Розділ 11

Друзі ж зібралися неподалік і вже намалювали мішень на віковому дереві. Мерелед вихвалялася, що з двадцяти метрів поцілить білці в око. І справді, з легкістю цілила в саме яблучко.

А Сарбс з арбалету стріляв уперше в житті. Така зброя майже не використовувалася на фронті і, звичайно, нікого вже не вчили ним орудувати. Тому швидко відстрілявся і пішов шукати болти, благо, далеко полетіти вони не могли.

— Тарен, а ти чого? — звернулася подруга, заряджаючи арбалет.

Дівчина сиділа трохи по-віддаль. Не бажаючи брати участь у їхньому змаганні, і гортала книгу.

Колись, батько, не дивлячись на всі заборони, вчив її стріляти, однак згадати те, що забулося п'ять років тому бажання не виникало.

— Я не вмію. — відмахнулася та.

— Та годі. — Мерелед схопила її під руку і потягла до мішені. — Я тебе навчу.

Їй вручили зброю, поставили у стійку та пояснили як цілитися. Перший постріл і в яблучко. Вона знову відчула той азарт, з яким колись бралася за зброю. І змагання пішло не на життя, а на смерть, подруги знаходили нові цілі. Серед іншого, поцілити в зелений жолудь, що тремтить на вітрі або в підкинуту вгору рукавичку.

Упир швидко відмовився від такої боротьби, розуміючи, що ці двоє обставлять його за три секунди.

— Дивись. — пошепки сказала Мер, вказуючи на ворона на гілці.

Постріл, у Тарен завмерло серце, від думки, що птах зараз впаде замертво. Але ворон зірвався, буквально за секунду, до того, як болт поцілив би в нього.

Тарен дзвінко засміялася і забрала у подруги зброю:

— Влучно. Іди шукай болт.

Заряджаючи, вона оглядалася на всі боки, у пошуках цікавої мішені. Холод пробіг спиною, коли Тар зустрілася поглядом з величезним, чорним ведмедем. Теоретично, його можна вбити з арбалета, але з якою ймовірністю? Звір загарчав, піднімаючись на задні лапи. Коліна затремтіли. А тварина знову встала на четвереньки і помчала до дівчини. Секунда. Монстр повалив її на землю і вже готувався вкусити. Дівчина міцно стискала зброю в руках, якщо зараз натиснути на спусковий гачок, можна вразити серце. Проте, щось не дозволило їй вистрілити, вбити щось живе.

— Стріляй! — почувся голос Мерелед.

Та дівчина тільки дивилася у вічі своєму майбутньому вбивці і нічого не могла зробити. Руки стали наче ватні. Вона заплющила очі, коли ведмідь злегка торкнувся щоки волохатою лапою, яка повільно перетворилася на холодну руку.

З жахливою задишкою, поруч з нею впав Ревільс:

— А я говорив... Вона не вистрелить. — сміявся чоловік, — Треба було вкусити, таку нагоду впустив.

Тар схопилася за серце, відкидаючи зброю:

— Для тебе це жартики чи що? Я могла тебе вбити. — тремтячим голосом затараторила дівчина.

— Його ще спробуй вбити. — посміхнувся Дол, виходячи з тіні.

Сарбс і Мерелед мовчки стояли осторонь. Тим, хто часто стикається з магією, відрізнити справжнього ведмедя від маски не складно. Найпростіше перетворення. Діє такий образ не довго, проте для залякування супротивника або розвідки в тилу ворога, цілком згодиться. Хто зверне увагу, наприклад, на лисицю, яка підкралася до намету офіцерів, сподіваючись вкрасти щось смачненьке.

Арбалетний болт, якщо, звичайно, не потрапить у серце, навряд чи може вбити вампіра. Тому він так легко зірвався.

— Чудово. А хто був би винен, якби я тебе поранила!? — продовжувала голосити Тарен.

— Краще скажи, хто б був винен, якби ти померла від розриву серця. — підначував вампір, намагаючись віддихатися, — Не дивно, що твоя тварина - тхір.

— Куниця. — тихо кинула та.

Так, у кожного, будь то вампір, ельф, гоблін або троль, є своя тварина. Звідти і взялася легенда, що всі вампіри начебто вміють перетворюватися виключно на кажанів. Це, звичайно, не правда. Так Ревільс — ведмідь, Дол — лис, Сарбс — кролик, Мерелед — щука, а Тарен — куниця.

Тарен не знала напевне, але одного разу, в голодний рік, вона крала курей у старости села. Тоді він присоромив дівчину і назвав куницею. Хоча ситуація і вийшла незручна, але порівняння їй сподобалося.

Ревільс підсумував свою однозначну перемогу. По-перше: він, на одну мить, коли торкнувся її щоки, знову відчув як гаряча кров приливає до тремтячого тіла. А по-друге: довів собі, що не такий вже він і тягар. Так, ці півхвилини коштували божевільних зусиль і п'яти хвилин задишки, але перетворитися він зміг, навіть у сріблі, і дуже успішно.

Дурним і дитячим йому здалося те, що тримаючи руку на гачку, Тарен так і не наважилася випустити болт. Вона швидше поклала б своє життя, ніж убила б ведмедя. Лише дурну тварину. Якою, до речі, вона вважала і власне Ревільса.

— Знайди собі суперника по силі. — кинула Тар, піднімаючись з холодної землі.

— Я напишу список фраз, які не можна говорити Ревільсу. — зітхнув Дол і підняв праву руку вгору. З руки зник золотий перстень з переплетінням лаврових гілочок. — Дам тобі фору.

— Обійдуся. — посміхнувся вампір, розстебнувши плащ.

Він у звичній манері кинув плащ Тарен. Дівчина лише зло закотила очі. Навіть у вихідний він поводиться з нею як з прислугою. Ревільс дістав меч лівою рукою, Дол, будучи шульгою, наслідував його приклад і свій взяв у праву.

Мерелед підняла арбалет з землі:

— Тар, хочеш я його підстрелю?

Офіцери любили помірятися силою. Так уже повелося, що пітьма та світло, народжені в один рік, приречені на вічне протистояння. Принаймні, до укладення союзу, так їм говорили. Зараз, коли пітьма і світло борються пліч-о-пліч, вони, все одно, намагаються довести хто ж сильніший. Перемагає то один, то інший. Певною мірою, від результату їхньої останньої битви залежатиме хто ж, у результаті, правитиме усією країною, та переможця все не було.

Тільки встигли вони схрестити мечі, як серед ясного неба майнула блискавка, перериваючи чергову битву.

— Тарен, накинь мій плащ. — командним тоном сказав вампір.

— Не цукрова, не розтану…