Розділ 6

Ранок опускався на похмуре місто білим молочним туманом, у якому розсіювалися яскраві промені світанку. Відчинялися ставні і потік мешканців знову ринув на вулиці. Всі поспішали на робочі місця. У трактирі теж потроху прибувало. Постояльці спускалися до сніданку. Ось двоє ящерів, явно подружня пара, вже здали ключі, вони мали поснідати і вирушати в дорогу. Або ті вчорашні гобліни, здається, вони залишилися на ніч, тому що розходитися по домівках сил уже не було. Сьогодні, за тим самим столом, вони борються з божевільним похміллям.

Серед інших сидів і Ревільс зі склянкою міцного червоного вина. Його життя зруйноване і, здавалося, на цих розвалинах уже нічого не побудувати. Замість розжалування в рядові йому запропонували піти у відставку офіцером, маючи змогу носити капітанську форму та називати себе ветераном. Незначна плата за роки проведені на фронті. Його роздуми перервав чоловік у сірому плащі. Він вирвав з рук темного принца келих і, що було сил, кинув на землю, з золотого волосся зісковзнув капюшон.

— Де ж ти взявся такий чесний? — кричав ельф. — Я вигороджував тебе як міг, а ти всю правду виклав!

Вампір підняв стомлені очі, але нічого не казав. А Дол продовжував:

— Сильно тобі треба було! Совісний який!

— Чого ти хочеш? — тихо спитав той.

— Машину часу! Я повернувся б на три дні назад і порізав би тебе на ремені ще до знайомства з тією селянкою!

Він дістав з-під плаща свій військовий квиток і кинув на стіл. Через весь документ стояв червоний штамп «демобілізований».

— Ти стільки разів писав відставку, невже ти не підозрював, що одного разу її приймуть?

— Я й не сподівався, що про всі ті мої заяви хтось дізнається… — вже спокійніше промовив Дол.

— Халдей! — крикнув вампір. — Принеси ще два келихи вина. — а потім звернувся до товариша. — Не можу ж я бути винним ще й у тому, що сказав правду.

У таверні, напрочуд, ніхто не звернув уваги на шум. Хоча Тарен саме він і розбудив. М'яке ліжко, теплий плед. Боги, як не хотілося вставати. Вона прокручувала у голові всі події минулого вечора. І навіщо лишень погодилася їм допомогти? Вважай здалася в рабство, зараз би спокійно здала ключі і пішла собі далі, але чекав ще, як мінімум один трудодень і чим швидше вона впорається, тим швидше звільниться від всього цього жаху.

У її кімнаті повинна була спати і Мерелед, проте сусіднє ліжко порожнє. Мер була в кімнаті Сарбса і вже бинтувала свіжі рани. Зараз його тіло виглядало як один суцільний шрам, посеред якого кровоточили свіжі рани. Якимось рубцям було більше трьох років, залишки лабораторних випробувань, вічна пам'ять про те, що він не був людиною і ніколи ним не стане, інші, вже загоєні мітки про кожен бій і звичайно, свіжі шви, символ нового життя, яке він хотів би прожити без війни.

Мерелед і Сарбс спустилися першими, медсестра тримала товариша під плече, допомагаючи долати сходи. Але тільки побачивши з далеку офіцерів, він виплутався з чіпких рук дівчини і, кульгаючи на обидві ноги, помчав до Ревільса.

— Батьку. — ледве чутно сказав хлопець, кидаючись в обійми.

Принц тільки підняв руки, ніби боявся його торкнутися. Вони були близькі на передовий і новоспечений упир завжди сприймав капітана, як старшого товариша. Але тільки зараз стало цілком очевидно, що з цих, тепер уже кревних, уз принцу не виплутатися.

Мерелед поспішила за ним. Слідом спустилася і Тарен.

За стійкою стояв той самий охайний чоловік і пильно спостерігав за товаришами. Не відводячи погляду, він звернувся до Тар, вказуючи на швабру та миску:

— Твій сніданок та завдання на сьогодні.

Дівчина глибоко зітхнула і, забравши тарілку, сіла поряд із рештою. Займати стіл двох принців було б неймовірним нахабством, якби вони спробували заперечити.

Вона помітила на столі військовий квиток Дола.

— А хтось мені пояснить, що сталося?

Незабаром п'ятеро снідали та обмінювалися тим, як у кого минула ця ніч і що планують робити далі з усім, що наробили. Виявилося, що планів немає, Дол намагався вигородити товариша на суді та сипнув левову долю брехні в рапорт, через що отримав виключну можливість піти у відставку з напарником. Тепер він вважає, що зганьбив батька і повертатися до рідного дому відмовився. Ревільс знав напевно, що його додому не пустять, батько, крім того, що король, іменитий генерал. Він, гордий і бездоганний, судив свого сина сам і наполіг на відставці. Решті ж повертатися було, банально, нікуди. З варіантів: лабораторія, зруйноване село і… Мерелед, навідріз, відмовилася розповідати про рідні місця, але повернутися туди «точно не вийде».

— Горг. — раптом покликала його Тарен. — Я думаю, що була б не проти попрацювати в тебе ще місяць-другий, наприклад, офіціанткою, за нічліг, їжу і, можливо, пару монет.

— О! — вигукнула Мер. — А я непогано танцюю, може вам потрібна культурна програма?

— Бродячий цирк. — іронізував ельф, — 412й буде гнути труби, а ми влаштовувати бійки на мечах. Нічого дурнішого я ще не чув.

Трактирник посміхнувся:

— Ви не повірите, я знайду роботу кожному. А дехто може приступати вже зараз. — він підморгнув Тар, вказуючи на швабру.