Розділ 36. Фінальна вистава.

Лондон занурювався в ніч, яка обіцяла стати історичною. Газові ліхтарі в парку ледь світили крізь туман здавалося, ніби потрапив у якийсь потойбічний світ, де живі марилися привидами, а дерева – застиглими вартовими.

Вечір у Гайд-парку видався вогким і непривітно туманним –  ідеальна декорація для фінального акту цієї кривавої вистави. Нора, одягнена у вишукану сукню сірого кольору, що робила її майже невидимою в сутінках, повільно йшла алеєю. Її рука спочивала на лікті лейтенанта Стоуна. Молодий офіцер під прикриттям намагався зображати закоханого кавалера, хоч і не дуже вдало, однак Нора відчувала, як напружений кожен м'яз його тіла, а пальці правої руки не зводилися з прихованої під сюртуком рукояті зброї.

Вона знала, що кожен її крок зараз – це танець на лезі. Стоун був лише пішаком, але він був необхідний, щоб виманити звіра з його лігва. Нора відчувала, як вогкість проникає крізь тканину рукавичок, але її серце було холоднішим за цей туман.

— Усміхайтеся, лейтенанте, — ледь чутно прошепотіла Нора, приховуючи обличчя за розгорнутим мереживним віялом. — Він десь зовсім поруч. Я відчуваю його погляд на своїй потилиці, наче дотик холодного леза. Він ненавидить кожен ваш крок, кожен ваш вдих поряд зі мною.

Раптом зграя птахів на найближчому в’язі з диким галасом здійнялася в небо. З глибини туману, де дерева перетворювалися на потворні криві силуети, донісся ледь чутний хрускіт сухої гілки.

З темряви повільно хтось вийшов, ніби з туману виринув. Ноа Сент-Клер цього разу був без маски. Його обличчя, колись благородне, а тепер виснажене й бліде, було спотворене гримасою нестерпного розпачу. Права рука, прихована за спиною, стискала довге вузьке лезо, що холодно блиснуло в тьмяному світлі далекого газового ліхтаря.

— Ангеле мій... — його голос тремтів, чоловік був на межі. — Навіть після того, як я очистив ваш шлях від скверни... навіть після того, як я приніс вам стільки жертв... ви знову дозволяєте цьому бруду торкатися вашої святої шкіри? Ви не розумієте... Вони не варті вашої чистоти! Жоден із них!

Сент-Клер зробив різкий крок вперед, заносячи ніж для смертельного удару, але в ту ж мить Нора блискавично відсахнулася, подаючи заздалегідь домовлений сигнал.

— Зараз! — вигукнула вона, і її голос розірвав тишу парку.

З-за дерев вискочили поліцейські на чолі з інспектором Гіллом. Лейтенант Стоун зреагував миттєво: він перехопив руку вбивці в професійному захваті, вибиваючи ніж. Сент-Клер заричав, мов поранений звір. Він відчайдушно намагався вирватися, але був лише виснаженим аристократом проти молодих і тренованих законників.

Через секунду почувся сухий, остаточний звук металу – на зап’ястях Сталкера "зацвіли" важкі кайдани. Нора стояла осторонь, огорнута туманом, і дивилася на нього з крижаною відстороненістю, яка лякала більше за гнів.

— Ви... — Сент-Клер підняв на неї очі, у яких розбилося останнє божевільне світло обожнювання. — Ви самі привели їх? Ви зрадили той ідеал, який я вибудовував для вас із такою любов'ю?

Для Нори ці слова були лише відлунням минулого, яке вона прагнула поховати. Її шлях, її боротьба за власну свободу в патріархальному Лондоні – все це залежало від цієї хвилини.

Гілл підійшов до затриманого і міцно стиснув його плече, наче ставлячи крапку в справі всього свого життя.

— Ноа Сент-Клер, ви заарештовані за вбивство віконта Ешфорда та Маркіза Керінгтона. Ваше "будівництво ідеалів" закінчиться на шибениці в Ньюгейті. Закон не вірить у кривавих ангелів.

Вбивцю потягли до карети, що чекала в глибині алеї. Він більше не пручався, лише безперестанку бурмотів щось про "негідний світ", який не заслуговує на красу своєї королеви.

Інспектор Гілл підійшов до Нори, шанобливо знімаючи капелюх. Вітер розвівав його сиве волосся.

— Це було неймовірно сміливо з вашого боку, леді Елеоноро. Без вашої допомоги ми б ловили цю невловиму тінь ще місяцями, збираючи нові трупи. Тепер Лондон може спати спокійно. Прокляття "Чорної нареченої" знято – і знято воно вашою власною рукою.

Нора лише злегка схилила голову, приховуючи в тіні віяла переможний блиск в очах.

— Я просто хотіла, щоб це закінчилося, інспекторе. Спокій коштує дорого.

Коли карета з арештованим зникла в сірій гущавині туману, Нора відчула, як з її плечей спадає величезний, невидимий тягар. Вона виграла. Сталкера більше не було, Гілл був у неї в боргу, а її шлях до справжньої влади в цьому місті нарешті став вільним від чужого божевілля.

Ноа Сент-Клер 🥀