Розділ 16

З сонцем підвівся і кентавр, він приготував сніданок, розбудив друзів. Спорядив їх у дорогу і застеріг, розповівши, що в цей ліс не можна ходити не тому, що тут живуть орки, а тому, що тут водяться жахіття набагато страшніші. Друзям вже вдалося переконатися, але тривожний тон нового знайомого змусив запереживати ще більше.

Міцна духом залишалася тільки Мерелед. Вона чомусь з трепетом стискала в кишені сіру фігурку і все міркувала про те, чим це може закінчитися.

Незабаром друзі піднялися на черговий пагорб.

— Дивно. — раптом заговорила Тарен. — Ми ніби йшли, літо було, а за пагорбом, наче, осінь.

І справді, одразу за пагорбом усі крони були розфарбовані якимсь п'яним художником у вогненні червоно-жовті кольори, а деякі й зовсім уже скинули листя. Зеленими стояли лише деякі сосни. У цій частині лісу багато затоплених гном'ячих шахт і копалень, тож не дивно, що природа отримує таку шалену шкоду. Починався неприємний грибний дощ. Друзі накинули капюшони і спустилися з пагорба, тільки Тарен чомусь не поспішала.

Вона не могла перестати думати про мізерикорд. Усюди тягає його за собою (як тепер кажуть, «хтозна»), але при всіх тих неприємностях, що відбувалися, не поспішає його діставати. І нехай орк виявився б не по зубах, але хіба вона не звільнилася б сама минулого вечора. Це ж лише дерево. Адже не людина і не звір. Озираючись знову на друзів, що весело спілкувалися, вона задавалася лише одним питанням: як це принцу спало на думку вирішити, що вона може бути ферзем, у цій партії. Адже ферзь найсильніша фігура. Вже точно не той пішак, що зараз тривожно дивився їм услід.

— Тар! — з добродушним смішком гукнув упир. — Наздоганяй, а то знов потрапиш в халепу.

Навіть шпильки з його вуст звучали мило. Дівчина посміхнулася і поспішила до решти.

Варто сказати, що в «осінній» частині лісу було значно більше живності, у кущах постійно щось шелестіло, а от птахи майже не співали.

Іноді в повітрі чулося потріскування. Такий звук могли створювати лише погано скріплені інформаційні канали. Інформаційний канал — це щось подібне до потоку між двома магами. У виконанні, штука досить складна, тому підтримують його, зазвичай, двоє, схоже це на прийом-передачу файлів, де обидва приймають сигнал і обидва передають. Передати можна все, що вважаєш за потрібне, картинку, текст або власні думки. Однак це не є читання думок. Якщо «передаючий» думає, але не транслює інформацію в потік, «приймаючий» її не отримає.

То був канал між офіцерами. Хоча вони йшли поруч, говорити вголос не хотіли. Для інших тема їхньої розмови залишалася секретом, але всі знали точно, що коли Дол кладе руку на ефес, діалог не з приємних.

На четвертій годині безперервного крокування дівчата заскулили. Все-таки, долати такі відстані по пересіченій місцевості не так просто, як здавалося спочатку.

— Дол, коли ви перестанете шепотітися, можна буде зупинитися, хоча б на півгодини? — нила Мерелед.

— Всі зупинки, далі, будуть чітко за картою. — спокійно відповів той.

— А, між іншим, хтось міг би й допомогти, хоча б, з речами. — заголосила та, натякаючи на неабияку вампірську силу.

— Будь ласка, — посміхнувся принц, — Сарбсе, забери у дівчат рюкзаки.

Хлопчина послужливо забрав у Мер речі, проте Тарен, яка, варто відзначити, теж була виснажена, заперечила:

— Знову ти наказуєш.

— Тар, — усміхнувся хлопчина, — мені не важко.

Він, над-солдат, справді міг піднімати вагу, що вчетверо перевищує власну, а отримавши ще й частину сили вампіра ці показники, звичайно, виросли. І хоча такі здібності давали очевидну перевагу, упир не поспішав ними вихвалятися. Для нього це був скоріше тягар, аніж дар.

Однак він ніколи не відмовив би в допомозі і таке застосування його винятковості хлопчину тільки тішило. Адже направити, нарешті, свої сили на благо, він мріяв з першого дня на війні, з першого поранення та першої смерті від його руки.

Ельф знову звірився з карткою:

— Можу вас потішити. За два кілометри є невелике озеро. Треба набрати води, там ми зупинимося ненадовго.