Вона

Двадцять п’яте грудня радувало своїм лапатим снігом та відсутністю морозу, і така казкова погода надавала додаткового лоску до атмосферного настрою. Всі готувалися до різдвяного вечора і Леся не стала винятком. Правда, її приготування відрізнялися від більшості тих, хто збирався провести цей святковий вечір у колі найрідніших людей – воно було таким же особливим, як і сама дівчина.

Коли всі поверталися додому, у святковому сумбурі обіймаючи рідних та друзів, Леся з нетерпіння чекала свого часу. Від холодної задухи у тісних основах важко було дихати, а від незручної пози, від якої затікало усе її тіло – хотілося вискочити назовні, але білявка трималася, адже такою була її затія.

Довгі хвилини в дратуючій тиші і довготелеса білявка з блакитними очима дістала свій телефон – єдине, що взяла з собою у цю цікаву різдвяну подорож. Тож, провівши пальцем по екрану, вона вперше, за деякий час, впустила світло в осередок мороку в якому зараз була.

Декілька маніпуляцій і на екрані висвітився перелік абонентів, серед яких вона обрала найкумедніше. КАБУЛЬКА (а саме таким було ім’я обраного абонента), висвітилася грайливим фото на екрані, а згодом, після декількох продовгуватих гудків ця чорнява німфа, завершила свій загальний образ приємним голосом.

- Алло! – протягнула подруга грайливо і така її млосність ще більше розізлила Лесю, яка вже була на грані зриву.

- Щоб тебе, Соня! – Мало не плювалася вона, проклинаючи все і всіх на світі, стараючись у тому гнівному тоні знизити децибели, аби говорити пошепки, та як би не старалася, все ж не могла себе контролювати, гріючись з середини праведним гнівом. – Аби я ще хоча б раз тебе послухала! Не приведи Боже!

- А що не так? – Знову такий спокійний голос Кабульки по той бік слухавки, яка ще не зрозуміла “що” й “до чого”. – Ти де?

- В коробці!

- В коробці? - перепитала Соня в здивуванні. - В якій коробці?

- В картонній, - мовила білявка та обперлася на підсилені внутрішні борти з дерев’яного каркасу, що порядком дратували, адже абразивна та тверда текстура мало не ранила її м’яку та бархатисту шкіру кожен раз коли вона ненароком її торкалася.

- В картонній? - ще раз продублювала подруга ошарашено, стараючись уявити цю картину маслом. – Що ти робиш у картонній коробці? Зовсім здуріла!?

- Здуріла, бо послухала тебе недолугу, а тепер страждаю, - хмикнула Леся, у якої на очах мало сльози не потекли, але згадавши, що вона витратила майже дві години часу аби навести марафет на обличчі, швидко взяла себе в руки та придушила ті образливі відчуття в середині. – У мене спина болить, ноги затекли, а дупця замерзла та покрилася інієм!

- Нічого не зрозуміла. При чому тут я?

- Ти напоумила мене! – Гаркнула білявка грізно та уявивши, що хтось почує її крики за межами коробки та викличе поліцію, знову приглушила голос, за мить поправивши свій карнавальний костюм, який майже нічого не прикривав на дівочому тілі. – Ти сказала мені, що я повинна додати родзинки до наших з Вадимом стосунків та перейти на новий рівень відносин!

- Я?

- Так, ти!

- І що ти вичудила на цей раз? – Видихнула Соня та відкинулася на спинку крісла аби всістися зручніше та з особливим ентузіазмом приготувалася вислухати чергову історію, яких у Лесиній кишені валялися десятками.

- Нічого такого… - протягла дівчина, внутрішньо скрутившись у равлика, аби у тому зніяковінні сховатися від відчуттів сорому та власної дурості, але за кілька секунд затараторила так швидко, неначе нарешті наважилася та випалила: - Я одяглася у карнавальний костюм та відправила себе службою доставки до Вадима, і вже майже годину сиджу в коробці під його дверима і не знаю, що робити далі.

- Що?! – вирвалося у Соні, а тіло так відреагувало, що аж підірвалося з крісла. Без сумніву, аби вона зараз пила свою каву, що стояла поруч на стільниці – ароматний напій точно б вилетів фонтанами, формуючи цілі колонії бризків. – Ну ти й даєш, Лесюню!

Бувало всякого: горе подруга залазила на дерево аби прослідкувати за черговим коханням на все життя, але у висновку звалилася з дерева та порвала штани, піднявши ґвалт на всю околицю; одного разу вона з неабияким азартом повисмикувала волосся одній білявці, прийнявши її за суперницю, але пізніше виявилося, що то сестра її залицяльника; бувало й таке, що Соня витягувала Лесю за руку з ВРАГСу, бо та хотіла допомогти знайомому іммігранту, аби його не депортували з країни та мало не пішла з ним під вінець. І це ще не повний список пригод пані Спічко.

Що сказати: Лесі ніколи не було мало, а сьогоднішня витівка була дитячим лепетом в порівнянні з попередніми, тож Соня заспокоїлася так само швидко, як і збентежилася.

- Я ж не знала, що його вдома не буде і він слухавки не братиме, - з відчуттям внутрішньої образи на себе та на хлопця, якому хотіла віддатися у різдвяну ніч, продовжувала Леся виправдовуватися. – Тепер валяюся тут, у під’їзді, чекаючи поки він повернеться додому… і вилізти не можу, бо тоді весь сюрприз коту під хвіст, а купа часу та сил на приготування – у смітник.

- Я в шоці! – видихнула подруга в слухавку та набравши повітря, видала цілу лекцію. – Я пропонувала тобі зробити перший крок, аби ви перестали невинно триматися за ручку та цілувати один одного в лобик, як робили увесь час, поки зустрічаєтеся. Зауважу: Я не просила відправляти себе напівголою по пошті. Ти взагалі сповна розуму? Де – "додати родзинки", аби підкинути дровець у топку інтимних стосунків, а де – проробити усе те, що ти зробила, аби вискочити, ніби чорт з табакерки, - знову видихнула та зробивши свої власні висновки, додала іронічно. – Нагадай мені наступного разу не пропонувати тобі кальян вдома налагодити, щоб ти у висновку сірко-водневу бомбу не забацала.

- Не смішно, - зауважила Леся, вислухавши усю лекцію до кінця.

Як би там не було, а подібне бурчання підбадьорювало її, як і кожного разу, коли вона хотіла підтримки від подруги. Така собі прочуханка з її боку, приймалася як материнська, така, якої Леся не отримувала багато років, адже ще будучи маленькою стала напівсиротою. Соня завжди вела себе подібним чином, а Лесюня й не була проти.