Розділ 28. Закоханий у шибеницю.

Лондонська ніч була чорна як сажа, димарі й шпилі ледь проглядали крізь темряву. Повітря було важким, вологим, наскрізь просякнутим запахом вугільного диму та гнилої води з Темзи. В такій темряві будь-який звук лякав, а тіні здавалися живими.

Джаспер сидів на краї похилого даху старого складу, звісивши ноги над прірвою підворіття. Звідси, крізь сіру димку лондонського смогу, ледь виднілася велична вежа Вестмінстера, але його погляд був спрямований у протилежний бік – туди, де в лабіринтах Сохо ховалася маленька крамниця під вивіскою "Срібний полин". У пальцях він безперестанку крутив гільзу – стара звичка, що зазвичай допомагала йому зосередитися. Але сьогодні думки були не про контрабандний тютюн і не про кривавий переділ південних територій.

Перед очима стояла вона. Веда.

— Чорт забирай, — прохрипів він, сплюнувши в темряву. — Це просто жінка. Звичайна дівчина в масці, що вивчила кілька фокусів із картами.

Він намагався переконати себе в цьому вже третю годину поспіль. Він згадував найдорожчих красунь із "Червоного ліхтаря", які готові були вивернутися навиворіт заради прихильного погляду нового боса "Чорних псів". Ті жінки були зрозумілими, їхнє тіло мало ціну, а сміх був передбачуваним. А Веда...

Веда... вона була як лід і вогонь водночас. Красива, але небезпечна.

Щоразу, коли він заплющував очі, ніздрі лоскотав той самий примарний аромат лаванди. Він згадував, як з-під чорної вуалі на мить майнула її шия – тонка, біла, майже прозора. Цей контраст між грубою, темрявою її вбрання і тендітною чистотою шкіри викликав у ньому дике бажання. Йому хотілося не просто підкорятися її наказам – йому хотілося власноруч зірвати цю кляту вуаль і побачити, що саме вона приховує: божественну красу чи потворність самої смерті.

Джаспер знав ціну страху. Він бачив його в очах конкурентів, коли його ніж знаходив шлях до їхніх горлянок. Але страх перед Ведою був іншим – він був солодким, наче опіумний дим, і так само руйнівним.

Але водночас крижаний піт проступав на чолі, щойно він уявляв, як простягає до неї руку. Здавалося, вона здатна спопелити його одним лише порухом брів.

— Ти з глузду з’їхав, Джасе, — пробурмотів він, стискаючи гільзу так міцно, що метал врізався в шкіру. — Вона – Мати Смерті. Хто при розумі може бажати Смерть? Це все одно що закохатися у шибеницю.

Він встав, відчуваючи , що серце калатає як божевільне. Його тягнуло до неї не через справи банди і не через обіцяну інформацію. Його вабило саме відчуття небезпеки, від якого під шкірою пробігали мурашки. Він почав ловити себе на тому, що під час розмов із хлопцями раптом замовкає, згадуючи, як вона нахилялася над картами, і як спокійно лежали її руки на столі.

Його люди почали помічати, що вовк лондонських нетрів став вибагливим. Джаспер більше не проводив ночі в дешевих пабах, заливаючись елем. Він став тіню, що блукає навколо Мейфера, вивчаючи кожен виїзд карет, кожен рух лакеїв біля будинку Сент-Ендрюсів.

Зміни в ньому помітили всі. Джаспер став вимагати від своїх головорізів ідеального порядку, він чистив чоботи до блиску і змушував шпигунів працювати вдвічі завзятіше, наче готувався до аудієнції в королеви.

— Босе, ви сьогодні якийсь... не такий, — зауважив Шрам, коли Джаспер уп’яте за вечір перевірив гостроту свого ножа. — Може, підхопили якусь лихоманку в тих доках? Виглядаєте так, ніби щойно побачили привида і вирішили за ним приударити.

— Заткнися і займайся Флетчеровими залишками, — відрізав Джаспер, але всередині він знав: Шрам правий. Він "підхопив" дещо гірше за лихоманку.

Це не була та симпатія, яку він відчував раніше до дівчат із вулиць. У ньому прокинувся мисливець, але цього разу здобич була йому не за зубами. Йому було байдуже до її проклять і потойбічних сил. Йому хотілося дізнатися, чи її губи такі ж холодні, як її слова, і чи зможе він змусити цю "порожнечу в сукні" хоча б раз здригнутися від його присутності.

"Я принесу їй таку новину, від якої вона втратить спокій, — вирішив він, рішуче насуваючи кепку на очі. — Я змушу її подивитися на мене не як на вірного пса, а як на чоловіка. Навіть якщо це стане останнім, що я зроблю в цьому житті".

Він зістрибнув з даху прямо в багнюку підворіття, розправляючи плечі. Треба йти в Мейфер. Є справа, і він зробить її як слід, щоб Веда нарешті помітила його власне сяйво у цій нескінченній темряві Сохо.

Тієї ночі Джаспер не просто йшов виконувати наказ. Він йшов оголошувати власну війну долі, де головним трофеєм була не влада над вулицями, а погляд жінки, яка навчила його боятися темряви менше, ніж власного серця.

Джаспер