Розділ 21

В осінній частині лісу навіть ночі були холоднішими. За те закінчився дощ, цікаво, якщо в столиці також сухо, як дядечко відреагує, коли виявить, їхню відсутність?

Тарен підкидала гілки в багаття, намагаючись зігрітися і крутила в руках сірого ферзя. На її колінах тривожно спав Сарбс, міцніше стискаючи поділ сірої сукні. Ревільс, сплячий за півметра, раптом сильніше заплющив очі і кинувши фігурку на землю, вона обережно провела рукою по чорному волоссю. Він миттю заспокоївся. Ці двоє сьогодні спали аж надто тривожно і тільки так вдавалося їх вгамувати.

На плечі тихо опустився плащ Ревільса. Вона здригнулася, і тут же накрила долонею фігурку, але поруч сів Дол і заговорив у звичній спокійній манері:

— Клик казав, що ти можеш брати його без попередження.

— Так, я знаю. — зітхала та. — Просто…

"Просто я його зрадила" — подумала Тар, але сказати не наважилася. Від дбайливого ставлення принца ставало лише болючіше. Кожне його слово, в будь-якому ключі, як ножем по серцю. Кожне тренування виглядає так, ніби він навчає свого вбивцю. І вбивця вже почав перемагати. Ще й цей, чортів плащ із фіолетовим підбоєм. Вже ясно, що це не просто предмет гардеробу. Навіть гросмейстер за першої зустрічі назвав його бронею. Виходить, він може захистити навіть від фокусів білого короля.

Ельф торкнувся руки, що ховала важку фігурку, і розтиснув її пальці. Чорний пішак.

— Це брехня. — він буквально «змахнув» ілюзію.

Сірий ферзь.

— Все дуже складно… — затараторила дівчина. — Дуже багато всього сталося, я…

— Тихо. — у звичній манері відповів чоловік і дістав свою фігуру. — Я сам не знаю що відбувається, але Мерелед…

— Вона теж, — перебила його дівчина, — і Сарбс. Я знаю, що вони можуть змінювати колір, залежно від того, що в тебе на душі, але щось сталося, і моя тепер залишається сірою.

Звичайно, це могли бути просто ігри гросмейстера, який намагається вбити моральний дух, але виглядало все аж занадто реалістично.

— Ти розумієш, що йому казати не можна? — вів далі Дол.

Тар покірно кивнула.

Дол завжди виглядав стриманим та холоднокровним. На відміну від буквально холоднокровного вампіра, котрий зривався на кожне слово, на кожен жест, особливо зараз, коли людські емоції переважали над звичними інстинктами. Йому й так важко кидати друзів на списи, а якщо дізнається, що тепер і вони його зрадили, що він відчує?

— У шахи можна грати утрьох. Наосліп.  — тихо продовжував ельф. — Старший брат обігравав і мене, і Ревільса щоразу, але ми можемо спробувати знову. Просто підігравати один одному, не розкриваючи таємниці.

— Хто вважається переможцем в таких шахах.

— Це треба дізнатися у білого короля. — прошепотів чоловік. — Нам ця перемога не потрібна, це взагалі не наша гра. — він обережно поклав руку на плече дівчини. — Іди спати, моя варта.

Проте сон не йшов. Тар дужче куталася в плащ з фіолетовим підбоєм і обіймала упиря. У голові крутилися два образи. Таких різних, але таких подібних. Кожен з них прагнув перемогти і обіцяв світле майбутнє, один говорив про замкові склепіння і розпоряджався, наче вибір вона вже зробила, інший був ввічливий і поступливий, говорив, що вона сама обирає своє майбутнє, а в результаті видав їй фігуру і як факт, затвердив, що її сторона сіра. А може, справді, Ревільс, з самого початку, був їй чужим і вона сама, хоч і мучилася, але не хотіла стояти поряд із чорним королем.

Вампір знову, крізь сон, стис кулаки і скрипнув зубами. Вона звичним рухом знову провела рукою по чорному волоссю, заспокоюючи. І сама не помітила, як задрімала.

Наступною на варту піднялася Мерелед. Тієї ночі в тендітній дівчині прокинулося дивне відчуття. Четверо спали і точно потребували її захисту. Вперше в житті Ревільс, який так багато говорив про недовіру і насміхався з її бажання носити форму, просто заснув. Довірив їй своє життя не в медичному шатрі, а, буквально, на полі бою. Тура мимовіль стала чорною.

Та гросмейстер не забарився.

— Ось я тебе і знайшов.

Дівчина схопилася за арбалет, намагаючись роздивитися темний силует. Та він навіть не намагався ховатися, тільки низько вклонився, наче королеві і невпевнено підняв очі.

— Я щойно помітив, як у ложі богів війни з'явилося ще одне крісло, а інші заговорили про тебе.

— Блеф доречний в покері, а не в шахах. — їдко підмітили дівчина. — Ти все переплутав.

— Можеш мені не вірити. — лагідно говорив чоловік.

Гросмейстер нарешті вийшов із тіні, він роздивлявся дівчину з цікавістю, наче намагався зазирнути в душу. Мерелед навіть здалося, що раніше вона вже вдивлялася в ці холодні сірі очі, та не могла згадати коли. Тоді чоловік зробив крок на зустріч і обережно торкнувся долонею її обличчя.

— Що є в тобі такого, що з змусить нас найсильніших чоловіків усіх світів взяти до себе жінку?

 — Сила. — впевнено відповіла дівчина, хапаючи його за руку. — Не торкайся мене.

Чоловік схопив її за зап'ястя у відповідь і з силою вивернув руку. Дівчина скрипнула зубами, намагаючись не закричати і озирнулася на мирно сплячих друзів. Мерелед переповнило відчуття відповідальності, вона повинна була б розбудити інших, але його слова змусили відчути силу. Силу дати йому відсіч самотужки. Тому вона випустила арбалет, і висмикнула з-за поясу невеличкий кинджал. Та вдарити не вдалося. Він відштовхнув опонентку на півметри і також вийняв невеликий ніж з полум’яним лезом.

— Може король і найслабша фігура, та і він може з'їсти туру! — прошипів чоловік. — Мій хід!

Гросмейстер спробував вдарити у відповідь, але дівчина спритно ухилилася. Потім знову і знову. Вона не дала себе торкнутися жодного разу, проте не можна вічно відступати. Контратака не вдалася він також відступав, змушуючи відходити разом із собою все далі і далі у глиб лісу. За спиною ще жевріло багаття, біля якого залишилися друзі, але чим далі вона заходила то більше розуміла, що він просто намагається відвести вартового зі свого посту.