Розділ 7

У трактирі і справді місце знайшлося кожному. Гостей додалося, коли Тарен отримала у розпорядження піднос та блокнот. Горг теж роздивився в її променистій усмішці те світло, що дало підказку принцові. Ще більше їх стало і завдяки Мерелед, яка цілком комфортно почувала себе в короткому вбранні та на високих підборах. Сарбс, щойно оклигав від ран, зайняв місце на кухні, виявляється нелюдська сила і витривалість найбільше знадобилися саме там.

Горг поштиво поділив між п'ятьма гостями три кімнати, третя з яких дісталася єдиному, хто платив за своє проживання грошима — Долу. Кмітливий ельф влаштувався на службу у міністерстві буквально наступного дня. Тільки Ревільс відмовлявся шукати собі іншого промислу, крім війни і спокійно сидів у барі, чекаючи, коли зможе просити помилування, споживав вино в неймовірних кількостях, витрачаючи останні гроші, і знаходив добре слово для кожного, хто приходив у захват від одного його вигляду. Завсідники бачили в ньому героя-переможця, якого сама фортуна привела в ту таверну, де вони вирішили пропустити пару пінт. Завжди з пихатою усмішкою і шаленою історією він піднімав келих, але ті, хто точно знали, чому він тут, бачили, як тьмяніють сірі, сталеві очі.

Та ніч нічого не віщувала, годинник уже бив північ і потроху народ покидав нині дуже галасливе місце. Кухня закрита і Тарен, буквально падаючи з ніг, обперлася на низеньке дерев'яне підвіконня, біля вітражного вікна. Нічого нового, все вже стало звичним, лякаючий до тремору вампір спокійно курив біля входу, задерикувато обговорюючи щось з черговою красунею. Мимоволі закралася думка, що ці дівчата просто не знають з яким монстром розмовляють і кожну з них чекає, не менше, ніж розбите серце. Вона бачила таких уже більше десятка і ніколи одна й та сама не приходила двічі.

З кухні почувся дзвіночок і, зібравши останні сили в кулак, дівчина попленталася на вечерю.

Сарбс, опинившись на кухні, освоївся швидше, ніж на передовій, ніби він створений саме для цього. Самого ж хлопця надихали компліменти та вдячні вигуки. Здається, вони з Мерелед були тут остаточно щасливі.

За вечерею завжди обговорювався прожитий день та ніколи майбутнє. Вони ніби й не хотіли ніякого майбутнього, аби цей трактир і цей устрій навіки залишалися такими.

Розходячись по своїх кімнатах вони бажали один одному доброї ночі. Ось тільки Тарен із першого дня тут дуже погано спала. Її турбували кошмари і хоча дівчина не могла пояснити, що бачить, але, як у маренні, пам'ятала війну.

Тієї ночі вона знову стояла зі свічкою біля вікна на другому поверсі і, як примара, виглядала щось у темряві. В голові не було жодної думки.

— Не спиться? — ніби громом пролунав впізнаваний голос Ревільса.

— Ваша Високосте.

— Точно. — сумно кивнув той. — Що ж, складеш мені компанію?

Вона підвела очі на співрозмовника і здригнулася від однієї думки, що вони залишилися наодинці. Хотілося закричати і одразу ж бігти геть, але вистачило сил тільки боязко кивнути, погоджуючись.

Принц простяг їй формений одноручний меч у чорних ножнах.

— Але…

— Я ж не битися з тобою хочу. — різко перебив той, скидаючи брову.

Неохоче Тарен прийняла зброю і покірно рушила за принцом. Йому, звичайно, хотілося урізноманітнити громадянське життя хоч чимось, але все це здавалося аж занадто дивним.

— Що б ти зробила, — задумливо почав той, формулюючи думку на ходу, — якби тобі довелося битися з кимось набагато сильнішим за тебе?

— Уникнула б поєдинку.

Він глухо засміявся і поправив щільні шкіряні рукавички.

— Ну ось я стою перед тобою, ти озброєна, я теж…

Тільки зараз Тарен звернула увагу, що його фамільний фламберг був за плечима. Принц ніколи не розлучався з ним, навіть випиваючи у барі.

— Бачте як, Ваша Високосте, там, у імпонегійському таборі, всі були озброєні.

— У тебе стріляли.

— Але я вціліла.

— Ти пішла беззбройною і я вислав тобі захисника.

— Спритно, так? Я не знала, що так буде, але стріляти у відповідь не змогла б. Простіше видати себе за звичайну селянку.

— А ти не звичайна селянка?

— Куниця. — посміхнувся дівчина. — Таке дрібне і вертляве звірятко, яке не боїться навіть ведмедя. Не тому, що сильніше, а тому, що втече.

Він знову засміявся, якось надто по-доброму, по-батьківськи. На цей момент двоє вже вийшли на заднє подвір'я. Тарен трохи заспокоїлася, Ревільс більше не здавався просто монстром, він говорив з нею як з рівною і, від щирого серця сміявся.

— Але ж у куниці є пазурі та ікла. Невже вони не знадобляються?

— Тільки не з ведмедями, а з куріпками та фазанами. — вже з теплою посмішкою говорила та.

— Добре нехай буде так. Але ж треба захищати свою територію, потомство.

Дівчина почала розуміти, до чого йде діалог.

— Я ціную те, що роблять військові, такі як я потребують Ваших подвигів…

— Не треба співати мені дифірамби, я їх всі вже чув. — перебив чоловік, — Я хочу тільки зрозуміти, чим ти від мене відрізняєшся. Як можна йти до ворога без ножа хоча б. Як можна кидатися під кулі, знаючи, що спину не прикривають.

— Я не збиралася битися. І під кулі стрибати теж.

— А ворог збирався. — докірливо продовжив той, але швидко змінив тему, — Гаразд, повідай мені краще, що ти можеш сказати про меч, що в твоїх руках?

Тарен впевнено взялася за ефес, вийняла меч із ножнів і окинула поглядом зброю, не стільки оцінюючи, скільки намагаючись вловити суть питання.

— Груба робота, хоча сталь підібрана правильно. Баланс не витриманий, але це скоріше через неправильну заточку і на рукояті занадто грубе плетіння, можу порадити його власникові гарну мазь від мозолів.

Принц тільки скинув брову, вислуховуючи її монолог. Здивування складно було не помітити і Тарен поспішила пояснити.

— Я служила у коваля. Може це і не вважається жіночою роботою, але обтягнути шкірою ефес я вмію краще.