Розділ 37. Під чорним мереживом.

Ніч у Сохо була незвично тихою, ніби все місто заснуло після шаленого дня. Веда сиділа у своїй лавці, оточена звичними ароматами полину та старої деревини, але вперше за довгі місяці її руки не перебирали сушені трави й не готували зілля. Вона просто слухала тишу. Коли у двері постукали – знайомим, впевненим і дещо нетерплячим ритмом – вона не здригнулася. Вона знала, хто прийшов за своєю нагородою.

Джаспер увійшов, приносячи із собою запах нічного дощу та пакунок, від якого апетитно пахло смаженою качкою та свіжим хлібом. Його обличчя, зазвичай напружене й суворе, зараз сяяло щирим, майже хлоп'ячим тріумфом.

— Вечеря для Матері Смерті, — усміхнувся він, ставлячи пакунок прямо на прилавок, поверх старого гримуара. — Гілл зробив це, Ведо. Твій план спрацював як годинник. Сент-Клера взяли прямо в парку, на очах у всієї цієї пишномовної знаті. Кажуть, він навіть не встиг поворухнутися, він просто застиг на місці. 

Джаспер впевнено розлив темне вино у два кришталеві келихи. Проте, коли він підійшов до неї майже впритул, його погляд раптом втратив переможний блиск, ставши тривожним і глибшим. Він повільно відставив свій келих на край столу.

— Ти врятувала нас усіх, Ведо. Ти відкрила мені очі на те, що ховалося в тіні нашого власного страху. Але зараз... — він зробив крок, переступивши через те, що їх так довго розділяло. — Тепер, коли небезпека минула, я більше не можу дивитися на це прокляте мереживо. Я хочу бачити ту, заради якої я був готовий спалити цей світ дотла.

Веда завмерла. Вона відчувала майже фізичне тепло, що йшло від його тіла, і вперше її власна броня – ця чорна невагома тканина – здалася їй важчою за кайдани Сент-Клера. Вона не відсторонилася, коли його гарячі пальці, грубі від роботи й зброї, обережно торкнулися самого краю чорної вуалі.

— Ти впевнений, Джаспере, що справді готовий до того, що побачиш під цією тінню? — прошепотіла вона, і її голос ледь чутно затремтів.

— Я впевнений у тобі, — відповів він без вагань, і в його очах Веда побачила те, чого боялася найбільше: абсолютну довіру.

Він повільно підчепив край тканини. Веда відчула, як прохолодне, насичене ароматами лавки повітря торкнулося її шкіри, коли важке мереживо почало повільно підніматися вгору. Секунда розтягнулася у вічність. Тканина зісковзнула з її чола, відкриваючи очі, сповнені відчаю, потім лінію носа і, нарешті, тремтячі губи.

Джаспер повільно опустив вуаль на її плечі, але рука, що тримала тканину, раптом конвульсивно здригнулася. Він завмер, вдивляючись у її обличчя, яке нарешті постало перед ним при світлі свічки.

По його обличчю пробігли різні емоції: спочатку миттєве полегшення, потім щире, німе захоплення її красою... але за мить воно змінилося чимось жахливим. Його зіниці розширилися, а дихання зі свистом перехопило, наче йому в груди встромили той самий ніж, яким він так пишався. Він бачив щось, що ніяк не могло, не мало права існувати тут, у брудному Сохо, серед містичного мотлоху.

Джаспер різко відсахнувся, ледь не перекинувши пляшку вина. Його очі в паніці метнулися від її обличчя до вуалі на підлозі й назад. Він дивився на неї так, наче побачив не жінку, а розлюченого привида або королеву, що зійшла з золотого трону прямо в багнюку зачумленого завулка.

— Ти... — його голос зірвався, перетворившись на ледь чутний, хрипкий шепіт, сповнений невіри. — О боже... ти...

Він зробив ще один хиткий крок назад, вдаряючись спиною об стелаж. Скляні баночки із зіллям загрозливо задзвеніли, відлунюючи в тиші. У його погляді був справжній шок – шок людини, яка щойно зрозуміла, що таємниця, яку він кохав, виявилася фатальною пасткою.

Він знав це обличчя. Він бачив ці бездоганні риси сотні разів на сторінках газет, у вітринах крамниць...

— Це ти, — повторив він, і в цьому короткому слові було стільки болю, образи та раптового усвідомлення власної нікчемності перед її маскарадом, що повітря в лавці стало нестерпно густим.

Вона мовчала, дивлячись на нього з безнадією в очах, не намагаючись виправдатися. Джаспер лише безпорадно хитав головою, відступаючи до дверей, не в змозі вимовити більше ні слова, крім того, що вже зруйнувало все між ними.