Розділ6

Збираю речі в останню чергу. Виїжджаємо через годину.
Бере самі необхідні та самі зручні речі.
Я дуже рада, що вибилася в четвірку сильніших в класі та можу поїхати в ліс. Люблю природу.
Гарс говорив, що там дуже красиво. Кожен рік наше училище "СТ"  відправляє туди учнів,отже якщо я залишусь в цій частині Реани, на що я сподіваюсь, то не останній раз, можливо,  буду туди їхати.
-Кат, спускайся. За нами вже приїхали, - повідомив інформацію Арт.
Його карамельне волосся таке чудове, що навіть я йому заздрю.
-Зараз, - відповіла я братові, а той лише похитав головою засуджуючи те що я лише тільки, що закінчила з чемоданом. Надіюсь нічого не забула.
Брат чекав мене в коридорі та допоміг мені з чемоданом. Попри те, що я не брала нічого зайвого він всеодно був важкий.
Нас уже чекав автобус.
Я сіла біля Моани. Одногрупниця з світлою гулькою слухала музику, а коли я підсіла ми почали розмовляти про табір. Виявилося Моана та її сестра вже були в таборі і якби я не опередила Діану, то вона б теж поїхала. Ну, що ж, хто їй доктор, що вона не старалася?
-А куди ми зараз їдемо? - запитала я в блондинки.
-Ще заїдемо за ренсами і в ліс, - смирно відповіла дівчина. В її голубих очах було видно радість.
-Ей, дівчата! Що поробляєте? - запитав Рет, який, як виявилося, сидів за нами.
-Та ось думали деж це Рет? А ось він! - дівчина демонстративно показала на хлопця.
-Я здесь! - він мовив наче грузин.
Моана з Ретом почали сперечатись.
Автобус зупинився,в нього зайшли ренси.
Нік зайшов третім. У мене в животі все зжалось, якесь дивне відчуття в якому змішуються дві емоції страх та інтерес.
Хлопець не замітив мене та пройшов мимо.
Дір сів біля Рета.
Всю дорогу Рет та моата сперечались, а ми з Діром сміялися з нах і в деяких випадках підливали масло у вогонь від чого було ще смішніше і ми хапалися за животи, всі інші дивилися на нас, хтось косо, хтось усміхався.

Автобус зупинився.
Ми вийшли на велику калявину по серед лісу.
Стояли намети.
-Пішли за мною, - Моана потягнула мене кудись за собою.
Ми прийшли в намет та положили в неї свої речі. Палатка розрахована на трьох людей.
Моана провела мені невеличку екскурсію.
Нам дали час освоїтись в наметах. 
Вони були доволі просторими. В наметї лежали три матраци між якими стояли тканеві тумбочки, технологія схожа як в намета в походах це дрволі зручна річ.
З нами в кімнаті була дівчина з п'ятого курсу, Ліза, як виявилося дівчина Ніка, сама ж дівчина не була з великого роду.

Нас зібрали біля костра, було вже темно. 
Якби у мене була камера я б сфотографувала б цей момент. Вогонь, ліс, зоряне небо. Неймовірна краса. 
-Хто заграє на гітарі? - запитав наш хореограф. 
-Люд віміє! - здала я свого брата, той своїми карими очима пекельно подивився на мене, а ле все ж взяв гітиру, а я усміхнулася. 
Мій брат почав грати, а потім співати пісню "Люди ми тільки тоді". 
Я дивилася на надзвичайно красиве зоряне небо, а мої брати співали:
"Люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо! 
Тільки тоді, коли любимо ми
Можемо зватись людьмии. 
Людьмииии. 
Можемо зватись людьмииии!" 
Попри те, що я не вірю в любов ця пісня навіть дуже чудова. 
Весь вигляд портив лише злий Нік. Ну от, що за людина?! Даже такий красивий вечір портить. 
Потім нас всіх розпустили по наметах спати. 
Ліза вже спала, чим дуже здивувана мене та Моану. 
POV Ніколас.

Автобус вже був повний, але Ліза зайняла нам місця. 
Катарін подивилася на мене, як на привида, я ж зробив вигляд що не побачив каре-глазої. 
Потім всю дорогу вона та мій брат тупо ржали над друзями, іменно ржали, а не сміялись. Аж, бісило! Від коли це Дір дружить з Мюлехенами?

Вдихнув повітря на повні груди. Саме в цьому лісі ми почали з лізою проявляти симпатію. 
Я зайняв намет номер два, а ліза була в третьому. Зі мною в наметі будуть мої другани : Крис та Фел.

