Розділ 8

І знову таверна, і знову біленький фартух, знову натовп місцевих випивок і втомлених подорожніх. Мерелед знову збирає захоплені погляди шанувальників. У хвилини, коли вдавалося відпочити, Тарен розглядала цей мурашник зі сходів і міркувала про те, якою ж тяжкою здавалася робота у коваля, до цього моменту. А втім, вона ніколи не шукала кращої долі. І якби не випадок, сиділа б у своєму селі далі.

— Зоре моя! — раптом почулося з дальнього столика.

Так називав її лише Ревільс. В цілому, він не цурався вульгарних прізвиськ і косих поглядів, які її вже не бентежили.

Дівчина, не замислюючись, забрала пляшку кріпленого червоного вина зі стійки та, слухняно, пішла на поклик. Він споживав до неможливого мало їжі та багато алкоголю.

— Так, Ваша Високосте.

В оточенні дівчат він виглядав скоріше безглуздо, ніж пафосно. До того ж не знімав офіцерського кітеля, начебто корона личила б йому менше. Тільки зараз Тарен помітила, при ньому немає навіть печатки принца, фамільний фламберг — єдиний символ влади.

Принц навіть не озирнувся, просто простяг праву руку без рукавички, зі все ще забинтованим зап'ястям до пляшки. Тарен теж не дивилася у його бік. Але їхні пальці зіткнулися, обидвоє чимшвидше прибрали руки, пляшка з гуркотом упала на землю і розбилася вщент.

Тарен підняла очі на принца і на секунду побачила в них ніби страх, який відразу змінився звичним холодом.

— Обережніше.

— Руки не тримають уже? — пробубоніла дівчина, відвертаючись убік.

— Ти щось сказала?

— Вам почулося.

Проте її репліку чули й інші за столом, вона зачепила єдине що в нього лишилося: самолюбство.

— Ні, повтори.

Чомусь тільки зараз Тарен згадала слова ельфа "Потрібно було дати йому відсіч".

— Може, не мені судити Вас, капітане. Але я вважаю, що Вам слід було б менше пити, тоді й рука була б міцніша і відсіч ворогові давали б спритніше.

Як реагувати на нахабство такого масштабу принц не знав і брова, що мимоволі смикнулася, видала розгубленість. Помітили це трохи більше, ніж усі оточуючі. А Тарен від цього стала лише впевненішою.

— Щось не так? — з тим же нахабством перепитала дівчина.

— Геть. — жорстко сказав принц.

— А якщо я не піду.

Ніколи раніше її зелені очі не видавали такого холоду та зухвалості. Ніби вона сперечається зі слугою.

— Горг! Виведи її зараз же інакше у твоєму трактирі поножовщина здасться святом! — гаркнув той, підхоплюючись на ноги.

— Тарен, на кухні потрібна твоя допомога… — спокійно перебив трактирник.

— Вже йду.

Дівчина круто розвернулася на підборах, а принц, зовсім виснажений, ніби після гарної прочуханки, знову впав на лавку і закурив.

— Чому Ви не провчили її? — обурювалася сьогоднішня супутниця.

— Рука та меч принца не повинні торкатися бруду.

Тарен почула цю фразу, коли майже ввійшла до кухні і раптова перемога розсипалася прахом.

— Ти що твориш? — схопив її за плечі Сарбс.

— Не знаю. Мені раптом здалося, що… що я можу його перемогти. — руки тремтіли, а мова стала тихішою, — Чому він відразу не викинув мене геть?

— Мабуть, милосердя таки теплиться в його серці. — вклинився Горг. — Срібло не жарт.

— Срібло?

— Тільки б сліпий не помітив, він у браслетах.

— Ось чому він хитнувся від мене, як від прокаженої.

— Життя тобі зберіг. — кинув Горг, повертаючись на своє місце.

До вечора Тарен просиділа на кухні, боячись вийти і знову потрапити на очі його гостям. Це було найкраще рішення. І коли відвідувачі стали розходитися обережно прошмигнула до своєї кімнати. Дівчина розсудила, що, мабуть, їй варто було б сумніватися в кожному своєму слові та кожному кроці, аби не наробити дурниць. Але наступний вчинок знову зробила не розмірковуючи.

Друзі сіли вечеряти, щойно закінчився робочій день, а Тарен тихо зітхнула, дивлячись як Ревільс провів до виходу чергову красуню. Вона забрала меч, що лежав на підвіконні біля її кімнати, чекаючи ночі, і спустилася назустріч.

— Ти хотів мене випробувати?

— Повтори-но.

— Ти чув.

— По-перше: не смій говорити до мене в такому тоні…

— Мені не цікаво, що буде по-друге. Мені й по-перше, цікаво не було. Я поставила питання.

Офіцер не любив залишати питання без відповіді, бо, до крайнощів, не любив дописуати двоєдумства. 

— Так, тієї ночі я хотів тебе випробувати. Однак тобі зі мною битися не варто, все одно.

— Тепер ти думаєш, що я можу перемогти? — посміхнулася дівчина.

— Чому ти звертаєшся до мене як до рівного!?

— Ворогу не б'ють поклонів.

— Яка ж ти кумедна. — поблажливо, навіть гидливо, посміхнувся принц. — Зоре моя, невже я налякав тебе так сильно, що…

— Ти мене не злякав.

У цю саму секунду вампірові набридла дурна гра, він не сказавши жодного слова схопив її правою рукою, за комір і потягнув угору. Її брови трохи зігнулися видаючи страх, але з ролі Тарен не виходила.

— Ти мені не друг і не ворог. — прошепотів Ревільс. — Ти слуга. Тож будь ласкава, виконувати накази тоді, коли тобі наказують. Бийся, коли треба битися і біжи, коли треба бігти.

Він відчував, як б'ється її серце, з кожним ударом все сильніше і швидше, розганяючи кров по венах і тіло мимоволі пробило дрібним тремтінням. На секунду принцові здалося, що це не звичайна жага крові, а якась недозволена магія, змушує його знущатися з дівчинки, аби відчувати, як жертва тремтить у його руках.

Ревільс стиснув комір так сильно, що останній, уже півхвилини, не дозволяв Тарен зробити вдих, губи посиніли.

— Наволоч. — прошепотіла та.

Зіниці звужені до точки, миттєво розширилися, в цей момент він окинув поглядом порожній трактир і подумки подякував усім богам, що ніхто не бачив моменту прояву такої слабкості. А потім відпустив дівчину.

— Якщо ти зараз же не підеш, я не знаю, що я зроблю.

— Не знаєш, тож не говори.