Розділ4

.Перше, що я побачила у себе на столі, зранку, це не кава, а лист.
" У мене є здогадки, чому тебе та Арта перевели сюди. Доречі, можливо, Люд теж приїде. Навіть докази  є. Г. М"
Те, що приїде Людвік добре, а ось те, що  Гарс, щось підозрює погано. 
Мій брат стояв у компанії хлопців, в яку входить і Арт, там були і хлопці з роду Ренс, дивовижно, ще вчора вони були готові повбивати одне одного. 
Я підбігла до брата. 
-Кажи! - навіть сама здивівалася від того, як голосно я це сказала. 
-Ти про що? - запитував брат. 
-Ти  залишив цей лист? - запитала я, виймаючи лист паперу з кишені своєї клідчастої спідниці(яка входила в форму училища) 
-Я. Пізніше, - відмовив брат. 
-Нууу, - я вирішила показувати ображену дівчинку. 
-Катарін, я сказав пізніше, знач пізніше,-відмовив їй брат. 
-Це ти про те, що сюди приїде Люд? - запитав Арт. 
-Так- відповів Гарс. 
-Ви, як завжди, щось затіваєте, а мені розповідаєте в останню очерідь, - протариторила я та ображено розвернулась та пішла дивитись розклад. 
-Ну, Кат! - кричав один з братів, помоєму Арт. 
-Але ж розказуємо, - кричав інший.

Хай думають, що я образилась, це мені на руку.

В двері постукали. Зайшов директор. 
-В мене оголошення. Хто до кінця неділі набере найбільше балів, той і поїде в ліс, на дві неділі, такий собі тренувальний табір. 
Було б чудово, якби я поїхала,але я гадаю, що напевне хлопці будуть зі шкури лізти,щоб поїхати.

Далі пари проходили, як зазвичай, а хлопці, як я й казала старались з усіх сил.

Ну не дадуть мені спокійно пожити! Будуть переговори між усіма родами в замку Ренсів,схоже, що ми їдем з ночівлею, адже прибудемо о восьмій, а переговори о десятій. 
Про що можна скільки говорити?! Я не розумію.

Замок "Західний Ренс"  виконаний у ніжно сірих та пастельних тонах був схожим на ті, які будували у 18-тому столітті.

З колонок грала пісня "Пъяная вишня"  Крістіни Орбакайдзе.

Нас розприділили по кімнатах, голова роду та радники в гостьових кімнатах, а старші до старших. Я та Мед були в різних частинах замку. 
Мене поселили в кімнату до старшої сестри Діра, Корнелії, також, ще була Діана та Моана, мої одногрупниці роду Акайя. 
До зборів ще ціла година. Піду до Мед, вона вийшла мені на зустріч. 
Меделейн була в кімнаті з одногрупницями, Ніра, Лара, Мія. Дівчата привітно мене зустріли. В кімнаті грали пісні, зараз грає "Dream it possible delacey". 
Ми чудово поговорили та попили чай під пісні. 
Час вертатись в кімнату та переодягнутись з футболки в толстовку. 
В коридорі темно, хоч би не заблудился. 
Хтось притиснув мене до стіни та підставав ніж до горла. 
POV автор. 
Дівчина вправно вдарила нападника в живіт та вибила ніж з рук. Чоловік не бив її. А ось Кат вправно старалась нанести побільше ударів, але він ухилявся та вкінці притиснув дівчину до стіни та не давав вирватись.

