Розділ 12

— Тобі не здається, що це занадто? — голосила Тар, подаючи сніданок.

Снідали сьогодні знову всі разом. Мерелед обіцяла спуститися, щойно проконтролює як загоїлися рани Сарбса. Дол теж спізнювався, він все ще займався розшифровками та перекладами. Тільки Ревільс знову курив за столом.

— Цей світ суворий і несправедливий. — знизав він плечима, поправляючи рукавички.

— То й що, зі сталлю в руках він стає м'якшим та справедливішим?

— Ні, зі сталлю в руках ти можеш дати йому відсіч.

— Не дуже хочеться.

— А доведеться.

Тар у відповідь тільки невдоволено пирхнула. Його ініціативність жодного разу ще не вилилася у щось хороше. Проте було ясно, що коли він щось вирішив — так воно й буде. Тож, може, справді, краще погодитись… Роки в мовчазній покорі давалися взнаки.

Скажімо так, у рідному селі вона ніколи і нікому не відмовляла, просто не вміла говорити «ні». Тож тому і любили односельці маленьку сироту. Тарен думала, що завела багато друзів і коли їй потрібна буде поміч, вони теж допоможуть, а всі глузування та образливі прізвиська сприймала, як дружні жартики. Проте, коли сама стикалася з труднощами, нікому не скаржилася і все тягла на плечах. Гординя не дозволяла плакатися.

Незабаром спустилися всі інші. Сніданок удався. Навіть Сарбс, котрий, віднедавна, вважався даруванням, їв і нахвалював. За що й зчепився з Мерелед, яка стверджувала, що готує не гірше. Весь цей час Ревільс свердлив Тарен поглядом і краєм вуха слухав їхню перепалку. А тоді, залишивши майже повну тарілку, знову закурив.

— Щось не так?

— Я не голодний. — відмахнувся чоловік і, помітивши як від диму Мерелед поморщила ніс, встав з-за столу, — Було дуже смачно.

Коли вампір зачинив за собою двері, Сарбс перший перервав тишу:

— Що це з ним?

Дол резюмував, що вчорашній інцидент не дає йому спокою, але вголос вирішив нічого не казати. Тарен мовчки встала з-за столу, подякувала всім кивком голови і поспішила за ним.

— Чому я не здивований?

— Тому що ти вийшов спеціально, щоб я пішла за тобою.

— Ні, я біг від тебе.

Ревільс простяг їй портсигар і дівчина слухняно взяла цигарку. Він курив жахливий тютюн. На фронт не постачали, наприклад, дорогих сигар, навіть для офіцерів. І звичка курити солдатську махорку прийшла з ним у мирне, побутове життя.

Помітивши, як вона виконує невербальні накази, принц простяг її меч, який дівчина зневажливо кинула на столі. Так само слухняно вона взяла зброю з його рук.

Не промовивши жодного слова, вона вийняла меч із ножнів і стала у вже звичну позицію. Ревільс у відповідь дістав із ножнів короткий одноручний формений меч, хоча його дворучний фламберг, як заведено, був за спиною. Тарен уже знала, що така зброя не оголюється, якщо не буде пролита кров. Навіть у бою він використовував його рідше, ніж належало, віддаючи перевагу мушкету.

Так само мовчки вона зробила перший випад і кинула недопалок на землю.

За десять хвилин троє запереживали і Мерелед перша підійшла до вікна. Спостерігаючи як двоє мовчки, без агресії чи звичного Ревільсу азарту, випад за випадом відіграють ролі.

— Може тобі теж варто було б опанувати мистецтво фехтування? — посміхався Сарбс, підходячи збоку.

— Я не Тарен, можу і врізати. — грубо відповіла Мерелед.

Насправді вона вміла битися майже з будь-якою зброєю. Будучи байстрючкою поміщика, Мер мала більше прав та можливостей, ніж звичайні дівчатка, батько дозволяв грати із законними синами. А ті, у свою чергу, нічим крім стрілянини та бійок на мечах не захоплювалися. Та й роки, проведені на війні, дозволили поспостерігати на власні очі і за боями. До того ж, сама вона не брала участі в битвах, а отже могла аналізувати помилки інших і робити висновки.

— Я їй заздрю. — зітхнула дівчина сідаючи на підвіконня.

— Чого б це? Ти сильніша, спритніша, розумніша зрештою…

У відповідь лише тиша. Вона захоплено дивилася, як офіцер «танцює» навколо подруги.

— Ти розумієш, що то не знаки уваги?

— Звичайно, я знаю Ревільса стільки ж, скільки і ти. — знову зітхала та. — Але коли навколо тебе в'ється принц, це мабуть неймовірне почуття. Мені з ним і поряд стояти заборонялося, поки він у свідомості.

Тарен натомість вимотувалася дедалі більше, але їй здавалося, що коли вдасться хоч трохи продемонструвати силу, він перестане бачити в ній просто жертву, а швидше союзника, якими бачив інших. Хоча чому так ганялася за його увагою відповісти не могла й сама собі. Тарен вважала, що виключно із співчуття до принца, розважає його. Ревільс, не тільки розважався, йому подобалося спостерігати, як, здавалося б, дитина, просто з бажання нікого не залишати на самоті, носиться з ним, як з іграшкою. Терпить усі витівки та вульгарні прізвиська.

Однак зараз, коли робив зауваження та наставляв, звертався до неї виключно на ім'я, віддаючи накази. Принц знав що таке зброя і ставився до меча з куди більшим трепетом і розсудливістю, тож потроху прокидалося альтер-еґо військового. Голос його ставав дедалі жорсткішим і суворішим і, за півгодини, це, нарешті, стало схожим на урок. Де віддавалися команди та накази, тільки руки вампіра, які періодично опинялися на її талії, видавали не скромну натуру.

Сам він не знав навіщо щоразу змушує її червоніти. Навіщо, жартома, зачіпає гордість і виставляє себе все більшим негідником. Тільки її боязкість та спроби дати відсіч змушували щиро посміхатися. На зміну, заглушеним сріблом, інстинктам, приходили емоції і, піддаючись цьому пориву, він грав із дівчиною, як кіт із мишею.

Над головою майнула блискавка і злива стіною впала на землю. Принц жестом вказав повертатися в таверну, а сам, підставивши обличчя під теплі краплі, знову закурив.

Дівчина завмерла біля входу, під невеликим дерев'яним навісом:

— До якої битви ти мене готуєш?

— До битви? Ні. — він стискав меч ніби готувався до атаки. — Швидше до шахового турніру.