6. Допоки смерть не розлучить нас....

Так вже воно сталося, що Ольга завжди покладалася лише на себе. Сама вивчилась, сама знайшла, влаштувалась, сама пробилась. Поки що не надто високо, лише до керівника відділу, але у неї ще все попереду. Вона молода, а компанія перспективна. От єдине — це на влаштування власного щастя якось чи то часу, чи сил не вистачило. А вже 29 рочків, треба вирішувати питання. Сергій зʼявився у їхній будівлі недавно, працював він у якійсь фірмі, що займала третій поверх. Перетинались іноді випадково то в ліфті, то у кафе на першому поверсі, то на вулиці. Він був приблизно її віку і виглядав досить привабливим. Тож, Ольга часу не гаяла, а робила все, аби «випадково» зустрічатися з ним якомога частіше. Та далі чергових фраз ні про що діло не йшло. У чому справа, Ольга дізналась трохи згодом: виявляється у нього була дівчина. Ну що ж, просто треба посилити тиск. Та все виявилось ще гірше, у них вже було заплановане весілля на осінь. Отут вже Ольга зрозуміла, що на ігрища часу не лишається, треба діяти радикальніше. Першим ділом розвідала де саме і ким працює, варіант виявився непоганим, знову ж таки й перспектива і зарплатня непогані. Тож, ціль визначена, все інше не має значення. Майже місяць і купу грошей витратила на гадалок, цілительок і психологів широкого профілю. Усі як одна гарантували результат, та його не було. Врешті, вже на межі зневіри у даний метод досягнення цілі, потрапила до чергової провидиці. То була стара сива циганка.

— Мені треба зробити приворот на оцього хлопця, — дівчина поклала на стіл фото.

Циганка спочатку подивилась на дівчину, здавалось, що зазирнула через очі в саму душу, лише потім ковзнула поглядом по фото.

— Не треба тобі цього робити, — врешті проскрипіла.

Отакої, Ольга вперше почула відмову:

— Це ж чому?

— Ти сама не розумієш, що просиш. Це дуже поганий ритуал.

— Давайте ви не будете читати мені моралі. Я плачу гроші. Вам що, гроші зайві?

— Ти потім пожалкуєш, та назад вже нічого не повернеш.

— Що буде потім — доживемо, побачимо. А зараз мені потрібен приворот!

Лише коли повернулась додому, з Ольги наче пелена впала. Її просто розвели! Та сума, котру вона віддала циганці — це просто жах! І за що, за чергову обіцянку, котру прийшлось мало не зубами виривати. Та вже наступного дня зранку все помінялось. Циганка свою справу таки знала, і обіцяне виконувала. Обід у кафе, побачення, вечеря у ресторані… Події розвивались надзвичайно швидко. Чиїсь там трагедії чи образи з цього приводу її цікавили мало. Просто перед нею була чергова ціль, вона її досягала, все інше не мало значення.

Рік минув у сімейних радощах. З Сергієм вона не помилилась. Єдине, що трохи псувало щастя, — це його ревнощі. Він не терпів жодного бодай натяку на якісь самі невинні контакти з будь-ким чоловічого роду. Страшне сталось за кілька днів до річниці їхнього весілля. Сергій потрапив в аварію, загинув на місці. Це був шок. Втрату Ольга переживала довго і тяжко. Та життя йшло, і за пів року їй трапився чоловік, з котрим завʼязалися стосунки, при тому, самі собою, без якихось маніпуляцій з боку Ольги. Стосунки ті розвивалися тепер неспішно, але досить романтично. І чи то вони, чи пережите нещодавно, трохи змінили Ольгу, вона стала мʼякшою, не такою категоричною. Емпатія — поняття незнайоме й абсолютне вороже для неї ще зовсім недавно, стала потроху таки проникати в її душу. Врешті, мова зайшла про весілля з Олегом, так звали того чоловіка.

Ось тоді й зʼявився вперше Сергій. Він приснився їй. Він виглядав нещасним, ображеним, він докоряв їй:

— Ти вже забула мене? Ти мене більше не кохаєш? — Сон був настільки яскравим, реальним, що Ольга кинулась, серце калатало, вона навіть огледілась з острахом, переконуючись, що в кімнаті нікого нема.

Сергій приходив щоночі. Він скиглив, жалівся, докоряв. Та з кожним разом ставав агресивнішим, і вже поміж докорів усе частіше звучали погрози. Він нагадував їй, що вона лише його, що вона не має права зраджувати йому. Постійне недосипання, нервове виснаження, синці під очима стали помічати навіть колеги, не кажучи вже про Олега. Нервів додавали їх допити, на котрі вона або брехала щось чергове, або взагалі відмовчувалася.

Врешті, зважилась, пішла до отої ворожки, хоча і памʼятала, як та застерігала її, що, мовляв, вороття не буде. Мабуть, на щось подібне вона очікувала. Не було вже там ніякої ворожки, а те приміщення орендувала якась інша фірма. Вона знову кинулась по обʼявах. І отут вже декотрі зі спеціалістів одразу відмовляли їй, як тільки чули, про що йде мова. Декотрі ж без проблем брали гроші, та, очікувано, результату ніякого не було. Зате Сергія її походеньки дуже розізлили. Він терзав її щоночі. Олег бачив, що з його вже майже нареченою відбувається щось нехороше. Та що саме, він не розумів, а вона не зізнавалась. Стосунки ставали все напруженішими. Врешті, вона не витримала, й усе йому розповіла. Він, очікувано, просто пішов, гримнувши дверима. Вона залишилась на одинці з коханим з того світу.

Олег повернувся за два дні.

— Зі мною ти теж отак? — запитав, не дивлячись на неї.

Вона плакала і божилась, що ні, що то була дурна помилка, що була егоїсткою, і що тепер вона зовсім інша, що то він змінив її, і без нього вона пропаде. Олег був стриманим, видно, що остаточно не пробачив, не прийняв, та кинути отак у біді не міг. Тож, з того дня оббивали пороги сумнівних конторок разом. Ольга схудла, швидко втомлялась, покинула роботу. Врешті, вийшли на чергового «чаклуна». То був старий зморщений, але категоричний і вредний дідуган. Спочатку взявся за справу, та відразу ж помінявся на лице і відмовився.