Зараз будемо сидіти біля костра. Де ж це Ліза? 
Піду пошукаю. 
Я підійшов до її намету. В темноті цілувались хлопець з дівчиною. Я хмикнув, а потім їхні погляди попали на мене. 
Дівчина підбігла до мене. 
-Це не те, що ти подумав! - крикнула вона. 
Це була Ліза. Ліза! Яку я кохав! Думав це щиро! 
Я кинув останній погляд на неї та пішов до костра. 
Викладач запитав хто грає на гітарі. 
-Люд вміє! - викрикнула Катарін. 
Її брат затягнув пісню про те, що люди ми тільки тоді, як дуже сильно любимо. 
От паршивці! Постоянно від цих Мюлехенів проблеми. 
Нас розпустили по наметах, та я не міг заснути. 
Вирішив піти на маленьку галявинку неподалік. 
Та галявина не була безлюдною. 
-Ти?! - запитав я у неї, міг жеш помилитись, як біля наметів, коли не впізнав. 
POVКатарін
Сон не йшов. 
Напевне піду пройдуся. 
Я вийшла з намету. Прохолодно, але буду в піжамі, синя, хлопкова, літня. 
На дворі тишина. Зорі сяють ще красивіше, а ліс заманює до себе все більше й більше. 
Мені комфортно зараз іти по лісі серед ночі,немає думок про хижих звірів. 
Далі немає дерев, там маленька галявинка. 
На ній сидів хтось. 
Я наступила на гілку, а та тріснула. Персона обернулась. Встала та пробігла повз мене до табору, це була Ліза. 
Дівчина була розплаканою та засмученою. Коли вона вийшла з кімнати? Хай. Дівчина була чимось засмучена. Може, її Нік засмутив? Це не моя справа. 
Я все ж вийшла на галявину. 
Присвітила, щоб сісти. 
Галявинка не була пустою, як та на якій ми отаборилися. На ній росли білі квіточки з жовтими серединками, чимось схожі на цвіт клубніки, але яка ж клубніка у вересні  та й  листки не такі. Квіти дуде красиві. Потрібно прийти сюди в день, щоб краще їх роздивитись. 
За мною шось поворушилось. Я обернулась. 
-Ти?! - це крикнув Нік. 
Як він мене задовбав. От чесно! Чого приперся? 
-Я, - спокійно відповіла я. 
Я продовжила дивитись на зорі. 
-Як ти найшла це місце? - запитав хлопець. 
-Якщо ти про те, що це було таємне місце зустрічі з Лізою, то я її бачила. Вона сиділа плакала, а потім втекла, - відповіла я. 
Шатен про щось подумав,а потім хмикнув. 
Він сів біля мене. Від хлопця пахло парфюмом, як і тоді в замку, коли він мене прижав. Як він міг мене тоді поцілувати? У нього ж є дівчина. Може вона, якось дізналася про це і тому плакала? Мені її шкода, він грається її почуттями. Він- бабник. Ненавиджу таких покидьків. Навіть, якщо кохання не існує всеодно це підло! 
-Про що думаєш? - різко запитав він у мене. 
-Про те, що ти гад, - чесно відповіла я. 
Хлопець здивовано подивився, а потім наступився. 
-Це чому ж? - холодно запитав він. 
-Тому, що в тебе є дівчина, а ти поцілував мене тоді, - в тон йому відповіла я. 
Він усміхнувся. Що тут смішного? 
- Тобто ти не проти того, що я тебе поцілував? - поцікавився. 
-Проти. Ти бабій і тобі поцілувати, якусь дівчину простіше простого, - я була здивованою. 
Звісно я була проти! 
- Я не бабій. Ми вже не зустрічаємось, - холодно відповів він. 
-По-перше, якби ти не був бабником ти б не говорив це так весело, по-друге на її місці я б теж тебе кинула. 
-Це я її кинув. 
-Бабник. 
-Чому це я бабник?!-хлопець вже був здивований. 
-Тому, що пи погрався нею та викинув, - спокійно сказала я. 
-Взагалі то вона виновата, - вже зі злістю сказав він. 
-І що ж вона таке зробила? Не дозволила спати з іншими? 
Я вже розізлилась. Чомусь мені хочеться її захистити. 
-Та вона лизалась з іншим поки я її чекав! - він різко піднявся на ноги, а потім зрозумів, що сказав те чого не хотів. 
Я здивовано дивилася на нього. То це вона винна. Тепер мені, якось одинаково. Якщо її було шкода, то до нього якось пофіг. Ще собі найде. 
-Вибач, - уже оспокоївшись сказала я. 
Я встала та вирішила йти, але побачила постать, що наглядала за нами. Нік тепер теж її бачив. Це дівчина, видно по фігурі. Вона зірвалась з місця та побігла. 
-Це хто? - запитала я, чомусь думаючи, що він знає. 
-Якась із подруг Лізи, - знизав він плечима. 
Ми мовчки пішли до своїх наметів. 
-Надобраніч, - побажав мені хлопець і зайшов у намет. 
-І тобі. 
Та хлопець вже не чув. 
Мої думки чомусь переповнені його словами про те, що вона зрадила. 
Дівчата спали. 
Клас, завтра буду сонною.