрасних залицянь, і тільки зараз Леся відійшла від ступору.

- Я вам не заважаю? – Спустившись на декілька сходинок перепитала вона, свердлячи очима, солодку парочку, в яких вже навіть губи опухли від пристрасних поцілунків.

- Леся! Що ти тут робиш? – вигукнув Вадим ошелешено, явно не чекаючи її тут бачити. – Це не те, про що ти подумала! – послідувало далі, як підтвердження його провини, яку він одразу хотів з себе скинути.

- А що це? – перепитала вона напрочуд спокійно, хоча в середині все палало, ніби в пеклі, спонукаючи до істерики, яка ось-ось могла вирватися непідконтрольним цунамі. Але ті шестерні, що активно почали крутитися в голові, переосмислюючи все побачене та почуте, не дали їй зробити дурості.

- Чому ти так вдягнена? – запитав Вадим, змінюючи тему та зробив декілька кроків до своєї вже не своєї дівчини.

- Не про мене зараз, - почулося у відповідь і той відразу зупинився, тримаючи дистанцію.

- Чий це плащ?

- Я ж не питаю де ти підчепив цю кралю? – Запитала Лесюня у відповідь, зиркнувши на дівчину, що почервоніла, як стиглий помідор та сховала очі до підлоги, проковтнувши язика. – Мені не цікаво, то чого ти мене питаєш?

- Давай піднімемося та поговоримо спокійно, - запропонував Вадим, розуміючи, що зараз розмови не складеться, а його супутниця почувши це, смикнула горе коханця за руку, аби звернути на себе увагу, але той вже й забув хто був поруч.

- Вибач, у мене інші плани. А ви – продовжуйте, - зробила круговий жест рукою та розвернулася до виходу.

- Я тобі не потрібний? – в одну мить заволав Вадим, ніби з ціпка зірвався. До цього був таким спокійним, а коли відчув байдужість з боку Лесі – зовсім здурів. – Ти, що – скористалася мною? Ти мене зовсім не любила?

- Що?! – не повірила почутому Леся, розуміючи який насправді доля зробила подарунок, аби вона могла побачити справжню личину цього покруча. В такому ракурсі ця різдвяна пригода з Вадимовим сусідом в головній ролі, стала кращим, що могло сьогодні з нею статися.

Не хотілося показати себе слабкою, не хотілося злитися, тож спеціально пригнічуючи ту внутрішню ненависть, зціпивши пальці в кулаки, Леся мовила далі:

- Як забажаєш. Якщо тобі від цього стане легше, аби очистити совість – можеш думати що хочеш. І, так, - вклала всі сили аби дати останню відсіч, - як бачиш, плащ не твій і одяглася я не до тебе. Бажаю веселого Різдва! – Розвернулася та вийшла, високо піднявши голову.

- Хто він? Це Антон зі сто п’ятої?! – волав Вадим в спину, але білявці вже було не до нього. – Лесю, хто він?!

За мить білявка вийшла з під’їзду. Хотілося плакати і як найшвидше зняти цей клятий карнавальний костюм, але вона не могла дозволити цьому покручу так на себе впливати. Тільки відійшовши на відстань ста метрів від будинку, вона заволала, як навіжена, аби викинути всю накопичену злість та біль, а далі, взявши себе в руки, пообіцяла більше не бути слабкою. І це спрацювало, бо вже за кілька днів вона з вдячністю сприймала ситуацію, оцінюючи все, що сталося, гарним уроком та божим провидінням.

- Перестань реготати! – гаркнула Леся до Соні, яка вже склалася вдвічі та своєю розкутістю притягувала погляди з сусідніх столиків. – На нас вже люди дивляться!

- Не можу, - мовила та. – Як тільки уявлю його очі… - та свої протерла від сльози.

- Чиї очі?

- Яка різниця. Чи то очі колишнього хлопця, чи – майбутнього, - з підстьобом відповіла Соня, на додачу кліпнувши грайливо оком, яке щойно протирала.

- Не мели дурниць, - фиркнула Леся та відвела очі в бік, аби подруга не прочитала у них того бажання про яке дівчині самій соромно було зізнатися. – Ні з одним з них мені вже не по дорозі.

- Ти впевнена? Тобі ще плащ повертати, - парирувала чорнява та відпила ароматної кави, яка відразу обгорнула рецептори своїм особливим смаком.

- Новою поштою відправлю.

- А даремно. За твоїми словами – мужчина – вищий сорт. А головне сексуально активний та цілеспрямований – не те, що Вадим, - сказала і скривилася, проклинаючи про себе гада, якого готова була задушити власними руками.

- Не нагадуй про нього. Як згадаю його з тією дівкою, аж нудити починає. Не розумію, як я могла бути настільки сліпою, щоб не бачити всього?