Розділ 34. Справедливість у конверті.

Джаспер увійшов до "Срібного полину" не з тим звичним азартом мисливця, а якось похмуро, з важкими думками. Він не став кидати на стіл папірець із поспіхом записаною адресою. Натомість він повільно виклав перед Ведою стару, пожовклу візитівку, яку його хлопці "позичили" з напівпорожньої шухляди в одному з найбідніших пансіонів району.

— Ми вирахували його, — промовив він, важко сідаючи на край масивного дубового столу. — Твої видіння не збрехали, Ведо. Але цей хлопець виявився не просто безіменною тінню з підворіття.

Веда обережно взяла візитівку. На цупкому папері, що зберіг легкий аромат дорогого тютюну десятирічної давнини, ледь помітним золотим тисненням було виведено ім’я: Ноа Сент-Клер. Це прізвище колись гриміло в бальних залах Мейфера та кулуарах парламенту, але раптово зникло з радарів після гучного банкрутства та трагічного самогубства глави родини.

— Мої хлопці простежили за ним до справжнього клоповника в нетрях Сохо, — продовжував Джаспер, звичним жестом крутячи в руках свій ніж, але цього разу роблячи це майже механічно. — Шрам зумів розговорити господарку пансіону за пару срібних шилінгів. Виявляється, наш "скляноокий" – збіднілий аристократ до мозку кісток. Його родина втратила все: маєтки, титули, друзів. Він живе в кімнаті розміром із труну, де стіни вкриті пліснявою, але тримається так, наче він досі володіє половиною Лондона. Щодня власноруч чистить свій єдиний старий сюртук і... вибирається на світські раути на останні пенси, щоб просто постояти в тіні люстр.

Веда повільно провела подушечкою пальця по вишуканому тисненню. Тепер пазл, який вона так довго збирала, остаточно склався в криваву картину.

— Сент-Клер... — прошепотіла вона, і в її голосі почувся жаль. — Тепер я розумію мотив. Він ненавидить тих, хто має законне право наближатися до "високого світу", бо сам він цього права безповоротно позбавлений. Для нього вбивство залицяльників Елеонори – це не просто захист дівчини. Це його особиста, спотворена помста світу, який викинув його на смітник історії.

— Хлопці бачили його зблизька, — Джаспер нахилився вперед, і його голос став майже шепотом. — Він виглядає як привид самого себе. Худий, блідий, наче змарнілий від голоду, але в його руках відчувається сила професіонала. Він не просто стежить за маєтком Сент-Ендрюсів, Ведо. Він дивиться на ті вікна так, наче це його втрачений рай, його єдиний зв'язок із минулим. А кожен чоловік, який заходить у ті двері – це загарбник, якого треба знищити без жодних вагань.

Джаспер зробив довгу паузу і додав ще тихіше:

— І ще одне. Шрам бачив, як він стояв біля вітрини з жіночими дрібничками. Він дивився на одну синю шовкову стрічку... так само, як я іноді дивлюся на тебе, коли ти думаєш, що я зайнятий справами. Це не просто фанатизм, Ведо. Він закоханий у ту лялечку з маєтку. Закоханий так, як може бути закоханий лише той, кому вже абсолютно нічого втрачати, окрім своїх ілюзій.

Веда відчула, як холодний подих реальності перехопив їй дихання. Сталкер – Ноа Сент-Клер – бачив у Елеонорі не жінку, а символ того блискучого життя, яке у нього відібрали.

— Це робить його вдесятеро небезпечнішим, Джаспере, — промовила вона, дивлячись на вогник свічки. — Звичайна людина боїться смерті. Але збіднілий дворянин, який втратив честь, боїться лише одного – що його ідол буде осквернений кимось, на його думку, "негідним".

— То що ми робимо? — Джаспер різко підвівся, і в його очах знову спалахнув вогонь звичної рішучості. — Тепер ми знаємо його ім’я, ми знаємо, де він спить. Ми можемо закінчити цю історію сьогодні. Одна темна ніч, один мій ніж під ребра в темному провулку – і твої видіння більше не будуть турбувати тебе цим виродком.

Веда поклала візитівку Ноа Сент-Клера на стіл і накрила її долонею, наче намагаючись притиснути небезпечне створіння до землі. Джаспер стояв поруч, напружений, як стиснута пружина, готовий за першим її словом скликати банду. Але Веда лише повільно й важко похитала головою.

— Ні, Джаспере. Ми не підемо туди. — Її голос був спокійним, але в ньому відчувався метал. — Ми не будемо бруднити руки об людину, яка вже давно померла всередині. До того ж, якщо бос "Чорних псів" влаштує різанину в пансіоні Сохо, інспектор Гілл не заспокоїться, поки не переверне всю цю лавку догори дном.

Джаспер розчаровано сплюнув на підлогу, його обличчя скривилося від нерозуміння.

— То ти хочеш просто дати цьому вбивці піти? Після всього, що ми дізналися?

— Я хочу, щоб він потрапив у капкан, який розставили не ми, — Веда підсунула візитівку до самого краю столу. — Цю інформацію має отримати Гілл. Старий інспектор шукає фанатика – ми дамо йому ім’я, точну адресу і залізобетонний мотив. Нехай закон виконує свою брудну роботу. Коли поліція увірветься до Сент-Клера, у нього буде лише два шляхи: або Ньюгейтська в'язниця, або... — вона зробила коротку паузу, — ...або Гіллу доведеться його застрелити на місці. В обох випадках ми залишаємося лише тінню на стіні.

Джаспер витріщився на неї з німим захопленням, а потім на його обличчі повільно з'явилася хижа, майже вовча посмішка.

— Ти підступна, Мати Смерті. Зіштовхнути старого копа і божевільного аристократа лобами, поки ми будемо спостерігати за феєрверком з безпечної відстані... Мені це подобається. Але як ми підкинемо докази Гіллу так, щоб він не прийшов сюди з обшуком наступного дня?

— Це зробиш ти, Джаспере. Точніше, твій найбільш непримітний хлопець, той, чиє обличчя забувають за секунду. — Веда дістала чистий клапоть паперу і почала швидко писати на ньому кілька рядків, навмисно змінюючи свій почерк на гострий, нерівний та агресивний. — Нехай він залишить цей конверт біля дверей будинку інспектора. Або просто "випадково" впустить його перед ним на вулиці. Напишіть, що це від "доброзичливця", який прагне спокою на вулицях Сохо.

Джаспер забрав записку разом із візитівкою, ховаючи їх у внутрішню кишеню сюртука.

— Буде зроблено. Шрам зробить усе ювелірно. Гілл отримає свій "подарунок" ще до того, як над Темзою встане сонце. Старий вовк так зголоднів за справжньою справою, що вчепиться в цей слід мертвою хваткою.