Розділ 39. Ключ від двох світів.

Минуло дві нескінченні години. Веда – чи тепер уже Нора – не підіймала вуаль із підлоги. Чорне мереживо лежало біля її ніг, наче скинута стара шкіра. Вона сиділа в тому ж кріслі, нерухомо дивлячись на полум'я свічки, що догорала, розливаючи навколо запах гарячого воску та тривоги. Вона чекала. Вона знала: Джаспер або піде назавжди, забравши з собою залишки її серця, або повернеться з питаннями, які змінять саму структуру її всесвіту.

Коли двері лавки знову відчинилися, вона навіть не здригнулася. Важкі кроки Джаспера звучали інакше – повільніше, розважливіше, без звичного вуличного нахабства. Він зупинився перед нею, але не сів. Між ними висіла така напруга, що її можна було відчути на смак – гірка і гостра водночас.

— Дві години я кружляв завулками, намагаючись зрозуміти, як це взагалі можливо, — почав він, і його голос був позбавлений колишньої м’якості. Тепер це був голос боса "Чорних псів", який холоднокровно розбирає складну справу. — Я добре знаю маєток Сент-Ендрюсів. Там високий мур, лакеї на кожному кроці й ціла зграя поліцейських постів Гілла на кожному розі. Жодна миша не проскочить непоміченою, не те що випещена леді в шовках.

Він раптом нахилився до неї, впершись руками в підлокітники її крісла, оточуючи її своєю присутністю. Від нього пахло річковим туманом і тютюном.

— Як? Як ти це робиш, Норо? Як ти опиняєшся тут, у брудному Сохо, коли весь Лондон присягається, що ти замкнена під золотим замком у своїй клітці в Мейфері?

Нора нарешті підняла на нього погляд. Без вуалі її очі здавалися ще більшими, темнішими й беззахиснішими. На її губах з’явилася слабка, майже невагома посмішка.

— Мій маєток набагато старіший за більшість будинків у цьому районі, Джаспере. У Сент-Ендрюсів завжди були свої таємниці, ще з часів Тюдорів. Коли мій батько купував цей дім, він і не здогадувався, що разом із фундаментом придбав цілу мережу "вен під землею".

Вона повільно підвелася, змусивши його відступити на крок. Підійшла до стіни, де під шаром пилу висіла стара карта Лондона, і провела тонким пальцем по невидимій лінії, що вела від блискучого Мейфера до темних околиць Сохо.

— У моїй гардеробній, за важким гобеленом із зображенням полювання, є дубові двері, які не мають ручки з того боку. Вони ведуть у вузький, вогкий хід, що спускається глибоко під землю. Це старий шлях для втечі або таємних зустрічей, про який забули ще століття тому. Він проходить під головними вулицями, крізь занедбані колектори й підвали колишніх монастирів, де ще лежать кістки ченців.

Джаспер слухав, затамувавши подих. Його очі азартно блиснули – так блищать очі професійного злодія, що почув про ідеальний шлях до королівської скарбниці.

— Цей хід виводить у підвал покинутої пекарні, буквально за два будинки від цієї крамниці, — продовжувала вона, дивлячись у вікно на нічні дахи. — Я використовую його з п'ятнадцяти років. Спочатку це була просто дитяча цікавість, відчайдушне бажання втекти від суворих гувернанток і холодних залів. Але потім... Сохо став моїм справжнім домом. Там, нагорі, я – Нора, тендітна лялька для багатих наречених. Тут, проходячи крізь цей темний тунель, я стаю Ведою. Я стаю собою.

Джаспер повільно похитав головою, намагаючись усвідомити масштаб її гри та той ризик, на який вона йшла щоночі.

— Ти місяцями пробиралася під землею, серед щурів, вогкості й обвалів, щоб просто сидіти тут і гадати на картах вуличним бандитам? — він раптом коротко, хрипко реготнув, і в цьому сміху було щире, неприховане захоплення. — Ти божевільна. Ти ще божевільніша, ніж я думав. Жодна дівчина з твого кола не наблизилася б до такого тунелю навіть під страхом страти.

Він знову став серйозним і зробив швидкий крок до неї, скорочуючи відстань до мінімуму.

— Це означає, що ти не просто бавилася в магію. Ти ризикувала життям щоразу, коли йшла сюди. Якщо хід обвалиться або хтось дізнається про твої відлучки... тебе закриють у Бедламі до кінця твоїх днів, Норо.

— Я знаю, — тихо відповіла вона, дивлячись йому прямо в очі. — Але це була єдина ціна, яку я була готова платити за право дихати на повні груди. А тепер ти знаєш і про цей шлях. Тепер у тебе є ключ від обох моїх світів, Джаспере. Що ти збираєшся з цим робити?

Джаспер мовчав, вивчаючи її обличчя, наче бачив його вперше. Шок остаточно минув, залишивши по собі щось нове – глибоку, непохитну повагу до жінки, яка виявилася сильнішою, хитрішою і сміливішою за всіх його ворогів разом узятих.

— Я збираюся зробити ось що, — він простягнув руку і цього разу впевнено, майже власницьки взяв її за долоню. — Якщо ти ходиш тими тунелями сама, тобі потрібен хтось, хто зустрічатиме тебе з того боку і перевірятиме кріплення. Сталкер може й у в'язниці, але вулиці Сохо не стали безпечнішими. Тепер, коли я знаю, хто ти... я охоронятиму не лише Веду. Я охоронятиму Нору. Від усіх: від лордів, від Гілла і від самої темряви.

Він наблизився до її вуха, лоскочучи шкіру теплим подихом, і прошепотів:

— Але обіцяй мені одну річ. Наступного разу, коли ти підеш тим ходом... я хочу бути поруч. Я хочу бачити, як виглядає шлях, що створила Матір Смерті.