Розділ 24

Сутінки швидко змінилися глибокою ніччю, Тарен міняла пов'язки у світлі багаття. Ліва рука легко піддалася, а ось перев'язати праву — цілий процес. Ревільс підкрався і, швидким рухом, вихопив із її рук бинт:

— Якщо ти продовжуватимеш мучити себе — я точно не зможу заснути.

Дівчина злякалася, але швидко прийшла до тями. Їй, звичайно, було відомо, що він відчуває навіть краплю її крові, на відстані кілометра, як акула. І саме це зараз турбувало його сон. Він мовчки сів навпроти і продовжив почату нею справу. Тар несміливо поглядала на чоловіка, не наважуючись завадити, але помітно почервоніла, коли він опустився на коліно і торкнувся її щиколотки. Ревільс не зміг стримати посмішки, знов помічаючи її реакцію.

— Не варто, я сама можу…

— Але ж ти бинтувала мої рани.

— Але для мене це менша мука.

— А ось це брехня. Тобі боляче дивитись на те, як страждають інші. — він говорив звично холодно. — Може мені й важко, проте на моїх очах не блищать сльози.

Ревільс не заплакав би, навіть зловивши кулю в серце. Зараз же боровся з банальною жагою крові, жалюгідною, звіриною емоцією, з якою боротися доводилося все життя. Так, ця дівчина, для нього, особлива і, такої крові, він не відчував ніколи, але надто великі ставки.

— Скажи, чому, насправді, ти не хочеш жити у замку? — тихо говорив вампір, акуратно торкаючись свіжих ран на її щиколотках...

— Я не говорила про замок. Я говорила про кохання.

— Що мені зробити, щоб ти мене покохала?

— В мене немає відповіді. Мер вискочила б за тебе навіть якби знала напевно, що сорок років щоночі її будуть бити палицями, але я… — вона глянула на принца, сподіваючись, що він сам щось зрозуміє.

— Я не одружився б із щукою, навіть якби мені пообіцяли на додачу до корони панування над світом. — він скинув брову і, провівши рукою по ніжній ніжці, піднявся з колін.

— Ти ж усе знаєш про неї, так?

— Я у неї стріляв. Крапля крові і я можу сказати про об'єкт все, вік, стать, расу, національність. Але тут справа не в расі, і не в цноті. Просто їй не підійшло б життя у палаці. А ти інша.

— Я ніколи не зможу дотримуватися замкових правил. Як там говорив гросмейстер? Бунтарка? Він мав рацію.

Від однієї згадки очі принца хижо заблищали і кулаки налилися свинцем.

— Та фраза, що ти сказала. Ти хотіла б прожити з ним вічність?

— Я сподівалася, що це врятує вас.

— Ні, ти просто вигукнула те, що подумала. Він читав думки і знав би, про твою стратегію, заздалегідь. Я не зміг би скористатися моментом.

— Я не маю виправдовуватися за те, що ти сам вирішив або гросмейстер тобі сказав. — Тарен глянула на місяць. — Твоя варта.

Вона не знала, що відчувала до гросмейстера, але це точно не кохання. Ті солодкі промови, якими він спокусив Тарен, згубно впливали, тож, швидше за все, вона просто до останнього вірила йому. Недарма ж кажуть, що жінки люблять вухами.

«Так, мама казала, що коли я виросту, хлопці за мене поб'ються. — думала дівчина, намагаючись заснути. — Але що всі вони вважатимуть мене своєю власністю — не говорила».

Цієї ночі її дійсно мучив пекельний біль, заснути було неможливо. І вранці, звичайно, нічого не змінилося, але давати слабину тепер було не можна, треба закінчити розпочате та повертатися до міста.

— Сьогодні залишаємось у таборі. — підсумував Дол, дивлячись на дівчину.

— Ні, я можу йти, я довго не спала через біль, але до ранку все минулося, тож я не виспалася, але вже прийшла до тями. Давайте доведемо справу до кінця і я висплюсь вже з чистою совістю.

Якби проводилося голосування, четверо з п'яти голосували б «проти», але хтось вирішив, що все, дійсно, гаразд, а хтось просто дав їй можливість проявити мужність.

Проте мужність закінчилася вже за годину. Тар почала шкутильгати на обидві ноги, але цього, може й не помітили б, якби кровопивці, не озиралися кожні дві хвилини.

Першим здався Сарбс:

— Я нагадую, що я упир, без року тиждень, і, може, я ніколи не пробував людської крові на смак, але точно знаю, що вона мені сподобається. — видихнув хлопець стискаючи кулаки.

— Тар, — погодився Ревільс. — не те, щоб я його підтримую або дам тебе поранити, але я його розумію. Давайте зупинимося, на пів години, буде можливість замінити пов'язки та перепочити.

Вона приречено зітхнула та кинула рюкзак на землю. Мерелед зголосилася допомогти. Якісь дивні мазі, пігулки та бинти. Загалом через десять хвилин дівчина була готова йти далі, кров зупинена і, навіть, затих біль.

Тарен укомплектували, набагато краще, поверх шару бинтів м'ятна мазь і знову бинти. Толку мало, але запах повинно відбити. Дівчина, звичайно, просила просто кольчугу, але Дол запевнив, що це не спрацює. Вона гордо продемонструвала хлопцям «броню» та оголосила, що готова йти.

Не встигли друзі рушити з місця, як дорогу їм перегородили три орки. Проте замість стегнових пов'язок на них були штани і, навіть, сорочки з манжетами і накрохмаленими комірцями, посади їх в офіс, у невеличкому місті, ніхто б і не помітив каверзи. Друзі зробили крок назад і схопилися за зброю. Орки не рушили з місця, один з них тримав у руках папку з документами, він скорчив незадоволену міну і заговорив:

— Доброго дня вам, мандрівники. — голос, хоч і був схожий на рик, але звучав лаконічно та послужливо. — Мені вже донесли, що ви на підході, ми вирішили вас зустріти та забрати посилку.

— Ви хочете сказати, що дорого-одягнений ельф, передав посилку оркам? — з глузуванням запитав вампір.

— Нічого смішного я тут не бачу, ми вже довгий час спілкуємося з главами держави, з нами ельфійський посол, що контролює рівень розвитку. Щойно наше суспільство дійде до певного рівня, вони будуть готові прийняти нас.

Принци переглянулись. У супровідному листі йшлося, що посилку можна передати тільки до рук їхнього вченого, який знаходиться в лісі один. Та й сини королів точно знали б про такі контакти.