POV Катарін. 
Він притиснув мене до стіни, цього разу не даючи вирватись. 
-Хто ти така? Що шукаєш? - запитав дещо грубо. Дивно голос знайомий, може, це хтось із ради старших Ренсів? 
-Катарін, Іду до кімнати Корнелії, - відповіла я, щоб не зробив ще чогось, я хоч і володію мистецтвом бою та він сильніше. 
-Подруга. Вона не зможе з тобою поговорити. Іди додому, - сказав хлопець відпускаючи мене. 
-Сама розберусь, - відповіла я та пішла далі. 
Йому зателефонували. Він включив телефон. Це Нік! Я його впізнала. Він теж  побачив мене. 
Я пішла далі, але хлопець схопив мене за зап'ястя. 
-Іди додому вона не може зараз говорити, - сказав він, схоже він не впізнав мене. 
-Сама розберусь, - сказала я та вирвала свою руку з його клешнів. 
Ну придурок! Як модна не знати хто входить до ради старших своїх союзників? 
В кімнаті дівчата вже збирались виходити. Я швидко переодягнулась і ми пішли. 
Вийшли ми на просторий дах. 
Велика площадь, всі розійшлись до мість де стояли їхні роди. Я підійшла до наших. 
-Сестричко ти де пропадала? - заговорив над моїм вухом знайомий голос. 
-Люд, ти тут? - я обійняла свого брата. 
-Звісно, - він підморгнув мені після того, як я перестала його обіймати. 
Ну все держіться. Я та мої три любих братика разом, сколо буде велике шоу. 
В центрі зали заговорив лідер роду Ернс. 
-Ми зібрались тут обговорити всі подробиці усиленого договору співпраці та воєнний стан нашої паралелі. Напевне ви замітили, що ваші самі сильніші бійці та воскресники переїхали в цю частину Реани, можливо, ми залишимо їх тут назавжди, якщо щось змінеться, але це вже окремі справи кожного роду. Тому прошу щоб мої колеги назвали своїх самих сильніших родичів. А від роду ернс ідуть Жан, Ніколь, Амалія, Сак, Ірон. 
В центр вийшли три хлопці та дві дівчини. 
-Від роду Ренс ідуть:Ніколас, Дір, Інга, Корнелія, Стар. 
-Від Акайї - Ніра, Фелікс, Чад, Авнуст, Моана. 
Черга підійшла до нашого роду. Цікаво хто ж буде, всі роди брали трьох темних та двох світлих, тож я не попадаю. 
-Від роду Мюлехен ідуть :Меделейн, - оу, він назвав мою любу сестричку, - Гарльстон, Артур, Людвік, - мої три любих брата з якими ледь святилище не підірвали, залишився хтось зі світлих, - і звісно ж іде Катарін. 
Я перебуваючи в шоці вийшла на центр площаді. Але як? Потрібно ж два світлих та три темних, а не один світлий та чотири темних. 
Мене пропалював чійсь погляд. Я поглянула хто то був. Нік, наперне лише тепер зрозумів з ким він бився. 
-Чекайте! - крикнув лідер роду Акайя, - хіба ми не домовлялись, що одними з перших хто буде допомагати будуть два воскресителя та троє бійців? А оскільки я знаю з світлих у вас лише Меделейн. 
-Так, - спокійно відповів мій прадід,-але я вирішив, що не взяти когось із цих чотирьох це послабити шанси. Ці молоді люди, усі п'ятеро, чудова команда, в них ще з самого дитинства проявлялися здібності, які нам зараз потрібні. Ще дванадцять років назад вони вже були командою, навіть коли років десь так десять назад ці чеиверо темних на новий год, коли ми з' їхались в один замок, ледве не вбили усіх, а одного прислугу все ж вбили то Меделейн перебуваючи у віці семи років воскресила його, але потім всеодно всі дізнались про їхню витівку. Тож я гадаю це сама краща команда від нашого роду. - закінчив наш дід, а нам п'ятьом було дуже приємно. 
 Це невимовне відчуття, коли розумієш, що заради тебе змінили договір,адже хлопці давно були самими сильнішими, а я ввійшла в це число лише декілька років назад. 
-Що ж гаразд, - мовив лідер Ернсів. 
Потім почалися переговори деталів. 
-Атепер по кімнатах, - сказала лідерка Ренсів. 
Боже які ж ці переговори нудні, це просто жаааах. 
-Кат підійди на хвилинку, - сказала мені моя тітка. 
-Щось трапилось?-запитала я, вона ніколи не була така налякана. 
-Ні просно завдання. Його потрібно вбити цієї ж ночі. 
Вона дала мені папери та пішла. 
Ну, що ж. Вбити так вбити. 
Це був чоловік, він вбив хранителя артефактів Аурума, хороший був чоловік той Аурум, а цей козел його вбив.
       ***
-Прийшла твоя смертушка, покидьок, - сказала я чоловікові, який сидів застолом в своєму кабінеті, той швидко обернувся. 
-Срібноволоска, - по його обличчю було видно, що він зрозумів для чого я тут. 
Далі все пройшло швидко. 
Однієї людини менше. Ні. Навіть не людини, а монстра який заради влади готовий вбити. 
А я готова вбивати таких, як він. Ну може ще трішки і не таких, можна вбити. 
      ***
Коридори в замку Ренсів темні. Їм що впадло хоча б одну маленьку лампочку прикрутити. 
-Знову ти? - запитав за мною чоловічий голос. 
Я оглянулась. Нік стояв спершись на стіну. 
-Я. А тепер дозволь піти, - відповіла я. 
-Не дозволяю. - спокійно сказав він. 
Що? Та він геть поїхав?
--Мені байдуже, - сказала я та вирішила іти в кімнату, до дверей залишилось пару метрів. 
-Я сказав не можна, - прошипів він та прижав мене до стіни. 
-Пусти мене. 
-Відповіси на питання, тільки чесно, а потім підеш-сказав прямо у вухо хлопець. 
-Задавай, - кинула я йому. 
-Де ти була? - запитав хловець, віднього було ледь-ледь пахло чоловічими духами. 
-Не твоє діло, - таким самим тоном відповіла я йому. 
-Ти, щось шкула в нашому замку. Ви вирішили розірвати договір? - випитував хлопець. 
-Що?! Ні. Ти зовсім чи що? -запитала здивовано я. 

.
Цей чувак явно не сповна розуму.
-Тоді де ти була? - запитував хлопець.
-У сестри була. Вона світла, ти її бачив, вона входить в число най сильніших, - вирішила збрехати я. Не буду ж я говорити, що я та персона на яку куча заяв, про вбивство та нанесення важких тілесних травм. Та й він, як і всі темні не такий уже й святий.
-Гаразд, повірю.
Та він не спішив мене відпускати. Спочатку він ніжно декілька раз поцілував мене в шию, його губи були теплими та неймовірно ніжними, а рухи впевнені, і лише тоді відпустив і як нівчому не бувало пішов до своєї кімнати.
Місця де він трогав та цілував пульсували та пекли.
От гад! Я б завісно  далаиб здачі та ще й получив би за те, що напав, але він якось зненацька прижав мене до стіни, своїм накачаним тілом.
Все що я можу про нього думати це те що він бабій, покидьок, ушльопок і так далі.